Itinerarium

Kazanie na niedzielę 31 grudnia 2023

ПОДЯКА 2023 ВІД ВЕРБЛЮДА

Проповідь на неділю 31 грудня 2023 року

To mamy za sobą 2023 lata od pamiętnych narodzin Pana Jezusa. Na koniec tego roku mam trzy rzeczy do Was, właśnie do Was, czyli do kogo?  Chciałem na koniec roku jakoś inaczej do Was się odezwać, ale przecież nie jesteście moimi parafianami (takowych – jeszcze – nie mam). Nie powiem też „zebrani”, bo akurat jesteście rozproszeni, i to po różnych miejscach na świecie, jak wykazuje niezwykle mądre urządzenie zliczające skąd się czytelnicy logują. Mam też opór przed „braćmi i siostrami”, bo już parę razy słyszałem pod swoim adresem „bracie” z ust takich osobników, że najdalszą rzeczą, jakiej bym chciał to pokrewieństwa z takimi typami. Poza tym, co ja miałbym tak Was, zaocznie, w jedną familię wpychać?

Właśnie, zaocznie, bo większości z Was, czytających te słowa, nie znam osobiście, nie znam Waszych Twarzy, spojrzeń, uśmiechów. Nie wiem jak wyglądają Wasze domy i mieszkania, nawet nie wiem czy kolejne odcinki Itinerarium odbieracie na laptopie, palmtopie, PC czy może jeszcze inaczej. Nawet nie zaryzykowałbym twierdzenia, że się znamy z ekranu. Trochę Wy mnie znacie, z zapisków prowadzonych codziennie.

Ponieważ jednak rok się kończy, chciałem Wam wszystkim napisać:

WIELKIE DZIĘKUJĘ!

I za cierpliwość w lekturze, i za wypominanie pomyłek, i za dopowiedzenia, za ostre słowa sprzeciwu; dziękuję i tym, którzy z oburzeniem wypisywali się z listy subskrypcji, pisali mi maile, których treści publicznie nie wypada podawać. Dziękuję wszystkim, którzy tracą czas czytając to, co pisuję. Tym, którzy do dziś są przekonani, że prowadzę jakoweś „terrarium”, tym, którzy czasem podziękują, bo coś tam im się rozjaśniło, w głowie, sercu czy duszy. Dziękuję za cały 2023 rok, od narodzenia naszego Pana Jezusa Chrystusa. Dziękuję za wspólną wędrówkę, codzienną, czy od czasu do czasu. Mam nadzieję, że po Sylwestrze, ja będę miał siłę napisać, a Wy dość sił, żeby przeczytać.

Każdego z Was też całuję, oczywiście przy poszanowaniu praw wcześniej nabytych wobec was w tej kwestii, przez osoby trzecie, czwarte i dziesiąte.

Naturalnie życzę bardzo wesołej i pięknej zabawy dla Was wszystkich. Ale proszę nie życzyć mi tego ze wzajemnością, bo od pewnego czasu nie tańczę. I to na koniec roku opowiem, trochę dalej.

Po drugie pomnażam podziękowanie wszystkim z Was, którzy na róże sposoby, dzięki zainteresowaniu moimi wpisami, chcieliście wspomagać piękne dzieła na rzecz osób bezdomnych, ubogich, uchodźców oraz sióstr i braci Ukrainie o i innych miejscach.

No to na koniec dlaczego nie tańczę.

Zdarzyło mi się w liceum mieć cudowną koleżankę o oszałamiającej wprost urodzie i ciętym języku. Że język miała cięty, to się przekonałem później, bo najpierw to ta uroda, piękno, ten blask, cudowność mnie oślepiały.

