Itinerarium

Czwartek 22  lutego 2024

БЛОКАДИ СОЛІДАРНОСТІ

Четвер 22 лютого 2024 року

Pokonałem przedwczoraj cztery blokady drogowe przygotowane przez producentów żywności, rolników raczej było tam niewielu. Wpadłem na piątej, i tak dobrze jak na podróż przez ponad 900 km. Wskutek blokady miałem 90 minut na modlitwę, rozmyślanie i rozmowy z innymi kierowcami, też zablokowanymi.

I mam złą wieść dla blokujących drogi producentów żywności. Na pewno nie to było celem ich akcji, ale na pewno mają po wczorajszych blokadach setki tysięcy, może i więcej wrogów, przeklinających wszystkie traktory i przyczepy. Wspomniani producenci żywności protestowali m.in. przeciwko tzw. „zielonemu ładowi”, czyli nowym pomysłom Unii odnośnie upraw. Czy ktokolwiek z kierowców, jeżdżących po Polsce ma jakikolwiek wpływ na decyzje podejmowane w Brukseli? Nie, zatem producenci żywności pomylili adresy, podpowiadam – Trzeba jechać do Brukseli! Oczywiście, nie wypowiadam się na temat treści postulatów (są chyba specjaliści od tych spraw),  forma protestów jednak jest wyraźnie chybiona.

No dobrze, producenci żywności blokują drogi. Dobrze,  ale niezadowoleni są także nauczyciele, pielęgniarki i górnicy. Skoro tamci blokowali to i inni mogą. I tak w Polsce swobodnie rozwinąć się może terroryzm blokadowy.

Na dodatek to niechlubne hasło na jednym z transparentów  – „Putin, zrób porządek z Ukrainą i Brukselą, i z naszymi rządzącymi”, do tego jeszcze flaga ZSRR. No cóż, raz już w naszej historii poprosiliśmy – ustami uczestników konfederacji w Targowicy – o pomoc Rosji. Przyszła i następnie przez ponad 100 lat okupowała polską ziemię.

W Ukrainie już prawie dwa lata trwa wojna. Ze smutkiem odnotowuję, że wśród Polaków są tacy, którzy źle życzą naszym sąsiadom. Smutne jest to, że rosną nastroje antyukraińskie, przychodzi mi do głowy fraza z Norwida – „ A miłość moja bracie, dwuskrzydlata, od uwielbienia do wzgardy”, teraz wchodzimy chyba w ten drugi wymiar.

Motorem blokad w ostatnich dniach, ze strony polskiej była … Solidarność (rolnicza). I ta blokada, paradoksalnie, może jeszcze wzmocnić blokadę polskiej solidarności z Ukrainą.

Позавчора я проїхав чотири блокпости, підготовлені виробниками продуктів харчування, фермерів там було досить мало. На п’ятому я впав, але все ще в хорошому стані для подорожі в понад 900 км. В результаті блокування у мене було 90 хвилин, щоб помолитися, помедитувати і поспілкуватися з іншими водіями, які також були заблоковані.

І я маю погані новини для виробників продуктів харчування, які заблокували дорогу. Звичайно, це не було метою їхньої акції, але після вчорашньої блокади у них точно з’явилися сотні тисяч, а може і більше ворогів, які проклинають всі трактори і причепи. Виробники продуктів харчування, про яких йде мова, протестували, серед іншого, проти так званої “Зеленої угоди”, нових ідей Євросоюзу щодо сільськогосподарських культур. Чи має хтось із водіїв, які їздять по Польщі, якийсь вплив на рішення, що приймаються в Брюсселі? Ні, отже, виробники продуктів харчування помилилися з адресами, я пропоную – їдьте до Брюсселя! Звичайно, я не коментую зміст вимог (напевно, в цих питаннях є фахівці), але їхня форма явно вводить в оману.

Гаразд, виробники продуктів харчування перекривають дороги. Добре, але вчителі, медсестри і шахтарі теж незадоволені. Якщо вони перекрили дороги, це можуть зробити й інші. І таким чином тероризм блокади може вільно розвиватися в Польщі.

До того ж, сумнозвісне гасло на одному з банерів – “Путін, розберися з Україною, Брюсселем і нашими правителями”, увінчане прапором СРСР. Що ж, одного разу в нашій історії ми вже просили – вустами учасників Тарговицької конфедерації – про допомогу Росії. Вона прийшла, а потім окупувала польську землю на понад 100 років.

В Україні вже майже два роки триває війна. Я з сумом констатую, що серед поляків є люди, які бажають нашим сусідам зла. Сумно, що зростають антиукраїнські настрої, пригадується фраза з Норвіда – “А любов моя, брате мій, двокрила, від обожнювання до презирства”, зараз ми, напевно, входимо в останній вимір.

Рушійною силою блокад останніх днів з польського боку була… “Солідарність” (сільськогосподарська). І ця блокада, як не парадоксально, може ще більше посилити блокаду польської солідарності з Україною.

