Strona o Bogu i życiu dla niewierzących, wierzących, wątpiących, poszukujących, tych, którym się wydaje, że wierzą i tych, którym się wydaje, że nie wierzą. Ks.Mieczysław Puzewicz
Za niecały miesiąc wybierzemy samorządy, wójtów, burmistrzów, prezydentów miast i innych decydentów. Słuchałem ostatnio o priorytetach, jakie stawiają przed sobą kandydaci na szefów wielkich miast. I za każdym razem pojawiało się kilka tematów – więcej ścieżek rowerowych, nowe tereny zielone, asfaltowanie kolejnych dróg, brukowanie następnych deptaków. Czasem ktoś dodaje poprawę usług dla ludności. Na szczęście nie pojawiają się już propozycje budowy nowych lotnisk i oceanariów.
Nie kwestionuję tych pomysłów, niemniej myślę, że żyjemy w nowych czasach i chyba pora na nowe priorytety. Proszę bardzo, oto kilka z nich. Najpierw kwestia dostępności do schronów przeciwlotniczych, póki co nic groźnego nie leci nam na głowy, ale powinniśmy się czuć bezpieczni. Z tym też wiąże się kwestia bezpieczeństwa na ulicach miast, co z tego, że będą ścieżki dla rowerów i brukowane deptaki, jeśli grasować będą tam bandyci i furiaci?
Po drugie, co z integracją uchodźców i migrantów? To dotyczy już wszystkich dużych i średnich miast w Polsce. Na poziomie krajowym brak dobrych rozwiązań, króluje zasada – „Ma być jak jest, bo jest jak ma być.”
Po trzecie, nie wiem jak gdzie indziej, ale w Lublinie nie ma już bezdomnych psów, odpowiednie służby zajmą się natychmiast takim zwierzęciem. Nie ma bezdomnych psów. Ale na ulicach Lublina żyje ponad tysiąc bezdomnych kobiet i mężczyzn.
Dobrze, drogi, ścieżki, nawet lotniska. Naprawdę jednak najważniejsi są ludzie.
Менш ніж за місяць ми обиратимемо місцеву владу, мерів, голів міст та інших осіб, які приймають рішення. Останнім часом я слухаю, які пріоритети розставляють кандидати на посади очільників великих міст. І щоразу з’являлося кілька тем – більше велодоріжок, нові зелені насадження, асфальтування доріг, прокладання набережних. Іноді хтось додавав покращення послуг для населення. На щастя, пропозиції побудувати нові аеропорти та океанаріуми більше не з’являються.
Я не ставлю під сумнів ці ідеї, проте вважаю, що ми живемо в нові часи і, можливо, настав час для нових пріоритетів. Ось, будь ласка, деякі з них. По-перше, питання доступності до бомбосховищ, поки що нічого небезпечного над нашими головами не летить, але ми повинні відчувати себе в безпеці. З цим пов’язане питання безпеки на вулицях міста: що з того, що є велодоріжки і бруковані пішохідні зони, якщо вулицями бродять бандити і гопники?
По-друге, як щодо інтеграції біженців та мігрантів? Це вже стосується всіх великих і середніх міст Польщі. На національному рівні немає хороших рішень, панує правило: “Має бути так, як є, бо так має бути”.
По-третє, не знаю, як в інших містах, але в Любліні більше немає безпритульних собак, про таку тварину одразу ж подбають відповідні служби. Безпритульних собак немає. Але на вулицях Любліна живе більше тисячі бездомних чоловіків і жінок.
Ну, і на дорогах, стежках, навіть в аеропортах. Але насправді найголовніше – це люди.
Nie żyje 25-letnia Lizaweta z Białorusi, która została zaatakowana i zgwałcona w niedzielę 25 lutego w ścisłym centrum Warszawy. Dziewczyna od kilku dni przebywała w szpitalu w stanie krytycznym, po tym jak została znaleziona nieprzytomna i naga w bramie jednej z kamienic. Przestępstwo według medialnych doniesień mieli widzieć świadkowie, którzy nie reagowali. Zacytowałem tu fragment jednej z relacji medialnych, zdjęcia pochodzą z miejsca śmierci Lizawiety.
Jakoś nie mogę otrząsnąć się, nie mogę zrozumieć jak to możliwe, że dziewczyna zostaje zamordowana w centrum mojej stolicy. I że nikt nie bronił jej. Nie umiem płakać oczyma, ale w sercu płaczę.