I zdarzyło się, że na jednej z zabaw szkolnych, pokonując speszenie i ewentualność kosza, podszedłem do niej z pytaniem, czy chciałaby ze mną zatańczyć. Kiedyś panią pytało się czy „zechciałaby…”, oczywiście wiadomo było, że „zechciałaby”, ale wypadało zapytać. Moja wybranka zechciała. Jasne, że nie wybrałem jakiejś skocznej melodii, tylko spokojną, romantyczną, nastrojową, taką akurat dla dwojga. Ba, pamiętam do dziś, co za melodia, gra mi wszak jeszcze w sercu! Ruszyliśmy, w miarę blisko siebie, a ja w tańcu robiłem wszystko, aby odległość między nami malała, przy okazji życząc sobie, aby prawa fizyki dotyczące odległości między ciałami, uległy całkowitemu zawieszeniu. Oboje jakbyśmy „coś tam, coś tam”, ku sobie się nachylali. Oczywiście „coś tam, coś tam” wówczas nie miało żadnego podtekstu alkoholowego, to było porządne liceum!

Po jakimś czasie moja partnerka, niższa od mnie, wspięła się leciutko na palcach (była niespotykanie zgrabna!) i szepnęła mi wprost do ucha:

– Wiesz, Mietku, kiedy tańczymy tak razem, to czuję się, jak… To czuję się jak … Jak na pustyni…

Serce zaczęło mi walić z prędkością absolutną. Ruszyły uczucia i marzenia – „Ona nie widzi poza mną świata! Czuje się jakbyśmy byli sami! Nikogo poza nami. Tylko ja i ona, ona i ja, a wokół nas pustynia! Tak, nikogo poza nami, jesteśmy tylko my, ona i ja, ja i ona! Jakież szczęście! A ona przecudowna! Marzenie!”. Milion takich myśli latało mi po głowie, upajałem się radosnym szczęściem.

Nie przerywając tańca, dążyłem do radykalnego zmniejszenia odległości między nami, choć pewnie odległość ta osiągnęła stan absolutnego zera. Upojony tańcem i bliskością mojej Wymarzonej, ja z kolei nachyliłem się ku jej subtelnemu uchu i zapytałem:

– Tak … Tak… Czemu czujesz się tańcząc ze mną jak na pustyni?

Zapytałem w przekonaniu, że oto za chwilkę usłyszę: „Bo tylko ty i ja, jedyni…”

Ona znów wspięła się leciutko na palcach (była niespotykanie zgrabna!) i szepnęła mi wprost do ucha:

– Tak, tańcząc z tobą czuję się jak na pustyni, bo wiesz… Bo tańczysz jak wielbłąd…

Proszę zrozumieć, od tamtej pory nie tańczę. A Wam wszystkim szerokiego parkietu!

I niech nowy czas rozbłyska w Waszych sercach nadzieją i radością!

Минає 2023 рік від пам’ятного народження Господа Ісуса. Наприкінці цього року я хочу сказати вам три речі, саме вам, тобто кому?  Наприкінці року я хотів би сказати вам дещо інше, але ви не є моїми парафіянами (у мене їх поки що немає). Не скажу і “зібралися”, бо ви розкидані по всьому світу, як показує дуже розумний пристрій, який підраховує, звідки читачі заходять на сайт. “Брати і сестри” мені теж не хочеться, бо я вже кілька разів чув “брат” від таких людей, що найменше мені хотілося б спорідненості з такими типами. До того ж, що б я робив, пхаючи вас двох, заочно, в одну сім’ю?

Саме так, заочно, тому що більшість з вас, хто читає ці слова, я не знаю особисто, не знаю ваших облич, поглядів, посмішок. Я не знаю, як виглядають ваші будинки і квартири, я навіть не знаю, чи отримуєте ви наступні серії “Маршрутки” на свій ноутбук, КПК, ПК чи, можливо, на щось інше. Я б навіть не наважився стверджувати, що ми знаємо один одного з екрану. Ви знаєте мене трохи, за щоденними нотатками, які я веду.

Однак, оскільки рік добігає кінця, я хотів би написати вам усім:

ВЕЛИКЕ СПАСИБІ!