Все це не змінює моєї віри в нашу польську солідарність,  дай Боже тимчасово похитнулася.

Wtorek 20 lutego 2024

КОМУ І ЩО ПРОПОНУЄ ДИЯВОЛ

Вівторок 20 лютого 2024 року

Nie wiem ile macie lat czytając ten tekst, ale to nie ma znaczenia. Znaczenie ma to, czy gotowi jesteście na nowe życie. Na inne życie, zgodne z waszymi najgłębszymi pragnieniami i marzeniami.

Jedna z moich dobrych znajomych, może nawet przyjaciółek, lekko po czterdziestce, po wielu latach pracy w bogatej korporacji, z bardzo dobrymi zarobkami, rzuciła tę robotę. Rzuciła i teraz pisze (maluje) ikony, za mniejsze rzez jasna – na razie – pieniądze. Jest szczęśliwa, bo w końcu robi to, czego pragnęła i o czym marzyła.

We Lwowie zatrzymuję się często obok klasztoru studytów, mnichów ukraińskich (unickich), ten zakon odnowił przed stu laty bł. Klemens Szeptycki. W wieku bodaj 42 lat, poprosił o przejście z katolicyzmu rzymskiego na grecki, z obywatela polskiego stał się obywatelem Ukrainy.

Znam wielu uchodźców, z różnych krajów, którzy – zmuszeni – rozpoczynali i rozpoczynają nowe życie po 20-tce, 30-tce, 40-tce lub jeszcze później. Na przykład ta młoda dziewczyna z Etiopii, na zdjęciu, Samrawit (z lewej strony) teraz – po czasie spędzonym wśród życzliwych ludzi w Lublinie – wiedzie już szczęśliwe życie na zachodzie Europy.

Wielki Post, zresztą i każdy inny czas, jest szansą na nowe życie. Życie zgodne z marzeniami i pragnieniami. Jest możliwe, tylko uważajmy, bo stary i niegłupi diabeł, zawsze podpowie – Niczego nie zmieniaj! Ma być jak jest, bo jest jak ma być.

Я не знаю, скільки тобі років, коли ти читаєш цей текст, але це не має значення. Важливо те, чи готові ви до нового життя. До іншого життя, яке відповідає твоїм найпотаємнішим бажанням і мріям.

Одна з моїх добрих знайомих, можливо, навіть подруг, трохи за 40, після багатьох років роботи в багатій корпорації з дуже хорошою зарплатою, звільнилася з цієї роботи. Вона звільнилася і тепер пише (малює) ікони, за менші гроші – поки що, звичайно. Вона щаслива, бо нарешті робить те, що хотіла і про що мріяла.

У Львові я часто зупиняюся біля монастиря Студитів, монастиря українських (уніатських) монахів, який сто років тому відновив блаженний Клеменс Шептицький. У віці близько 42 років він попросив перейти з римо-католицизму на греко-католицизм, і з польського громадянина став українським громадянином.

Я знаю багатьох біженців з різних країн, які – вимушено – починали і починають нове життя у свої 20, 30, 40 років чи навіть пізніше. Наприклад, ця молода дівчина з Ефіопії, зображена тут, Самравіт (ліворуч) зараз – після часу, проведеного серед добрих людей в Любліні – вже веде щасливе життя в Західній Європі.

Великий піст, як і будь-який інший час, – це шанс на нове життя. Життя, яке відповідає твоїм мріям і бажанням. Це можливо, тільки будьте обережні, бо старий і не дурний диявол завжди буде говорити вам – нічого не змінюй! Нехай буде так, як є, бо так і має бути.

Poniedziałek 19 lutego 2024

А ПО ПОНЕДІЛКАХ ПОТРІЙНИЙ

Понеділок 19 лютого 2024 року

Gdy kozice na Krecie zostaną ugodzone strzałą, szukają podobno lebiodki, która tam rośnie, albowiem gdy ją zjedzą, natychmiast usuwają groty. Tak pisał przed tysiącami lat Arystoteles, w „Opowiadaniach zdumiewających”.

Jak jest z tymi kozicami na Krecie, nie wiem. Zachwyca mnie jednak u Arystotelesa Zdumienie. Zdumienie nad kozicami, jeleniami z Achai czy lampartami z Armenii (wszystko w jego Opowiadaniach).

Dzisiaj wydaje się nam, żyjącym w kulturze euroatlantyckiej, że nauka wszystko wyjaśniła albo zaraz wyjaśni. Oczywiście jest to złudzenie. Złudzenie, bo nawet nie umiemy wyjaśnić skąd wzięli się ludzie obok nas, dlaczego stali się nam bliscy, czemu ich pokochaliśmy a oni nas. Nie potrafimy pojąć dlaczego łabędzie są wierne sobie do końca ich życia (krótkiego) i dlaczego wróble chętnie kąpią się w kałużach (nawet brudnych). No i nikt dotąd nie wyjaśnił dlaczego stokrotki rosną prawie wszędzie, nawet pomiędzy kostkami bruku. Ze stokrotek radość jest duża, z łabędzi i wróbelków także.