W ostatnich dniach dwie panie z Ukrainy – to z kolei Lublin – usłyszały pod swoim adresem stek wyzwisk i gróźb, mówiły w swoim języku.
Czytam Ewangelię na dziś i proszę – Panie Jezu, przyjdź do tego mojego katolickiego kraju, przyjdź i wypędź nienawiść, złość, gniew, wrogość. Wypędź te wszystkie diabły, które siedzą w naszych polskich głowach i duszach! Potrzebujemy Twojego oczyszczenia.
A Lizawiecie daj Panie radosną i piękną wieczność.
Померла 25-річна Єлизавета з Білорусі, на яку напали і зґвалтували в неділю 25 лютого в самому центрі Варшави. Дівчина кілька днів перебувала в лікарні в критичному стані після того, як її знайшли непритомною і оголеною у воротах одного з будинків. Злочин, за повідомленнями ЗМІ, нібито бачили свідки, які ніяк не відреагували. Я процитував тут уривок з одного з повідомлень ЗМІ, фотографії – з місця загибелі Лізавети. Я ніяк не можу відійти, не можу зрозуміти, як це можливо, що в центрі моєї столиці вбивають дівчину. І що ніхто її не захистив. Я не можу плакати очима, але в душі я плачу. За останні кілька днів дві пані з України – це вже Люблін – вислухали купу образ і погроз на свою адресу, причому на їхній рідній мові. Я читаю сьогоднішнє Євангеліє і прошу – Господи Ісусе, прийди в цю мою католицьку країну, прийди і вижени ненависть, злість, гнів, ворожнечу. Вижени всіх цих дияволів, які сидять у наших польських головах і душах! Ми потребуємо твого очищення. І даруй Єлизаветі прекрасну вічність, Амінь
Ewangelia
Zbliżała się pora Paschy żydowskiej i Jezus przybył do Jerozolimy. W świątyni zastał siedzących za stołami bankierów oraz tych, którzy sprzedawali woły, baranki i gołębie. Wówczas, sporządziwszy sobie bicz ze sznurów, powypędzał wszystkich ze świątyni, także baranki i woły, porozrzucał monety bankierów, a stoły powywracał. Do tych zaś, którzy sprzedawali gołębie, rzekł: «Zabierzcie to stąd i z domu mego Ojca nie róbcie targowiska!» Uczniowie Jego przypomnieli sobie, że napisano: «Gorliwość o dom Twój pochłonie Mnie».
W odpowiedzi zaś na to Żydzi rzekli do Niego: «Jakim znakiem wykażesz się wobec nas, skoro takie rzeczy czynisz?» Jezus dał im taką odpowiedź: «Zburzcie tę świątynię, a Ja w trzy dni wzniosę ją na nowo».
Powiedzieli do Niego Żydzi: «Czterdzieści sześć lat budowano tę świątynię, a Ty ją wzniesiesz w przeciągu trzech dni?»
On zaś mówił o świątyni swego ciała. Gdy zmartwychwstał, przypomnieli sobie uczniowie Jego, że to powiedział, i uwierzyli Pismu i słowu, które wyrzekł Jezus.
Kiedy zaś przebywał w Jerozolimie w czasie Paschy, w dniu świątecznym, wielu uwierzyło w Jego imię, widząc znaki, które czynił. Jezus natomiast nie zawierzał im samego siebie, bo wszystkich znał i nie potrzebował niczyjego świadectwa o człowieku. Sam bowiem wiedział, co jest w człowieku.
Jest wojna w Ukrainie, tam giną ludzie, u nas są uchodźcy, nie wiemy, co będzie dalej. Psychicznie mamy dość, jeszcze dochodzą różne konflikty pomiędzy naszymi krajami. Podzielę się dziś moim vademecum, któremu jestem wierny.
Po pierwsze sprzeciw. Nie mogę się pogodzić z agresją Rosji. Sprzeciw stawia mnie też wyraźnie po określonej stronie, po stronie Ukrainy – można też być po drugiej stronie albo ani po jednej ani po drugiej.
Po drugie modlitwa. Modlę się – i nie odczuwam tu sprzeczności – o pokój i o zwycięstwo Ukrainy. Tak samo modliłbym się – o pokój i zwycięstwo – gdyby napadnięto moją Polskę.
Moc. Bo sprzeciw i modlitwa rodzą moc, siłę, odwagę. To działa na myśli, uczucia, wybory i czyny. To po trzecie.
A po czwarte to wyobraźnia, wyobraźnia … miłosierdzia. Przecież mogę coś bardzo dobrego, nawet drobnego, zrobić.