І за терпіння при читанні, і за вказівки на помилки, і за доповнення, і за гострі слова незгоди; дякую також тим, хто з обуренням відписався, і написав мені електронні листи, зміст яких не є доречним у публічній площині. Дякую всім тим, хто витрачає свій час на читання того, що я пишу. Тим, хто донині переконаний, що я утримую якийсь “тераріум”, тим, хто зрідка каже “дякую”, бо в них щось прояснилося в голові, серці чи душі. Дякую за весь 2023 рік, від народження Господа нашого Ісуса Христа. Дякую за те, що ми йдемо разом, щодня чи час від часу. Сподіваюся, що після новорічної ночі я матиму сили писати, а ви матимете достатньо сил, щоб читати.

Також цілую кожного з вас, поважаючи, звичайно, права, набуті раніше по відношенню до вас в цьому питанні, третіми, четвертими і десятими особами.

Звичайно, я бажаю вам усім дуже веселої і красивої вечірки. Але, будь ласка, не бажайте мені цього у відповідь, бо я вже давно не танцював. І я скажу вам про це наприкінці року, трохи далі.

По-друге, я примножую свою подяку всім вам, хто в різний спосіб, через свій інтерес до моїх постів, захотів підтримати прекрасну роботу для бездомних, бідних, біженців та сестер і братів в Україні та інших місцях.

Нарешті, ось чому я не танцюю.

У старших класах у мене була чудова подруга з приголомшливою красою і гострим язиком. Я дізналася пізніше, що у неї був гострий язик, тому що спочатку мене засліпила ця краса, цей блиск, ця дивовижність.

І сталося так, що на одній зі шкільних ігор, переборовши приниження і можливість урни, я підійшов до неї, щоб запитати, чи не хотіла б вона зі мною потанцювати. Раніше було так, що у дівчини запитували, чи “не хотіла б вона…”, звісно, було відомо, що вона “хотіла б”, але запитати було доречно. Моя обраниця так і зробила. Звісно, я вибрав не жваву мелодію, а спокійну, романтичну, атмосферну, якраз для двох. Насправді, я й досі пам’ятаю цю мелодію, вона досі грає в моєму серці! Ми рухалися, відносно близько один до одного, і коли ми танцювали, я робив все можливе, щоб відстань між нами скорочувалася, бажаючи, до речі, щоб закони фізики, що стосуються відстані між тілами, були повністю призупинені. Це було так, ніби ми обидва були “щось там, щось там”, притулившись одне до одного. Звісно, “щось там, щось там” на той час не мало жодного алкогольного підтексту, це була пристойна середня школа!

Через деякий час моя партнерка, нижча за мене, легенько піднялася навшпиньки (вона була на рідкість стрункою!) і зашепотіла мені прямо на вухо:

– Знаєш, М’єтеку, коли ми так танцюємо разом, мені здається, що… Мені здається, що… Як у пустелі….

Моє серце почало битися з абсолютною швидкістю. Почуття і мрії нахлинули – “Вона не бачить світу поза мною! Таке відчуття, що ми одні! Нікого поза нами. Тільки я і вона, вона і я, і пустеля навколо нас! Так, нікого поза нами, тільки ми, вона і я, я і вона! Яке щастя! І вона надзвичайно красива! Мрія!” Мільйон таких думок пролітали в моїй голові, я був п’яний від радісного щастя.

Не припиняючи танцю, я прагнув радикально скоротити відстань між нами, хоча вона, напевно, вже досягла стану абсолютного нуля. Сп’янілий від танцю і близькості моєї Омріяної, я в свою чергу нахилився до її тонкого вуха і запитав

– Так … Так … Чому тобі хочеться танцювати зі мною в пустелі?

Я запитала, вірячи, що ось-ось почую відповідь: “Тому що тут тільки ти і я, тільки я …”

Вона знову легенько піднялася на носочки (вона була небувало граціозною!) і прошепотіла мені прямо на вухо:

– Так, танцюючи з тобою, я відчуваю себе, як у пустелі, тому що ти знаєш… Тому що ти танцюєш, як верблюд….