A kto objaśni czemu mamy za siostry i braci Ukraińców? To takie oczywiste? A czemu nie skośnookich Koreańczyków? To nie są głupie dylematy, to apel o zdolność do zdumienia, oczarowania i radości. Nie musimy wyjaśniać, wystarczy zachwyt i wdzięczność Temu, kogo nazywamy Panem Bogiem.

I jak to dobrze, że szpaki powoli wracają do swoich dziupli po zimie. Jak dobrze, że ktoś obok nas mówi po ukraińsku i że inny świergoli w sorani albo pasztu.

Tyle wspaniałego szczęścia w każdym dniu, a w poniedziałki to już potrójnie.

Коли сарну на Криті вбивають стрілою, кажуть, що вона шукає лембіс, який там росте, бо, з’ївши його, вона одразу ж видаляє наконечники списів. Так писав Аристотель тисячі років тому у своїх “Дивовижних оповіданнях”.

Як там з цими сарнами на Криті, я не знаю. Однак, що мене захоплює в Арістотелевому здивуванні. Здивування сарнами, оленями Ахайї чи леопардами Вірменії (все в його “Оповіданнях”).

Сьогодні нам, що живемо в євроатлантичній культурі, здається, що наука все пояснила або ось-ось пояснить. Звичайно, це ілюзія. Ілюзія, тому що ми навіть не можемо пояснити, звідки взялися люди поруч з нами, чому вони стали нам близькими, чому ми їх полюбили, а вони нас. Ми не можемо зрозуміти, чому лебеді вірять у Бога. Ми не можемо зрозуміти, чому лебеді вірні один одному до кінця свого (короткого) життя і чому горобці люблять купатися в калюжах (навіть брудних). І ніхто ще не пояснив, чому ромашки ростуть майже всюди, навіть між бруківкою. Ромашки – це радість, лебедям і горобцям теж.

А хто пояснить, чому ми маємо українців як своїх сестер і братів? Невже це так очевидно? А чому не косоокі корейці? Це не безглузді дилеми, це апеляція до здатності дивуватися, зачаровуватися і радіти. Нам не потрібно пояснювати, достатньо благоговіння і вдячності Тому, кого ми називаємо Богом.

І як добре, що шпаки поволі повертаються до своїх дупел після зими. Як добре, що хтось поруч розмовляє українською, а хтось щебече сорані чи пушту.

Стільки чудового щастя в кожному дні, а по понеділках його втричі більше.

Kazanie na niedzielę 18 lutego 2024

ХТО НИЩИТЬ ХЛІБ, А ХТО НАВЕРТАЄ

Проповідь на неділю 18 лютого 2024 року

Do kraju tego, gdzie kruszynę chleba

Podnoszą z ziemi przez uszanowanie

Dla darów Nieba….

Tęskno mi, Panie…

To Norwid tak pięknie przed wiekami o nas Polakach pisał, że kruszynę chleba podnosimy z ziemi przez uszanowanie dla darów nieba. Co napisałby dziś, kiedy polscy rolnicy – a raczej bandyci – wysypują zboże z trzech ukraińskich ciężarówek, na asfalt? To zdarzyło się tydzień temu, przy granicy w Dorohusku. Wiele bochenków chleba zostało zmarnowanych. Nie mogę się z tym pogodzić, że jacyś moi rodacy niszczą w ten sposób chleb. To nie są rolnicy, żaden polski rolnik, ciężko pracujący nie zniszczyłby chleba, dlatego napisałem, że zrobili to bandyci.

Wiem, że są i będą blokady tzw. rolników, w różnych miejscach. Zadzwoniłem do kilku znajomych rolników, żaden nie blokował i nie zamierza blokować czegokolwiek. Na to potrzeba paliwa i czasu, a oni mają co robić, teraz obornik roztrząsają na zagonach, zaraz posieją nawozy. I uwaga, kto zyskuje a kto tarci na tych blokadach? Tracą Polacy, oprócz czasu i paliwa także te towary, których nie powiozą do Ukrainy, gdzie mogliby je sprzedać. Tracą Ukraińcy, bo nie sprzedażą swojego zboża. Ktoś zyskuje? Ależ oczywiście, najbardziej Rosja, każdy konflikt pomiędzy Polakami i Ukraińcami jest dobry dla Rosji.

Może się mylę, ale chyba część z blokujących pójdzie pewnie do kościołów, nawet na Gorzkie Żale czy Drogi Krzyżowe. Bardzo dobrze wiem, że do kościołów chodzi wielu ludzi niewierzących, taka tradycja.

Nawracajcie się i wierzcie w Ewangelię. Ja też tego potrzebuję. Nigdy nie wyrzucam nawet odrobiny chleba.

Ewangelia

Duch wyprowadził Jezusa na pustynię. A przebywał na pustyni czterdzieści dni, kuszony przez Szatana, i był ze zwierzętami, aniołowie zaś Mu służyli.