Nadzieja, może to mało uchwytne, ale ona jest niezawodna. Czyli rzecz piąta.
A szósta to przyjaźń, dobra, prawdziwa, bliska i radosna. Z każdym człowiekiem. I do końca.
Jestem zwolennikiem siódemek, zatem siódmą sprawą w vademecum jest miłość. Wiadomo, największa. Ale to unia uczuć, myśli, pragnień i czynów. Każdego dnia.
В Україні йде війна, там гинуть люди, в нашій країні є біженці, ми не знаємо, що буде далі. Ментально ми втомилися від цього, а ще є різні конфлікти між нашими країнами. Сьогодні я поділюся своїм вадемекумом, якому я вірний.
По-перше, опозиція. Я не можу змиритися з російською агресією. Опозиційність також чітко ставить мене на певний бік, на бік України – можна бути і на іншому боці, або не бути ні на тому, ні на іншому.
По-друге, молитва. Я молюся – і не відчуваю тут жодного протиріччя – за мир і за перемогу України. Так само я молився б – за мир і перемогу – якби на мою Польщу напали.
Сила. Тому що протистояння і молитва народжують владу, силу, відвагу. Вона діє на думки, почуття, вибір і дії. Це по-третє.
І четверте – це уява, уява… милосердя. Адже я можу зробити щось дуже добре, навіть маленьку річ.
Надія, вона може бути не дуже відчутною, але вона надійна. Це п’ята річ.
І шоста річ – це дружба, добра, справжня, близька і радісна дружба. З кожною людиною. І до кінця.
Я прихильник сімок, тому сьома річ у вадемекумі – це любов. Вона відома, найбільша. Але це союз почуттів, думок, бажань і дій. Кожного дня.
Niepokoje i wstrząsy, które stały się częścią naszych czasów, mogą prowadzić do lęków, paniki albo zamknięcia uszu i oczu wedle zasady „Niech się dzieje, co chce, mnie to nie obchodzi!”
Dostrzegam, że w odniesieniu do wojny w Ukrainie wielu ludzi w Polsce przyjmuje tę ostatnią pozycję, chcielibyśmy jak najszybciej powrócić do stanu przed 24 lutego 2022, czyli wybuchu wojny. Ale powrotu już nie ma i nie będzie, jest nowa sytuacja.
Przyszłość jest niepewna, nieobliczalna i jeszcze nie wiemy jak się ułoży. Niemniej zmiany, które następują mogą być niezwykłą szansą na budowanie bardzo dobrych i nowych dzieł. Są także szansą na nasze, osobiste nowe życie.
Przed wszystkim możemy odnowić poczucie braterstwa z Innymi, głównie z Ukraińcami, a być może w przyszłości nieodległej jeszcze ze Słowianami z Białorusi. To nie są uchodźcy, to Boże dary dla nas, goście, a może wkrótce jedni z nas. Nasi goście ze Wschodu dają nam prawdziwe rekolekcje, okazję do nawrócenia.
Dlatego, siostry i bracia, pomimo napięć i niepewności, radujcie się, ja sam raduję się i was zachęcam, radujcie się. Mamy Bożą szansę na nowe życie!
Неспокій і потрясіння, які стали частиною нашого часу, можуть призвести до тривоги, паніки або закриття вух і очей за принципом: “Нехай відбувається, що хоче, мені байдуже!”.
Зауважу, що стосовно війни в Україні багато людей у Польщі займають останню позицію, ми хотіли б якнайшвидше повернутися до держави до 24 лютого 2022 року, початку війни. Але повернення вже немає і не буде, є нова ситуація.
Майбутнє невизначене, не прораховане, і ми ще не знаємо, як воно складеться. Тим не менше, зміни, які відбуваються, можуть бути надзвичайною можливістю для побудови дуже добрих і нових справ. Вони також є можливістю для нашого особистого нового життя.
Перш за все, ми можемо відновити наше почуття братерства з Іншими, головним чином з українцями, і, можливо, в недалекому майбутньому зі слов’янами Білорусі. Це не біженці, це Божі дари нам, гостям, а, можливо, незабаром і одному з нас. Наші гості зі Сходу дають нам справжні реколекції, можливість для навернення.
Тому, сестри і брати, незважаючи на напруження і непевність, радійте, я сам радію і вас заохочую, радійте. Ми маємо Божу нагоду для нового життя!