Зрозумій, будь ласка, з тих пір я не танцював. А всім вам широкий танцпол!

І нехай новий час осяє ваші серця надією і радістю!

Kazanie na Przedsylwestra sobota 30 grudnia 2023

ЦЕ Я, КОПІЙЧАНИЙ ХЛОПЕЦЬ

Проповідь на переднедільну суботу 30 грудня 2023 року

W czasie drugiej wojny światowej Armia Krajowa miała specjalny oddział do tworzenia i rozpowszechniania dowcipów antyniemieckich. Pomimo tego, że sytuacja wcale nie jest zabawna, staram się trzymać w dobrym nastroju.

Znowu rozbawiła mnie już trzecia rakieta, która swobodnie wleciała do Polski, tym razem gdzieś w pobliżu Zamościa, rakieta raczej ruska. Nie wiem czy już ją złapano, informacje są sprzeczne. Swobodny wlot, jakby nie było wrogiej rakiety do Polski, potwierdza niezbicie stuprocentową gotowość zarówno naszych rodzimych sił i sojuszniczych do skutecznej obrony granic Polski. To był żart.

Tankowałem na stacji paliw u naszego czempiona benzynowego z orłami w herbie, rachunek był z końcówką 99 groszy. I wtedy młody pan kasjer zapytał, czy może mi nie wydawać grosza, czyli moich pieniędzy. I wtedy prawie w furię wpadłem:

– Jak to? To pan, przedstawiciel wielkiego, bogatego koncernu, nie chce mi oddać mojego grosza? Nie zgadzam się, proszę wydać mi resztę!

– Proszę pana, ale to chodzi o jednego grosza … – dziwił się chłopak.

– Panie – na serio ciągnąłem – proszę nie decydować o moich pieniądzach i wydać mi resztę! Poza tym, nie przepadam za waszym prezesem.

– Ale … – bronił się gość od orłów w herbie – ja nie mam groszówki w kasie.

– To proszę zaokrąglić na moją korzyść – podpowiadałem.

– Tak nie mogę – cedził kasjer – niech pan odpuści tego grosza.

– Nigdy! To są moje pieniądze, kamera nagrywa tę transakcję i niech pan się nie kompromituje!

Wreszcie poleciał do koleżanki, przyniósł monetkę i było po sprawie. Ale patrzył na mnie trochę jak na dziwaka przynajmniej.

Zupełnie bezpodstawnie, prawda?

Під час Другої світової війни в Армії Крайовій існував спеціальний підрозділ для створення та поширення антинімецьких анекдотів. Хоча ситуація зовсім не смішна, я намагаюся тримати себе в доброму гуморі.

Мене знову розвеселила третя ракета, яка вільно залетіла на територію Польщі, цього разу десь біля Замостя, досить російська ракета. Не знаю, чи її вже зловили, інформація суперечлива. Вільний вліт, так би мовити, ворожої ракети на територію Польщі переконливо підтверджує 100-відсоткову готовність як наших внутрішніх, так і союзницьких сил до ефективного захисту польських кордонів. Це був жарт.

Я заправлявся на заправці нашого чемпіона з виробництва бензину з орлами на гербі, рахунок був на рівні 99 центів. І тут молодий касир запитав, чи не може він дати мені копійку, адже це були мої гроші. І тоді я майже розлютився:

– Як це так, ви, представник великої, багатої корпорації, не хочете віддати мені моє пенні? Я не згоден, будь ласка, віддайте мені решту!

– Сер, але ж мова йде про одну копійку… – здивувався хлопчик.

– Сер, – серйозно продовжив я, – будь ласка, не вирішуйте за мене, віддайте мені решту! До того ж, я не в захваті від вашого голови.

– Але… – виправдовувався хлопець з орлом, – у мене в касі немає ні копійки.

– Але… – виправдовувався орел, – у мене немає ні копійки в касі.

– Тоді округлите на мою користь, – запропонував я. – Не можу, – відмахнувся касир, – відпустіть копійку.- Я не можу так зробити, – надулася касирка, – Відпустіть цю копійку.