Gdy Jan został uwięziony, Jezus przyszedł do Galilei i głosił Ewangelię Bożą. Mówił: «Czas się wypełnił i bliskie jest królestwo Boże. Nawracajcie się i wierzcie w Ewangelię!»

До землі, де крихту хліба

Піднімають із землі з честю

За дари небесні….

Жадаю, Господи…

Це Норвід багато століть тому так гарно написав про нас, поляків, що ми крихту хліба з землі піднімаємо, вшановуючи дари Неба. Що б він написав сьогодні, коли польські фермери, а точніше бандити, висипають на асфальт зерно з трьох українських вантажівок? Це сталося тиждень тому, недалеко від кордону в Дорогуську. Багато буханців хліба пропало даремно. Я не можу змиритися з тим, що деякі мої співвітчизники знищують хліб у такий спосіб. Вони не є фермерами, жоден працьовитий польський фермер не знищував би хліб, тому я написав, що це зробили бандити.

Я знаю, що є і будуть блокади так званих фермерів, в різних місцях. Я зателефонував кільком знайомим фермерам, ніхто нічого не блокував і не має наміру блокувати. Для цього потрібне пальне і час, а їм є чим зайнятися, вони зараз розкидають гній по загонах, збираються сіяти добрива. І зверніть увагу, хто виграє і хто програє від цих блокад? Поляки втрачають, окрім часу і пального, ще й товари, які вони не повезуть в Україну, де могли б їх продати. Українці втрачають, бо не продадуть своє зерно. Хтось виграє? Звичайно ж, найбільше Росія, будь-який конфлікт між поляками і українцями вигідний для Росії.

Я можу помилятися, але думаю, що деякі з блокхедів, напевно, підуть до церкви, навіть на гіркий плач або Хресну дорогу. Я дуже добре знаю, що багато невіруючих ходять до церкви, така традиція.

Каються і вірять в Євангеліє. Мені це теж потрібно. Я ніколи не викидаю навіть шматочок хліба.

Piątek 16 lutego 2024

І ВСЕ Ж ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕ

П’ятниця 16 лютого 2024 року

Czasami z trudem równoważę w sobie różne doświadczenia. Piszę tutaj o moich misjach w Ukrainie, to spotkania i zdarzenia, które spadają na mnie nagle i muszę szybko znaleźć jakieś rozwiązania.

W jednym z ośrodków w Ukrainie, dla kobiet po przemocy wojennej (ze strony rosyjskich żołnierzy, a raczej sadystów i zboczeńców) rzuca mi się na szyję młoda, niespełna 19-letnia dziewczyna. Zemdlała przy drugim gwałcicielu, a w pokoju było ich jeszcze kilku. Słucham jak płacze, szlocha, łka. Co mogę zrobić? Przytulam, błogosławię. W innym miejscu rozgrzeszam też młodego ukraińskiego żołnierza, który tydzień wcześniej po raz pierwszy w życiu zabił wrogiego napastnika. Rozgrzeszam? Nie, tłumaczę, że postąpił dobrze, bo bronił swojej Ojczyzny. Kiedyś takie przypadki wydawały mi się jakimś odległym teoretycznym dylematem. Rozmawiam z wdową, jeszcze przed trzydziestką, męża dosięgły kule rosyjskiego snajpera. Rozmawiam? Słucham, bo co mogę powiedzieć, aby osuszyć jej łzy?

Rano, w bezpiecznym Lublinie, idę na spacer z różańcem. Coraz weselej gwarzą kosy, kawki a nawet grube gawrony. Po szóstej jest już jasno, wiosna lutowa. Za jakieś dwa miesiące zapachną tu bzy, białe i liliowe. I wrócą szpaki do dziupli w słupach trakcji trolejbusowej.

Cudowne, choć nie zawsze piękne jest to życie, dziękuję Ci Panie Boże.

Іноді я намагаюся збалансувати різні досвіди всередині себе. Коли я пишу тут про свої місії в Україні, це зустрічі та події, які звалилися на мене несподівано, і мені доводиться швидко знаходити якісь рішення.

В одному з центрів в Україні для жінок, які пережили насильство на війні (з боку російських солдатів, а точніше садистів і збоченців), молода дівчина, якій було менше 19 років, кинулася мені на шию. Вона знепритомніла поруч із другим ґвалтівником, а в кімнаті було ще кілька таких. Я слухаю її плач, ридання, схлипування. Що я можу зробити? Я обіймаю її, благословляю. В іншому місці я також відпускаю гріхи молодому українському солдату, який тиждень тому вперше в житті вбив ворожого нападника. Чи відпускаю я гріхи? Ні, я пояснюю, що він вчинив правильно, бо захищав свою Батьківщину. Раніше такі випадки здавалися мені якоюсь далекою теоретичною дилемою. Я розмовляю з вдовою, якій ще не виповнилося й тридцяти, чий чоловік загинув від кулі російського снайпера. Чи говорю я? Я слухаю, бо що я можу сказати, щоб висушити її сльози?