Polska. I nasze bardzo starodawne porzekadło oddające naszego polskiego ducha, tożsamość i narodowy charakter – Gość w dom, Bóg w dom.
Bodaj dwa dni temu, widzę i czytam relację z protestu tzw. rolników: “Koniec gościny, niewdzięczne sku****yny” – można było przeczytać na transparencie. Oprócz napisu, widoczna była na nim grafika przedstawiająca osobę wykopująca z Polski postać w niebiesko-żółtych barwach.
Polska. Gość w dom, Bóg w dom. O to modlę się w Wielkim Poście.
Польща. І наше дуже старе прислів’я, що відображає наш польський дух, ідентичність і національний характер – Гість вдома, Бог вдома.
Близько двох днів тому я побачив і прочитав повідомлення про протест так званих фермерів: “Досить гостинності, невдячні селюки”, – можна було прочитати на банері. Окрім напису, на ньому було видно графічне зображення людини, яка виганяє з Польщі фігуру в синьо-жовтому одязі ногою.
Польща. Гість вдома, Бог вдома. Це те, про що я молюся у Великий піст.
W codziennych rozmowach coraz częściej wyczuwam napięcie i niepewność, jakie dawno u nas nie gościły. Gdzieś w tyle głowy mamy przecież wojnę u sąsiada i absolutny brak pewności, że nie wleje się także do nas. Patrzymy także na ceny paliw, prądu i artykułów spożywczych, nie mamy też żadnych uspokajających sygnałów ze strony władz.
Takie czasy były już przed naszymi, choć odwykliśmy od nich w biegu po kolejne rzeczy do zdobycia. Jak przejść przez te zawieruchy? Tradycja, na szczęście, pozostawiła nam cenną naukę.
Polecam wszystkim ożywienie w sobie cnoty męstwa. Jakkolwiek brzmi to archaicznie, męstwo polega na umiejętności podjęcia dobrej decyzji mimo niesprzyjających uwarunkowań, zarówno wewnętrznych, jak i zewnętrznych. Cnota męstwa czyni zdolnym do stawienia czoła próbom i narażenia się na nieprzyjemne konsekwencje, w imię wyższych wartości. I dodam, dotyczy nie tylko mężczyzn.
Bądźcie mocni i mężnego serca, wszyscy, którzy pokładacie ufność w Panu! – to biblijny psalm 31. To powtórzę, pokładajcie ufność w Panu Bogu, będziecie mężni i mocni. Przez wszystko przejdziecie.
У повсякденних розмовах я все частіше відчуваю напругу і невпевненість, яких у нас не було вже давно. Десь на задвірках нашої свідомості, зрештою, є війна у сусіда і абсолютна впевненість, що вона не перекинеться і на нас. А ще ми дивимося на ціни на пальне, електроенергію та продукти, і жодних обнадійливих сигналів від влади не надходить.
Такі часи були і раніше, хоча ми вже втомилися від них у гонитві за наступною вигодою. Як пережити ці потрясіння? Традиція, на щастя, залишила нам цінний урок.
Я рекомендую всім нам відродити в собі чесноту доблесті. Як би архаїчно це не звучало, мужність – це здатність приймати правильне рішення, незважаючи на несприятливі обставини, як внутрішні, так і зовнішні. Чеснота стійкості робить людину здатною протистояти випробуванням і наражати себе на неприємні наслідки в ім’я вищих цінностей. І додам, що це стосується не лише чоловіків.
Будьте сильні та мужні серцем, усі, хто надію свою покладає на Господа! – це біблійний псалом 31-й. Це я повторюю, покладіть надію на Господа Бога, ви будете хоробрими і сильними. Ви пройдете через все.
Czy ta wojna długo jeszcze potrwa? – słyszę co rusz takie pytanie. I odpowiadam od razu, że chciałbym, aby skończyła się szybko, ale niestety potrwa długo. Wszystkie wojny 21 wieku trwają długo, dla przykładu te w Libii (domowa) i Syrii (domowa, ale z udziałem USA i Rosji) trwają już od 13 lat. Nic nie zapowiada bliskiego końca wojny w Ukrainie.
Wspomniane wyżej wojny całkowicie kompromitują instytucje międzynarodowe. ONZ należy czym prędzej zastąpić jakimś nowym pomysłem, ale skutecznym, bo dzisiaj działalność tego gremium raczej sprzyja bezkarnym agresorom. Unia Europejska jest na razie zlepkiem narodowych interesów różnych państw, bez jakichkolwiek narzędzi do obrony pokoju a tym bardziej do prowadzenia walki zbrojnej. Wydaje się, że jedynym mocnym graczem jest NATO, wydaje się, bo nigdy skutecznie nie zafunkcjonowało. Przy czym NATO to narzędzie amerykańskie i jego siły zostaną użyte tylko wtedy, gdy zagrożone będą interesy USA. A w Ukrainie nie są zagrożone.