– Ніколи!Це мої гроші, камера фіксує цю операцію, не ганьбіться!

Нарешті він полетів до свого друга, приніс монету назад, і все закінчилося. Але він подивився на мене, як мінімум, як на дивака.

Абсолютно безпідставно, так?

Piątek 29 grudnia 2023

ЛЮБОВ

П’ятниця 29 грудня 2023 року

Świętowanie Bożego Narodzenia nie przesłania mi obrazu świata, w którym żyję. U naszego sąsiada, w Ukrainie trwa wojna, nie widać jej końca. Nie wiemy, w jakim kierunku rozwinie się krwawy konflikt w Strefie Gazy. Dodać do tego trzeba inne miejsca napięć i wojen. I, co najważniejsze, nie widać na horyzoncie jakichkolwiek oznak dążenia do pokoju i pojednania. Zatem wejdziemy w Rok Pański 2024 z niepewnością, a raczej z pewnością, że konflikty rozmnożą się. Wcale nie jesteśmy bezpieczni, my w Polsce, nie łudźmy się, nie jesteśmy Andorą.

Wcale nie jestem pesymistą, namawiam jednak do powrotu do rzeczywistości, a to właśnie w niej toczą się wojny, giną ludzie i drży znana nam dotąd mapa świata. My, Polacy, a właściwie nasi osiemnastowieczni przodkowie, nie dopuszczali do myśli, że na blisko 150 lat znikniemy z mapy świata. Dobrze, że od prawie 35 lat (1989) nie jesteśmy kolonią rosyjską, sowiecką.

I co przez to chcę powiedzieć? To, że pomimo wszystko miłość jest najważniejsza.

Святкування Різдва не затьмарює мого погляду на світ, в якому я живу. У нашій сусідній Україні триває війна, якій не видно кінця. Ми не знаємо, в якому напрямку розвиватиметься кривавий конфлікт у Газі. Додайте до цього інші місця напруженості і війни. І, найголовніше, на горизонті не видно жодних ознак руху до миру і примирення. Тож ми увійдемо в рік Господній 2024 з невизначеністю, а точніше з упевненістю, що конфлікти будуть поширюватися. Ми зовсім не в безпеці, ми в Польщі, не обманюймо себе, ми не Андорра.

Я зовсім не песиміст, але я закликаю вас повернутися до реальності, а це реальність, в якій ведуться війни, гинуть люди і тремтить карта світу, якою ми її знаємо. Ми, поляки, а точніше наші предки у 18 столітті, майже 150 років не допускали думки, що ми зникнемо з карти світу. Добре, що ми вже майже 35 років (з 1989 року) не є російською, радянською колонією.

І що я хочу цим сказати? Що, незважаючи ні на що, любов – це найголовніше.

Czwartek 28 grudnia 2023

Я НЕ МОЖУ НАСОЛОДЖУВАТИСЯ РІЗДВОМ

Четвер 28 грудня 2023 року

Nie mogę nacieszyć się Bożym Narodzeniem, naprawdę! Ale czym konkretnie? Jeśli czytacie więcej na tej stronie, to dobrze wiecie, że nie jadam karpia w Wigilię, oszczędzam choinki  i zwalczam puste talerzyki (przy których chętnie usiadłoby wielu ubogich). Z prezentami jest tak, że dostałem chyba jeden, wystarczy! Za to wiele rozdałem i jeszcze zamierzam rozdać, o czym dalej.

To, co mnie tak raduje w Bożym Narodzeniu? Nie wymienię wszystkiego, bo macie mało czasu, ale choć najważniejsze. Cieszy mnie, że pan Bóg dotknął Ziemi i choć było to w Palestynie, to ten Jego dotyk obejmuje każdą piędź naszej planety. Wszystkie miejsca, po których dziś będziecie stąpać. A troska o każde stworzenie, że wymienię tylko wspaniałe pszczoły i śmieszne makolągwy, jest jednym z podstawowych wyrazów naszej wiary w Boga i posłuszeństwa Jego woli (trochę tu ściągnąłem od Franciszka). Ziemia jest Święta, nie tylko tamta w Palestynie.