Вранці, в безпечному Любліні, я виходжу на прогулянку з вервицею. Дрозди, галки і навіть товсті граки щебечуть все веселіше і веселіше. Після шостої години вже світло, лютнева весна. Приблизно через два місяці тут пахнутиме бузок, білий і бузковий. А шпаки повернуться до своїх дупел у тролейбусних опорах.

Дивовижне, хоч і не завжди красиве, це життя, слава тобі, Господи Боже.

Czwartek 15 lutego 2024

ПОПІЛ МІСТ І СІЛ

Четвер 15 лютого 2024 року

Sypałem wczoraj popiół na ludzkie głowy, wyjaśniam, że powstaje zwykle ze spalonych ubiegłorocznych palm. Wiemy, że ten popiół to symbol, znak kruchości naszego losu. To tylko symbol.

Blisko nas są jednak popioły nie symboliczne, są całe spopielone wsie i miasta, przypomnę tylko Mariupol czy Bachmut. I mam tu w Lublinie inne popioły, popioły zamordowanych przez Niemców więźniów w obozie na Majdanku. Te popioły przypominają, że od prawie dwóch lat żyjemy już w innym świecie i że to, co wydarzyło się na Majdanku i w Oświęcimiu wcale nie musi być tylko dawną historią.

Wiem, że takie słowa nie są dobrze widziane. Nie chcę uciekać od rzeczywistości, może łatwiej mi tak mówić, bo przed dwoma dniami widziałem pogrzeb kolejnego młodego żołnierza ukraińskiego we Lwowie.

Wojna w Ukrainie trwa, giną ludzie, znam setki ukraińskich sierot, kilkanaście wdów. Przyznaję, że jest to dla mnie ogromne wyzwanie dla mojej wiary, dla wiary i nadziei, dla wiary, nadziei i miłości. To moja broń wobec popiołów.

Вчора я посипала людям голови попелом і пояснювала, що зазвичай він утворюється з торішніх обгорілих долонь. Ми знаємо, що цей попіл – символ, знак крихкості нашої долі. Це лише символ.

Але поруч з нами є попелища, які не є символічними, є цілі села і міста, які були спалені, нагадаю лише Маріуполь чи Бахмут. А тут, у Любліні, я маю інший прах – прах в’язнів, вбитих німцями в таборі Майданек. Цей попіл є нагадуванням про те, що ми вже майже два роки живемо в іншому світі, і що те, що сталося в Майданеку та Освенцимі, не обов’язково є лише давньою історією.

Я знаю, що такі слова не вітаються. Я не хочу тікати від реальності, можливо, мені легше про це говорити, тому що два дні тому я бачив похорон ще одного молодого українського солдата у Львові.

Війна в Україні триває, люди гинуть, я знаю сотні українських сиріт, кілька вдів. Зізнаюся, що це величезний виклик моїй вірі, вірі і надії, вірі, надії і любові. Це моя зброя проти попелу.

Środa 14 lutego 2024

ЯКА ЧУДОВА ПРОМОВА ГОСПОДА БОГА

Середа 14 лютого 2024 року

W młodości ulegałem pokusie, aby coś dla Pana Boga zrobić, zwłaszcza w Wielkim Poście, pokazać Mu, że stać mnie na 40 dni na rozstanie z cukierkami czy piwem. Wątpię czy to się Panu Bogu podobało, mnie owszem, byłem z siebie dumny.

Od wielu już lat zmieniłem podejście, teraz staram się pozwolić Mu, żeby On coś zrobił dla mnie albo we mnie. Przede wszystkim próbuję Go usłyszeć i słuchać. Kiedy już zrozumiałem, że On chce do mnie mówić, odkryłem, że On stale przekazuje mi Siebie. A czyni to w sposób symfoniczny, w klasycznej orkiestrze jest przynajmniej 40 głosów różnych instrumentów. Powoli zacząłem słyszeć tę Bożą symfonię.

I co w niej odkryłem? Podzielę się z wami przynajmniej niektórymi głosami złączonymi we wspomnianej symfonii.

Brzęczenie pszczoły przy zbieraniu nektaru z kwiatu koniczyny.

Oszałamiająca cisza gwiazd i galaktyk nade mną.

Szmer łagodnego powiewu (zapożyczyłem od Eliasza).

Piosenka topniejącego sopla lodu na krawędzi rynny.

Nawet ekspres parzący moją pierwszą kawę przed szóstą rano.

I skarga starszej znajomej, że cholera prąd znowu droższy.

Bardzo, bardzo, łzy ukraińskiej wdowy, tylko spływały z jej oczu, rozmazywały makijaż, najciszej jak tylko śmierć można przepędzić.

Po raz na pewno tysięczny czytany werset z psalmu 23 – Chociażbym szedł ciemną doliną, zła się nie ulęknę, bo Ty jesteś ze mną.

I przecież pamiętam wyjące alarmy bombowe, w kilku miastach Ukrainy.

