JAKA CUDOWNA TA MOWA PANA BOGA

Środa 14 lutego 2024

ЯКА ЧУДОВА ПРОМОВА ГОСПОДА БОГА

Середа 14 лютого 2024 року

W młodości ulegałem pokusie, aby coś dla Pana Boga zrobić, zwłaszcza w Wielkim Poście, pokazać Mu, że stać mnie na 40 dni na rozstanie z cukierkami czy piwem. Wątpię czy to się Panu Bogu podobało, mnie owszem, byłem z siebie dumny.

Od wielu już lat zmieniłem podejście, teraz staram się pozwolić Mu, żeby On coś zrobił dla mnie albo we mnie. Przede wszystkim próbuję Go usłyszeć i słuchać. Kiedy już zrozumiałem, że On chce do mnie mówić, odkryłem, że On stale przekazuje mi Siebie. A czyni to w sposób symfoniczny, w klasycznej orkiestrze jest przynajmniej 40 głosów różnych instrumentów. Powoli zacząłem słyszeć tę Bożą symfonię.

I co w niej odkryłem? Podzielę się z wami przynajmniej niektórymi głosami złączonymi we wspomnianej symfonii.

Brzęczenie pszczoły przy zbieraniu nektaru z kwiatu koniczyny.

Oszałamiająca cisza gwiazd i galaktyk nade mną.

Szmer łagodnego powiewu (zapożyczyłem od Eliasza).

Piosenka topniejącego sopla lodu na krawędzi rynny.

Nawet ekspres parzący moją pierwszą kawę przed szóstą rano.

I skarga starszej znajomej, że cholera prąd znowu droższy.

Bardzo, bardzo, łzy ukraińskiej wdowy, tylko spływały z jej oczu, rozmazywały makijaż, najciszej jak tylko śmierć można przepędzić.

Po raz na pewno tysięczny czytany werset z psalmu 23 – Chociażbym szedł ciemną doliną, zła się nie ulęknę, bo Ty jesteś ze mną.

I przecież pamiętam wyjące alarmy bombowe, w kilku miastach Ukrainy.

A jeszcze 50 tysięcy kibiców śpiewających zgodnie „You’ll Never Walk Alone”, Nigdy Nie Będziesz Szedł Sam, tak Boże wtedy też mówisz.

I dźwięki smsa – „Zadzwonisz do mnie? Bardzo proszę!”  I jak klikam po klawiaturze telefonu czy komputera.

Długo słucham małych strumyków, wszyscy wolą huczne wodospady, ale strumyki, strumyczki, ho, ho, ho! One mają opowieści o niebie i życiu wiecznym.

No i moja siostra, która znowu wypomina mi, że z rzadko chodzę do fryzjera.

Przyznaję, także wtedy, gdy słyszę – „W proch się obrócisz…” a bardziej jeszcze przy „Alleluja!” albo „Kiedy ranne wstają zorze”.

Dziękuję, Boże dobry, że zawsze coś pięknego chcesz do mnie powiedzieć.

В юності я мав спокусу зробити щось для Господа Бога, особливо під час Великого посту, щоб показати Йому, що я можу дозволити собі розлучитися з солодощами чи пивом на 40 днів. Сумніваюся, що це подобалося Богові, але мені – так, я пишався собою.

З роками я змінив свій підхід, тепер я намагаюся дозволити Йому щось зробити для мене або в мені. Перш за все, я намагаюся чути Його і слухати Його. Як тільки я зрозумів, що Він хоче говорити зі мною, я відкрив для себе, що Він постійно спілкується зі мною. І робить це у симфонічний спосіб, як у класичному оркестрі – не менше 40 голосів різних інструментів. Поволі я почав чути цю божественну симфонію.

І що я відкрив для себе в ній? Поділюся з вами хоча б деякими з голосів, об’єднаних у вищезгаданій симфонії.

Дзижчання бджоли, яка збирає нектар з квітки конюшини.

Сліпуча тиша зірок і галактик наді мною.

Шелест легкого вітерця (це я запозичив у Іллі).

Пісня бурульки, що тане на краю ринви.

Навіть кавоварка, яка варить мою першу каву до шостої ранку.

І скарга літнього друга на те, що, чорт забирай, електрика знову дорожчає.

Дуже, дуже сильно, сльози української вдови, що просто течуть з її очей, розмазуючи макіяж, так тихо, як можна прогнати смерть.

Напевно, вже в тисячний раз я читаю вірш з Псалма 23: “Хоч би я йшов темною долиною, не буду боятися зла, бо Ти зі мною”.

І все ж я пам’ятаю виття бомбових сигналізацій у кількох містах України.

І все ще 50 000 фанатів, які співають в унісон “You’ll Never Walk Alone”, “Ти ніколи не будеш один”, “Ти ніколи не будеш один”, це те, що Бог сказав і тоді.

І звуки текстового повідомлення – “Ти мені подзвониш? Будь ласка, дуже прошу!”  І як я клацаю по клавіатурі свого телефону чи комп’ютера.

Я довго слухаю маленькі струмочки, всі віддають перевагу бурхливим водоспадам, але струмочки, маленькі струмочки, хо, хо, хо! У них є казки про рай і вічне життя.

А ще є моя сестра, яка знову дорікає мені, що я рідко ходжу до перукарні.

Зізнаюся, також, коли чую “Прах до праху…”, а ще більше – “Алілуя!” чи “Коли вранці зійде сонце”.

Дякую тобі, Боже, що ти завжди хочеш сказати мені щось гарне.

Itinerarium

Dodaj komentarz

Witryna wykorzystuje Akismet, aby ograniczyć spam. Dowiedz się więcej jak przetwarzane są dane komentarzy.