I dodam jeszcze ludzi, tak, ludzi! No jakże moglibyśmy nie być wspaniali, skoro jednym z nas stał się sam Pan Bóg? Może pamiętacie taką smarkulę, z blond loczkami, która na pytanie kaznodziei kogo najpiękniejszego stworzył Pan Bóg, bez wahania i trzykrotnie wykrzyknęła – „Ja! Ja! Ja!” I miała rację. Nie mam jej na zdjęciu, zresztą teraz to chyba już duża panna. Za to mam pszczołę, proszę bardzo, sam cyknąłem jej fotkę przy pracy.

I teraz o prezentach dla ukraińskich sierot, pisałem jakiś czas temu już o tym. Dzieci jest 94. To sieroty (półsieroty zwykle) po zabitych przez Rosjan ukraińskich żołnierzy. Są pod opieką jednego z lwowskich wojskomatów (coś na podobieństwo naszej jednostki). Wziąłem je w upominkową adopcję i 6 stycznia chcę każdemu z  nich dać ładne prezenty. Po prostu przygarnąłem je, licząc, że mi w tym pomożecie.  Jedno jest na zdjęciu, które też doklejam tutaj. Tu jest konta numer:

Nie mogę nacieszyć się Bożym Narodzeniem, naprawdę! Ale czym konkretnie? Jeśli czytacie więcej na tej stronie, to dobrze wiecie, że nie jadam karpia w Wigilię, oszczędzam choinki  i zwalczam puste talerzyki (przy których chętnie usiadłoby wielu ubogich). Z prezentami jest tak, że dostałem chyba jeden, wystarczy! Za to wiele rozdałem i jeszcze zamierzam rozdać, o czym dalej.

To, co mnie tak raduje w Bożym Narodzeniu? Nie wymienię wszystkiego, bo macie mało czasu, ale choć najważniejsze. Cieszy mnie, że pan Bóg dotknął Ziemi i choć było to w Palestynie, to ten Jego dotyk obejmuje każdą piędź naszej planety. Wszystkie miejsca, po których dziś będziecie stąpać. A troska o każde stworzenie, że wymienię tylko wspaniałe pszczoły i śmieszne makolągwy, jest jednym z podstawowych wyrazów naszej wiary w Boga i posłuszeństwa Jego woli (trochę tu ściągnąłem od Franciszka). Ziemia jest Święta, nie tylko tamta w Palestynie.

I dodam jeszcze ludzi, tak, ludzi! No jakże moglibyśmy nie być wspaniali, skoro jednym z nas stał się sam Pan Bóg? Może pamiętacie taką smarkulę, z blond loczkami, która na pytanie kaznodziei kogo najpiękniejszego stworzył Pan Bóg, bez wahania i trzykrotnie wykrzyknęła – „Ja! Ja! Ja!” I miała rację. Nie mam jej na zdjęciu, zresztą teraz to chyba już duża panna. Za to mam pszczołę, proszę bardzo, sam cyknąłem jej fotkę przy pracy.

I teraz o prezentach dla ukraińskich sierot, pisałem jakiś czas temu już o tym. Dzieci jest 94. To sieroty (półsieroty zwykle) po zabitych przez Rosjan ukraińskich żołnierzy. Są pod opieką jednego z lwowskich wojskomatów (coś na podobieństwo naszej jednostki). Wziąłem je w upominkową adopcję i 6 stycznia chcę każdemu z  nich dać ładne prezenty. Po prostu przygarnąłem je, licząc, że mi w tym pomożecie.  Jedno jest na zdjęciu, które też doklejam tutaj. Tu jest konta numer:

Stowarzyszenie Solidarności Globalnej

Nr konta: 36 1240 1503 1111 0010 1529 8952

 tytułem: darowizna na cele statutowe Przygarniamy

Я не можу насолоджуватися Різдвом, правда! Але чому саме? Якщо ви читали більше на цьому сайті, то добре знаєте, що я не їм коропа на Святвечір, рятую ялинки і борюся з порожніми тарілками (за якими багато бідних людей з радістю сіли б). Щодо подарунків, то я, мабуть, отримав один, і цього достатньо! За це я роздав багато і маю намір роздати ще більше, про що трохи згодом.