A jeszcze 50 tysięcy kibiców śpiewających zgodnie „You’ll Never Walk Alone”, Nigdy Nie Będziesz Szedł Sam, tak Boże wtedy też mówisz.

I dźwięki smsa – „Zadzwonisz do mnie? Bardzo proszę!”  I jak klikam po klawiaturze telefonu czy komputera.

Długo słucham małych strumyków, wszyscy wolą huczne wodospady, ale strumyki, strumyczki, ho, ho, ho! One mają opowieści o niebie i życiu wiecznym.

No i moja siostra, która znowu wypomina mi, że z rzadko chodzę do fryzjera.

Przyznaję, także wtedy, gdy słyszę – „W proch się obrócisz…” a bardziej jeszcze przy „Alleluja!” albo „Kiedy ranne wstają zorze”.

Dziękuję, Boże dobry, że zawsze coś pięknego chcesz do mnie powiedzieć.

В юності я мав спокусу зробити щось для Господа Бога, особливо під час Великого посту, щоб показати Йому, що я можу дозволити собі розлучитися з солодощами чи пивом на 40 днів. Сумніваюся, що це подобалося Богові, але мені – так, я пишався собою.

З роками я змінив свій підхід, тепер я намагаюся дозволити Йому щось зробити для мене або в мені. Перш за все, я намагаюся чути Його і слухати Його. Як тільки я зрозумів, що Він хоче говорити зі мною, я відкрив для себе, що Він постійно спілкується зі мною. І робить це у симфонічний спосіб, як у класичному оркестрі – не менше 40 голосів різних інструментів. Поволі я почав чути цю божественну симфонію.

І що я відкрив для себе в ній? Поділюся з вами хоча б деякими з голосів, об’єднаних у вищезгаданій симфонії.

Дзижчання бджоли, яка збирає нектар з квітки конюшини.

Сліпуча тиша зірок і галактик наді мною.

Шелест легкого вітерця (це я запозичив у Іллі).

Пісня бурульки, що тане на краю ринви.

Навіть кавоварка, яка варить мою першу каву до шостої ранку.

І скарга літнього друга на те, що, чорт забирай, електрика знову дорожчає.

Дуже, дуже сильно, сльози української вдови, що просто течуть з її очей, розмазуючи макіяж, так тихо, як можна прогнати смерть.

Напевно, вже в тисячний раз я читаю вірш з Псалма 23: “Хоч би я йшов темною долиною, не буду боятися зла, бо Ти зі мною”.

І все ж я пам’ятаю виття бомбових сигналізацій у кількох містах України.

І все ще 50 000 фанатів, які співають в унісон “You’ll Never Walk Alone”, “Ти ніколи не будеш один”, “Ти ніколи не будеш один”, це те, що Бог сказав і тоді.

І звуки текстового повідомлення – “Ти мені подзвониш? Будь ласка, дуже прошу!”  І як я клацаю по клавіатурі свого телефону чи комп’ютера.

Я довго слухаю маленькі струмочки, всі віддають перевагу бурхливим водоспадам, але струмочки, маленькі струмочки, хо, хо, хо! У них є казки про рай і вічне життя.

А ще є моя сестра, яка знову дорікає мені, що я рідко ходжу до перукарні.

Зізнаюся, також, коли чую “Прах до праху…”, а ще більше – “Алілуя!” чи “Коли вранці зійде сонце”.

Дякую тобі, Боже, що ти завжди хочеш сказати мені щось гарне.

Wtorek 13 lutego 2024

ПОПІЛ ЧИ СЕРЦЕ

Вівторок 13 лютого 2024 року

Napięcie wśród Polaków (może i gdzie indziej także) rośnie. Rośnie, bo w środę naraz mamy i Walentynki i Środę Popielcową, zatem co wybrać – czerwone serduszko czy popiół?

Postaram się ten dylemat wyjaśnić, osoby bardziej religijne proszę, aby się nie denerwowały. Otóż myślę, że Walentynki mają dużo wspólnego ze Środą Popielcową, obydwa święta (bo dla wielu Walentynki to faktyczne święto) w gruncie rzeczy dotyczą tego samego.

Dotyczą miłości. Łatwiej jest dać czerwone serduszko niż kochać codziennie. I łatwiej jest wziąć popiół na głowę niż kochać codziennie. Czasem więc zamiast miłości bierzemy (sypiemy także!) popiół na głowę albo dajemy serduszka czerwone. Tu uwaga, kiedyś dostałem od mojej ukochanej (kilkuletniej kuzynki!) serduszko zielone, akurat farba czerwona skończyła się.

Mnie popiół na głowie przypomina, że muszę przyśpieszać z miłością, z miłością, bo wszystko inne to proch. Pewnie komuś o tym przyśpieszeniu przypominają serduszka.

Zatem, czy popiół czy serduszka, idzie o miłość. Bo „Kto trwa w miłości, trwa w Bogu!”

