Poniedziałek 19 lutego 2024
А ПО ПОНЕДІЛКАХ ПОТРІЙНИЙ
Понеділок 19 лютого 2024 року
Gdy kozice na Krecie zostaną ugodzone strzałą, szukają podobno lebiodki, która tam rośnie, albowiem gdy ją zjedzą, natychmiast usuwają groty. Tak pisał przed tysiącami lat Arystoteles, w „Opowiadaniach zdumiewających”.
Jak jest z tymi kozicami na Krecie, nie wiem. Zachwyca mnie jednak u Arystotelesa Zdumienie. Zdumienie nad kozicami, jeleniami z Achai czy lampartami z Armenii (wszystko w jego Opowiadaniach).
Dzisiaj wydaje się nam, żyjącym w kulturze euroatlantyckiej, że nauka wszystko wyjaśniła albo zaraz wyjaśni. Oczywiście jest to złudzenie. Złudzenie, bo nawet nie umiemy wyjaśnić skąd wzięli się ludzie obok nas, dlaczego stali się nam bliscy, czemu ich pokochaliśmy a oni nas. Nie potrafimy pojąć dlaczego łabędzie są wierne sobie do końca ich życia (krótkiego) i dlaczego wróble chętnie kąpią się w kałużach (nawet brudnych). No i nikt dotąd nie wyjaśnił dlaczego stokrotki rosną prawie wszędzie, nawet pomiędzy kostkami bruku. Ze stokrotek radość jest duża, z łabędzi i wróbelków także.
A kto objaśni czemu mamy za siostry i braci Ukraińców? To takie oczywiste? A czemu nie skośnookich Koreańczyków? To nie są głupie dylematy, to apel o zdolność do zdumienia, oczarowania i radości. Nie musimy wyjaśniać, wystarczy zachwyt i wdzięczność Temu, kogo nazywamy Panem Bogiem.
I jak to dobrze, że szpaki powoli wracają do swoich dziupli po zimie. Jak dobrze, że ktoś obok nas mówi po ukraińsku i że inny świergoli w sorani albo pasztu.
Tyle wspaniałego szczęścia w każdym dniu, a w poniedziałki to już potrójnie.
Коли сарну на Криті вбивають стрілою, кажуть, що вона шукає лембіс, який там росте, бо, з’ївши його, вона одразу ж видаляє наконечники списів. Так писав Аристотель тисячі років тому у своїх “Дивовижних оповіданнях”.
Як там з цими сарнами на Криті, я не знаю. Однак, що мене захоплює в Арістотелевому здивуванні. Здивування сарнами, оленями Ахайї чи леопардами Вірменії (все в його “Оповіданнях”).
Сьогодні нам, що живемо в євроатлантичній культурі, здається, що наука все пояснила або ось-ось пояснить. Звичайно, це ілюзія. Ілюзія, тому що ми навіть не можемо пояснити, звідки взялися люди поруч з нами, чому вони стали нам близькими, чому ми їх полюбили, а вони нас. Ми не можемо зрозуміти, чому лебеді вірять у Бога. Ми не можемо зрозуміти, чому лебеді вірні один одному до кінця свого (короткого) життя і чому горобці люблять купатися в калюжах (навіть брудних). І ніхто ще не пояснив, чому ромашки ростуть майже всюди, навіть між бруківкою. Ромашки – це радість, лебедям і горобцям теж.
А хто пояснить, чому ми маємо українців як своїх сестер і братів? Невже це так очевидно? А чому не косоокі корейці? Це не безглузді дилеми, це апеляція до здатності дивуватися, зачаровуватися і радіти. Нам не потрібно пояснювати, достатньо благоговіння і вдячності Тому, кого ми називаємо Богом.
І як добре, що шпаки поволі повертаються до своїх дупел після зими. Як добре, що хтось поруч розмовляє українською, а хтось щебече сорані чи пушту.
Стільки чудового щастя в кожному дні, а по понеділках його втричі більше.