Pamięć jeszcze mam dobrą, zarówno USA jak i Wielka Brytania oraz Rosja zobowiązały się 30 lat temu, w Budapeszcie, że niepodległość i suwerenność Ukrainy jest zagwarantowana. Kilka punktów z tamtego memorandum wklejam na końcu wpisu.
Jest też aż nader oczywiste, że wszelkie konflikty pomiędzy Polską a Ukrainą, są na rękę Rosji i tylko słabości polskich służb zawdzięczamy, że dotychczas nie znaleziono rosyjskich macek.
Wsparcie Ukrainy, w którym uczestniczę i do którego każdego z was zachęcam, jest sprawą polskiego honoru i zmysłu obronnego. Drugi argument jest zrozumiały, im dalej od Rosji, tym bezpieczniej. Drugi może nie przypaść do gustu niektórym. Nie zostawia się sąsiadów, jeżeli grozi im śmierć lub kompletna zapaść. Przyznam szczerze, jestem zażenowany kłótnią o zboże i kurczaki z Ukrainy, zażenowany postawą i polskiej i ukraińskiej strony. Przynajmniej, jeśli chodzi o nas, solidarność zobowiązuje.
Z zadowoleniem przyjmując przystąpienie Ukrainy do Układu o Nierozprzestrzenianiu Broni Jądrowej jako Państwa Nienuklearnego,
Mając na uwadze zaangażowanie Ukrainy w eliminację broni jądrowej z jej terytorium w określonym terminie,
Zauważając zmiany w sytuacji bezpieczeństwa światowego, obejmujące zakończenie zimnej wojny, które doprowadziły do powstania warunków do głębokiej redukcji sił nuklearnych,
Potwierdzają co następuje:
1. Federacja Rosyjska, Zjednoczone Królestwo Wielkiej Brytanii i Irlandii Północnej oraz Stany Zjednoczone Ameryki potwierdzają swoje zaangażowanie, zgodnie z zasadami Aktu Końcowego Konferencji Bezpieczeństwa i Współpracy w Europie, w poszanowanie niezależności i suwerenności istniejących granic Ukrainy;
2. Federacja Rosyjska, Zjednoczone Królestwo Wielkiej Brytanii i Irlandii Północnej oraz Stany Zjednoczone Ameryki potwierdzają swoje zobowiązanie do powstrzymania się od stosowania groźby lub użycia siły przeciw integralności terytorialnej bądź politycznej niezależności Ukrainy, i że żadna broń w ich posiadaniu nigdy nie zostanie użyta przeciw Ukrainie, chyba że w samoobronie lub w przypadkach zgodnych z Kartą Narodów Zjednoczonych;
3. Federacja Rosyjska, Zjednoczone Królestwo Wielkiej Brytanii i Irlandii Północnej oraz Stany Zjednoczone Ameryki potwierdzają swoje zaangażowanie, zgodnie z zasadami Aktu Końcowego Konferencji Bezpieczeństwa i Współpracy w Europie, w powstrzymanie się od przymusów ekonomicznych zmierzających do podporządkowania swoim własnym interesom realizacji przez Ukrainę praw nieodłącznie związanych z jej suwerennością aby w ten sposób osiągnąć korzyści jakiegokolwiek rodzaju;
4. Federacja Rosyjska, Zjednoczone Królestwo Wielkiej Brytanii i Irlandii Północnej oraz Stany Zjednoczone Ameryki potwierdzają swoje zaangażowanie w poszukiwanie natychmiastowych działań Rady Bezpieczeństwa Narodów Zjednoczonych celem dostarczenia pomocy Ukrainie, jako Państwu Nienuklearnemu stronie Układu o Nierozprzestrzenianiu Broni Jądrowej, gdyby Ukraina stała się ofiarą aktu agresji lub obiektem groźby agresji, w których stosowana jest broń jądrowa;
Чи довго ще триватиме ця війна? – Я чую це питання час від часу. І одразу відповідаю, що хотілося б, щоб вона закінчилася швидше, але, на жаль, це займе багато часу. Всі війни 21-го століття тривають довго, наприклад, війни в Лівії (громадянська) і Сирії (громадянська, але з участю США і Росії) тривають вже 13 років. Ніщо не віщує швидкого закінчення війни в Україні.