Напруга серед поляків (можливо, і в інших країнах) зростає. Зростає тому, що в середу у нас одночасно і День святого Валентина, і Попільна середа, тож що вибрати – червоні серця чи попіл?

Я спробую прояснити цю дилему, тих, хто більш релігійний, прошу не засмучуватися. Ну, я думаю, що День святого Валентина має багато спільного з Попільною середою, обидва свята (бо для багатьох День святого Валентина є справжнім святом) по суті про одне й те ж саме.

Вони про кохання. Легше подарувати червоне серце, ніж кохати щодня. І легше посипати голову попелом, ніж кохати щодня. Тому іноді замість любові ми приймаємо (і посипаємо!) попіл на голову, або даруємо червоні серця. Якось я отримала зелене серце від свого коханого (кількарічного двоюрідного брата!), якраз тоді, коли червона фарба закінчилася.

Для мене попіл на голові нагадує про те, що я повинен прискорюватися з любов’ю, з любов’ю, тому що все інше – попіл. Можливо, комусь про це прискорення нагадують серця.

Так от, чи то попіл, чи то серце, воно йде з любов’ю. Бо “Хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі!”.

Poniedziałek 12 lutego 2024

ТАКА ДРУЖБА І ВЕСНА

Понеділок 12 лютого 2024 року

Na pewno znacie Małego Księcia i jego słynną rozmowę z lisem. W pewnym momencie Książę pyta:

– Szukam przyjaciół. Co znaczy „oswoić”?
– Jest to pojęcie zupełnie zapomniane – powiedział lis. – „Oswoić” znaczy „stworzyć więzy”.
– Stworzyć więzy?

Dalej możecie sobie poczytać o oswajaniu i rytuale, polecam. Zapewne i lis i jego przyjaciel Mały Książę byliby głęboko zasmuceni tym, co się stało z naszymi więziami z ludźmi. Pooddalały nas od siebie Internety i wszelkie portale. Coraz bardziej przestajemy siebie nawzajem słuchać i coraz więcej mamy do wykrzyczenia, żalu, samotności i lęków.

Wcale nie jestem pesymistą i narzekaczem. Wiem, że przyjdzie taki czas –  będziemy więcej ze sobą rozmawiać, patrzeć w oczy, słuchać tak by kogoś wysłuchać, może nawet razem odmawiać różaniec, w którym też ważne jest Razem.

Razem będziemy  gapić się na początek wiosny, która zawsze zaczyna się gdy ludzie są blisko siebie. I nigdy się nie kończy, jeżeli się nie oddalamy od siebie.

Czytam codziennie Ewangelię, to historia zbierania ludzi, przyjaznego oswajania. Bez tego nie ma zbawienia.

Ви напевно знайомі з Маленьким принцом і його знаменитою розмовою з лисицею. В якийсь момент Принц запитує:

– Я шукаю друзів. Що означає “приручити”?

– Це абсолютно забуте поняття, – відповів лис. – “Приручити” означає “створити зв’язки”.

– Створити зв’язки?

Про приручення і ритуал можна почитати далі, рекомендую. Напевно, і лис, і його друг Маленький принц були б глибоко засмучені тим, що сталося з нашими зв’язками з людьми. Інтернет і всілякі портали віддалили нас один від одного. Ми все частіше перестаємо слухати один одного і маємо все більше приводів для крику, горя, самотності і страхів.

Я зовсім не песиміст і не скаржник. Я знаю, що прийде час – ми будемо більше говорити один з одним, дивитися один одному в очі, слухати, щоб когось вислухати, можливо, навіть разом молитися вервицю, в якій теж важлива “Разом”.

Разом будемо дивитися на початок весни, яка завжди починається тоді, коли люди близькі одне до одного. І вона ніколи не закінчується, якщо ми не віддаляємося один від одного.

Я щодня читаю Євангеліє, це історія про зближення людей, про дружнє приручення. Без цього немає спасіння.

Kazanie na niedzielę 11 lutego 2024

САТАНИНСЬКІ ВІРШІ ТА ШЕПІТ АНГЕЛІВ

Проповідь на неділю 11 лютого 2024 року

Dobrze jeśli mamy ludzi do których możemy pójść ze swoimi problemami. Macie takich ludzi? To znakomicie, bo najgorzej jeżeli zostajemy ze swoimi dramatami czy wątpliwościami sami. Bezimienny bohater dzisiejszej Ewangelii przyszedł ze swoja tragedią, nie miał pewności czy nie zostanie odepchnięty, zaryzykował i udało się.

Kiedy przychodzą kłopoty staram się nie pozostawiać z nimi sam, dzwonię, dzielę się tym, co mnie męczy lub spotykam się i rozmawiam. Podobnie, jeśli ktoś przychodzi do mnie, staram się przy nim być, słucha, rozumieć i wspierać. Chciałbym się mylić, ale mam wrażenie, że narasta tendencja do odganiania ludzi, którzy chcą zabierać nam czas i obarczać swoimi dramatami. Ewangelię czytam jak wielką lekcję przygarniania, odrzucanie jest domena diabła.