Що робить мене такою щасливою на Різдво? Не буду перераховувати все, бо часу не так багато, але хоча б найважливіше. Я радію з того, що Господь Бог торкнувся Землі, і хоча це було в Палестині, але Його дотик поширюється на кожен сантиметр нашої планети. На всі місця, по яких ви сьогодні ступатимете. І турбота про кожне створіння, не кажучи вже про чудових бджіл і смішних папуг, є одним з фундаментальних проявів нашої віри в Бога і послуху Його волі (тут я трохи почерпнув з Франциска). Земля є святою, не тільки та, що в Палестині.

І дозвольте мені додати про людей, так, про людей! Ну як нам не бути великими, коли один з нас став самим Господом Богом? Можливо, ви пам’ятаєте маленьку дівчинку зі світлими кучерями, яка на запитання проповідника, хто є найкрасивішою людиною, яку створив Бог, без вагань і тричі вигукнула: “Я! Я! Я!” І вона мала рацію. До речі, я не маю її на фото, вона, мабуть, зараз дуже сумує за мною. Але у мене є бджілка, і я сфотографував її на роботі.

А тепер про подарунки для українських сиріт, про які я вже писав деякий час тому. Це 94 дитини, сироти (зазвичай напівсироти) українських солдатів, які загинули від рук росіян. Ними опікується одна з львівських військових частин (щось схоже на нашу частину).Я взяла їх до себе і 6 січня хочу подарувати кожному з них приємні подарунки.Я щойно взяла їх до себе, сподіваючись, що ви мені в цьому допоможете.  Один з них на фото, яке я також вставляю сюди.Ось номер рахунку:

Kazanie na środę 27 grudnia 2023

МИ МАЄМО ЙОГО!

Проповідь на середу 27 грудня 2023 року

Czy wraca do nas poświąteczne rozczarowanie? Może tak być jeśli szukaliśmy Pana Jezusa przy wigilijnym stole lub w żłóbkach, to było oczywiście bezcelowe i bezskuteczne. W gruncie rzeczy co zrobiliśmy? Pojedliśmy, popiliśmy, pośpiewaliśmy, dłużej pospaliśmy. Okropna nuda.

No ale dobrze, na szczęście mamy środę, która będzie trochę udawała poniedziałek, czyli pierwszy dzień w pracy. Co za błogosławiony dzień! W końcu zamiast czerstwych bułek można wreszcie kupić świeży rogalik. I powoli zbierać siły na przedsylwester, to znaczy pojutrzejszy piątek, zapowiadający ostatnią sobotę w roku i właściwy dzień powszechnego polskiego pijaństwa, czyli Sylwestra. Potem to już tylko moje imieniny, to znaczy Nowy Rok 2024. Oczywiście, drwię nieco z naszego świętowania, drwię świadomie, bo nic sensowego nie wydarzyło się w czasie tej laby. No, może poza tymi kilkoma sekundami dłuższej obecności światła, bo wszak już dnia przybywa.

Jest jednak ratunek, są przecież ludzie, w których naprawdę mieszka ten Pan Jezus, którego (niby) szukaliśmy przy wigilii czy żłóbku. Czy to nie On się uśmiecha w ich twarzach? Nie On jest naszym sąsiadem? Ależ tak, On! Wszedł między lud ukochany, wszedł i pozostał. No to mamy Go!

Чи повертається до нас післяріздвяне розчарування? Можливо, якщо ми шукали Господа Ісуса за святвечірнім столом чи в яслах, але це було явно безглуздо і безуспішно. По суті, що ми робили? Ми їли, ми пили, ми співали, ми довше спали. Страшенно нудно.