Вищезгадані війни повністю дискредитують міжнародні інституції. ООН має бути якнайшвидше замінена якоюсь новою ідеєю, але ефективною, оскільки сьогодні робота цього органу має тенденцію до безкарного сприяння агресорам. Європейський Союз наразі являє собою сплав національних інтересів різних держав, не маючи жодних інструментів для захисту миру і тим більше для ведення збройної боротьби. Єдиним сильним гравцем, здається, є НАТО, оскільки воно ніколи не функціонувало ефективно. Водночас, НАТО – це інструмент США, і його сили будуть використані лише тоді, коли інтересам США буде загрожувати небезпека. А в Україні їм нічого не загрожує.
Наскільки я пам’ятаю, і США, і Великобританія, і Росія взяли на себе зобов’язання 30 років тому в Будапешті гарантувати незалежність і суверенітет України. Я вставляю кілька пунктів з цього меморандуму в кінці цього допису.
Також цілком очевидно, що будь-який конфлікт між Польщею та Україною вигідний Росії, і ми завдячуємо лише слабкості польських служб тим, що російські щупальця досі не пробралися в Україну.
Підтримка України, в якій я беру участь і до якої закликаю кожного з вас, є справою польської честі і почуттям оборони. Другий аргумент зрозумілий: чим далі від Росії, тим безпечніше. Другий аргумент може комусь не сподобатися. Ніхто не покидає своїх сусідів, якщо їм загрожує смерть або повний крах. Чесно кажучи, мене бентежить сварка через зерно і курей з України, бентежить ставлення до неї як польської, так і української сторони. Принаймні, що стосується нас, то солідарність зобов’язує.
Вітаючи приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерної держави,
відзначаючи зобов’язання України ліквідувати ядерну зброю зі своєї території до визначеної дати,
відзначаючи зміни у глобальній безпековій ситуації, включаючи закінчення “холодної війни”, які створили умови для глибокого скорочення ядерних сил,
підтверджуємо наступне:
1. російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують своє зобов’язання, відповідно до принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі, поважати незалежність і суверенітет існуючих кордонів України;
2. російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують своє зобов’язання утримуватися від загрози силою чи її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України, а також те, що жодна зброя, якою вони володіють, ніколи не буде використана проти України, окрім як для самооборони або у випадках, передбачених Статутом Організації Об’єднаних Націй;
3. Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують своє зобов’язання, відповідно до принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі, утримуватися від економічного примусу, спрямованого на підпорядкування власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, з метою отримання вигод будь-якого роду;
(4) Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують своє зобов’язання домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй з метою надання допомоги Україні, як неядерній державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об’єктом загрози агресії із застосуванням ядерної зброї;
Mam młodą jeszcze znajomą, która co pewien czas wykrzykuje, że nie zgadza się z tym, co się dzieje w Ukrainie, w Polsce i w ogóle na świecie. Trochę przypomina mi dziecko tupiące nóżkami i krzykiem domagające się spełnienia jakiegoś życzenia.
Od ponad dwóch lat żyjemy w poczuciu zagrożenia i w stanie niepewności, błogi spokój przeminął. Nic nie wskazuje na to, żeby przyszło jakieś odprężenie, przeciwnie napięcia rosną, i te wewnątrz Polski i te wokół nas. Trzeba jednak jakoś żyć.
Ja sam trzymam się dwóch rzeczy, polecam, bo działają. Pierwsza to światło, rozumienie tego, co się dzieje. Czerpię je z modlitwy, namysłu nad Ewangelią, z dobrych lektur i rozmów z mądrymi ludźmi.
A druga to moc, siła. Tę otrzymuję w codziennej komunii świętej we Mszy Świętej. I jeszcze w drugiej komunii – we wspólnocie z ludźmi.
У мене є ще молода знайома, яка час від часу вигукує, що вона не згодна з тим, що відбувається в Україні, Польщі та світі загалом. Вона трохи нагадує мені дитину, яка тупотить ногами і кричить, вимагаючи виконання якогось бажання.
Понад два роки ми живемо у відчутті незахищеності та невизначеності, блаженне затишшя минуло. Немає жодних ознак розслаблення, навпаки, напруга зростає, як всередині Польщі, так і навколо нас. Але треба якось жити.