Na jednym ze zdjęć jest duża grupa ukraińskich rodzin z dziećmi, które przygarnęliśmy w naszych Domach Nadziei w Lublinie, wczoraj miały ładny bal. Na drugim zdjęciu są wolontariusze, którzy w sobotę służyli bezdomnym i ubogim podczas wieczornej kolacji. Są z czterech kontynentów, prócz Europy (reprezentuje ją m.in. i ja ), Ameryka (Ara, Meksyk), Azja  (Indie) i Afryka (Zimbabwe)  oraz Alojzy (Kenia). W końcu Przygarnianie jest ponadnarodowe i ponadreligijne.

Czytam i słucham o tym, co się dzieje na świecie i w Ukrainie. Może to wybrzmi pesymistycznie, ale wygląda tak, jakbyśmy zmęczeni pomaganiem, mówili – „Słuchaj Ukraino, no masz problem, masz pecha, że twoim sąsiadem jest agresywna Rosja … No, ale wiesz, mamy swoje sprawy, to już prawie dwa lata jak ty się męczysz, a  my z tobą … Daj nam już spokój, radź sobie sama …” Takie szatańskie wersety słyszę coraz częściej. Nauczyłem się jednak rozróżniać je od głosów cichych aniołów, które szepcą – „Nie opuszczaj jej, nie odchodź, potrzebuje ciebie!” Tak się złożyło, że jutro będę już w Ukrainie, może posłuchałem anioła. Mam nadzieję. I mam nadzieję, że macie takich ludzi, którzy w chwilach złych nie  odejdą i pozostaną przy was.

Добре, якщо у нас є люди, до яких ми можемо прийти зі своїми проблемами. У вас є такі люди? Це чудово, бо найгірше, коли ми залишаємося зі своїми драмами чи сумнівами наодинці. Безіменний герой сьогоднішнього Євангелія прийшов зі своєю трагедією, він не був впевнений, що його не відштовхнуть, він ризикнув і досяг успіху.

Коли приходить біда, я намагаюся не залишати її наодинці, дзвоню, ділюся тим, що мене турбує, або зустрічаюся і розмовляю. Так само, якщо хтось приходить до мене, я намагаюся бути поруч, вислухати, зрозуміти і підтримати. Я хотів би помилятися, але відчуваю, що зростає тенденція відштовхувати від себе людей, які хочуть забрати наш час і обтяжити нас своїми драмами. Я читаю Євангеліє як великий урок прийняття, відкидання – це володіння диявола.

На одній з фотографій зображена велика група

Українські сім’ї з дітьми, яких ми приймаємо в наших Домах Надії в Любліні, вчора мали гарний бал. На другому фото – волонтери, які служили бездомним і бідним під час вечірньої вечері в суботу. Вони походять з чотирьох континентів, окрім Європи (представленої пані … і мною), Америки (Ара, Мексика), Азії … (Індія) та Африки … (Зімбабве) і Алоїзія (Кенія). Нарешті, усиновлення є транснаціональним і транс-релігійним.

Я читаю і слухаю про те, що відбувається у світі і в Україні. Це може звучати песимістично, але виглядає так, що ми втомилися допомагати, ми говоримо: “Слухай, Україно, ну у тебе проблеми, тобі не пощастило, що твоїм сусідом є агресивна Росія… Ну, але знаєш, у нас є свої проблеми, вже майже два роки, як ви боретеся, а ми боремося з вами… Дайте нам вже перепочинок, розбирайтеся з собою…”. Такі сатанинські вірші я чую все частіше і частіше. Однак я навчився відрізняти їх від голосів тихих ангелів, які шепочуть: “Не покидай її, не йди, ти їй потрібен!” Так склалося, що завтра я вже буду в Україні, можливо, я почув ангела. Сподіваюся, що так. І сподіваюся, що у вас є такі люди, які у важкі хвилини не покинуть і залишаться поруч.

Євангеліє від Марка 1:40 45

Ewangelia – Mk 1,40 45

Pewnego dnia przyszedł do Jezusa trędowaty i upadłszy na kolana, prosił Go: «Jeśli zechcesz, możesz mnie oczyścić». A Jezus, zdjęty litością, wyciągnął rękę, dotknął go i rzekł do niego: «Chcę, bądź oczyszczony!» Zaraz trąd go opuścił, i został oczyszczony.

Jezus surowo mu przykazał i zaraz go odprawił, mówiąc mu: «Bacz, abyś nikomu nic nie mówił, ale idź, pokaż się kapłanowi i złóż za swe oczyszczenie ofiarę, którą przepisał Mojżesz, na świadectwo dla nich».

Lecz on po wyjściu zaczął wiele opowiadać i rozgłaszać to, co zaszło, tak że Jezus nie mógł już jawnie wejść do miasta, lecz przebywał w miejscach pustynnych. A ludzie zewsząd schodzili się do Niego. Mk 1, 40- 45