Я сам дотримуюся двох речей, які рекомендую, бо вони працюють. Перше – це світло, розуміння того, що відбувається. Я черпаю його з молитви, роздумів над Євангелієм, з доброго читання і розмов з мудрими людьми.
І друге – це сила, міць. Це я отримую в щоденному Святому Причасті на Месі. А також у другому причасті – у спільноті з людьми.
Co dzisiejszej Ewangelii zachowam i do czego mnie inspiruje? Najpierw skojarzenie – Jezus ciągnie na Górę swoich uczniów. Na Górę, ku jakiejś prawdzie, ostatecznie ku szczęściu i życiu wiecznemu. Dziś, mam wrażenie, dominuje trend przeciwny – ku Dołowi. Najbardziej jaskrawym przykładem jest napaść Rosji na naszego sąsiada, Ukrainę. Rosja funkcjonuje na możliwie najniższym poziomie moralnym, niesie śmierć, gwałty, zniszczenia. W tym samym kierunku, w Dół – choć inną trasą – idzie jednak współczesna cywilizacja rodząca coraz więcej lęków, pustki i samotności.
Co dla mnie wynika z lektury sceny o przemienieniu na Górze? Ruch w Górę. Za Jezusem i z Nim. Ruch w Górę, dawniej formułowano to krótko – Sursum Corda, w Górę Serca. Kiedyś z tego powodu kościoły były budowane tylko na wzgórzach, wzniesieniach i pagórach.
Що я візьму для себе з сьогоднішнього Євангелія і до чого воно мене надихає? По-перше, асоціація – Ісус тягне своїх учнів на Гору. На Гору, до якоїсь істини, зрештою, до щастя і вічного життя. Сьогодні у мене складається враження, що переважає протилежна тенденція – донизу. Найяскравіший приклад – напад Росії на нашого сусіда, Україну. Росія діє на найнижчому можливому моральному рівні, несучи смерть, зґвалтування, руйнування. Однак у тому ж напрямку, донизу – хоча й іншим шляхом – рухається сучасна цивілізація, породжуючи дедалі більше страху, порожнечі та самотності.
Що мені відкриває прочитання сцени преображення на горі? Рух на гору. Слідування за Ісусом і разом з Ним. Рух на Гору, колись це формулювали коротко – Sursum Corda, на Гору Серця. Колись церкви будували тільки на пагорбах, пагорбах і пагорбах з цієї причини.
Ewangelia
Jezus wziął z sobą Piotra, Jakuba i Jana i zaprowadził ich samych osobno na górę wysoką. Tam się przemienił wobec nich. Jego odzienie stało się lśniąco białe, tak jak żaden na ziemi folusznik wybielić nie zdoła. I ukazał się im Eliasz z Mojżeszem, którzy rozmawiali z Jezusem.
Wtedy Piotr rzekł do Jezusa: «Rabbi, dobrze, że tu jesteśmy; postawimy trzy namioty: jeden dla Ciebie, jeden dla Mojżesza i jeden dla Eliasza». Nie wiedział bowiem, co powiedzieć, tak byli przestraszeni.
I zjawił się obłok, osłaniający ich, a z obłoku odezwał się głos: «To jest mój Syn umiłowany, Jego słuchajcie!» I zaraz potem, gdy się rozejrzeli, nikogo już nie widzieli przy sobie, tylko samego Jezusa.
A gdy schodzili z góry, przykazał im, aby nikomu nie rozpowiadali o tym, co widzieli, zanim Syn Człowieczy nie powstanie z martwych. Zachowali to polecenie, rozprawiając tylko między sobą, co znaczy „powstać z martwych”.
Na przykład taka Sofiia, bo tak się zapisuje jej imię (na zdjęciu). Śmieje się i woła – „Szczęść Boże! Poprawnie powiedziałam?” Poprawnie, a jakże! Jeszcze dwa lata temu nie mówiła prawie w ogóle po polsku. Ma teraz prawie 18 lat i studiuje w Lublinie stosunki międzynarodowe, ze swojego kraju uciekła razem z mamą i młodszą siostrą.
Sofiia oprócz studiów zaangażowała się również w życie kulturalne i duszpasterskie. Została przyjęta do Chóru Akademickiego KUL, obdarzona pięknym sopranem bez trudu wkomponowała się w zespół, dużym przeżyciem była wyprawa do Warszawy i udział we Mszy Świętej transmitowanej przez TV. Odnalazła się też w scholi przy kościele, potrafi zaśpiewać psalm po polsku w trakcie Eucharystii.
A teraz, w drugą rocznicę rosyjskiej napaści na Ukrainę opowiem o moim marzeniu. Marzę o nowej unii, takiej zachodnio – słowiańskiej, polsko – ukraińsko – białoruskiej, czyli Rzeczpospolitej Trojga Narodów. Przez kilka wieków nasze narody w miarę zgodnie żyły w jednym państwie, Rzeczpospolitej (Pierwszej). Pomysł nierealny? Podczas mojego życia widziałem, jak spełniło się wiele rzeczy z pozoru nierealnych – zniknął Związek Radziecki, upadł mur berliński i zjednoczyły się Niemcy, komunizm odszedł do lamusa, Polska odzyskała suwerenność. Jeśli ktokolwiek w tej trójcy może odegrać rolę inspirującą i łączącą, to właśnie Polska. Polska przygarniająca i bratersko łącząca się z naszymi wschodnimi sąsiadami, bez cienia wyższości.
Temu marzeniu grozi to, co dzieje się niestety w języku (ale i w czynach), jakim o sobie nawzajem my Polacy i Ukraińcy mówimy. Język braterstwa, solidarności i empatii, zastępowany jest złowrogim krzykiem, z obu stron. W miejsce braterstwa pojawia się mowa o rywalizacji i konkurencji, pomoc humanitarna znika pod naporem wyliczania zysków i strat, zamiast porozumienia i współpracy mamy listę pretensji, urazów i zarzutów.
I taki casus – dwa lata temu w Zosinie, na jednym z przejść granicznych, odbieraliśmy zalęknione ukraińskie kobiety z dziećmi. To samo przejście jest teraz praktycznie zablokowane przez protestujących. Dwa lata temu otwarte na oścież, teraz zablokowane.
Mamy drugą rocznicę wojny Rosji z Ukrainą. Jestem pełen podziwu dla narodu naszych sąsiadów, który setkami tysięcy śmiertelnych ofiar broni swojej niepodległości.
To wracam do Sofii, szczęść Boże Tobie, szczęść Boże i Ukrainie i Polsce!
Наприклад, така собі Софія, бо саме так пишеться її ім’я (на фото). Вона сміється і вигукує: “Слава Богу! Я правильно вимовила?” Так, правильно! Ще два роки тому вона майже не розмовляла польською. Зараз їй майже 18 і вона вивчає міжнародні відносини в Любліні, втікши з країни разом з матір’ю та молодшою сестрою.
Окрім навчання, Софія також долучилася до культурного та душпастирського життя. Її прийняли до Академічного хору Люблінського католицького університету, обдарована прекрасним сопрано, вона легко інтегрувалася в ансамбль, а поїздка до Варшави та участь у Святій Месі, яку транслювали по телебаченню, стала для неї великим досвідом. Вона також знайшла своє місце в церковній школі і може заспівати псалом польською мовою під час Євхаристії.
І зараз, у другу річницю російського вторгнення в Україну, я розповім про свою мрію. Я мрію про новий союз, західнослов’янський, польсько-українсько-білоруський, іншими словами, про Республіку трьох народів. Кілька століть наші народи жили у відносній гармонії в одній державі, (Першій) Республіці. Нереалістична ідея? За своє життя я бачив, як багато, здавалося б, нереальних речей стали реальністю – зник Радянський Союз, впала Берлінська стіна і об’єдналася Німеччина, комунізм відійшов у минуле, Польща відновила свій суверенітет. Якщо хтось у цій трійці може відігравати надихаючу та об’єднуючу роль, то це Польща. Польща, яка обіймає і братається з нашими східними сусідами без тіні зверхності.
Цій мрії загрожує те, що, на жаль, відбувається в мові (але також і в діях), якою ми, поляки та українці, говоримо один про одного. Мова братерства, солідарності та співпереживання замінюється гнівними вигуками з обох сторін. Замість братерства – розмови про суперництво і конкуренцію, гуманітарна допомога зникає під тиском підрахунку прибутків і збитків, замість згоди і співпраці – перелік образ, претензій і звинувачень.
І ось наочний приклад – два роки тому в Зосині, на одному з прикордонних переходів, ми забирали переляканих українок з дітьми. Зараз той самий перехід фактично заблокований протестувальниками. Два роки тому він був відкритий для громадськості, зараз він заблокований.
Це друга річниця війни Росії проти України. Я сповнений захоплення народом наших сусідів, який ціною сотень тисяч життів захищає свою незалежність.