Але, на щастя, у нас є середа, яка трохи прикинеться понеділком, тобто першим робочим днем. Який благословенний день! Нарешті замість черствої булочки можна купити свіжий круасан. І потихеньку набиратися сил до передноворічної ночі, тобто до п’ятниці післязавтра, яка провіщає останню суботу року і власне день вселенського польського пияцтва, тобто новорічну ніч. Після цього – просто мої іменини, тобто Новий рік 2024. Звісно, я трохи кепкую з наших святкувань, кепкую свідомо, бо нічого значущого за цей час затишшя не сталося. Ну, окрім хіба що тих кількох секунд тривалої присутності світла, бо ж день уже настає.

Але порятунок є, адже є люди, в яких дійсно живе цей Господь Ісус, якого ми (нібито) шукали на Святвечір чи в яслах. Хіба це не Він посміхається їм в обличчя? Хіба Він не є нашим ближнім? Так, це Він! Він прийшов серед улюбленого народу, Він увійшов і залишився. Значить, Він у нас є!

Kazanie na drugi dzień Bożego Narodzenia

Wtorek 26 grudnia 2023

ТИ БОЖЕСТВЕННИЙ!

Проповідь на другий день Різдва Христового

Вівторок 26 грудня 2023 року

Jeśli jakaś pani mówi do swojego ukochanego „Jesteś boski!”, to wyraża nie tylko zachwyt dla niego, ale także wygłasza prawdę o jego godności. Bo faktycznie, ten wybrany jest Bogu podobny, ma udział w Bóstwie Chrystusa. Jeśli myślicie, że głoszę herezje, na końcu przytaczam modlitwę z katolickiej Mszy Świętej na Boże Narodzenie.

I dalej, jeśli jakiś Pan ubóstwia swoją wybrankę, to także odkrywa jej niezwykłą, Bogu podobną godność. I dotyczy to zarówno duszy, umysłu jak i ciała.

Boże Narodzenie przywraca nam zachwyt nad ludźmi, którzy nie są już tylko jakimiś właścicielami dowodów osobistych, kont bankowych czy nawet luksusowych samochodów. Oni są córkami i synami samego Pana Boga, siostrami i braćmi Tego, który narodził się właśnie po to, abyśmy wreszcie odkryli swoją prawdziwą tożsamość. Jesteśmy boscy, nawet jak mamy duże nosy czy pryszcze na czole, nawet jak siwizna całkowicie opanowała nasze głowy (bardzo osobista dygresja) albo jak łysina ozłaca w słońcu wszystko powyżej naszych brwi.

Nie mogę zakończyć tego wpisu bez Ukrainy. Bo przecież co rusz widzę tam Chrystusowi podobne siostry i braci, niektóre z nich są pielęgniarkami opiekującymi się rannymi żołnierzami, niektórzy z nich zginą dziś w okopach, to przecież już 672 dzień rosyjskiej wojny z Ukrainą.

Modlitwa na Boże Narodzenie:

Boże, Ty w cudowny sposób stworzyłeś człowieka i jeszcze cudowniej odnowiłeś jego godność, daj nam udział w Bóstwie Twojego Syna, który przyjął nasze człowieczeństwo. Który żyje i króluje na wieki wieków. Amen.

Dziękuję Saszy i Ani za zgodę na publikację ich szczęśliwego zdjęcia.  I pozdrawiam Was, boskie siostry i boscy bracia!

Коли жінка каже своєму коханому: “Ти божественний!”, вона не лише висловлює захоплення ним, але й стверджує істину про його гідність. Бо справді, обранець є богоподібним, поділяючи Божество Христа. Якщо ви думаєте, що я проповідую єресь, то наприкінці процитую молитву з католицької різдвяної меси.

І далі, якщо Господь обожнює свою обраницю, він також відкриває її надзвичайну богоподібну гідність. І це стосується душі, розуму і тіла.

Різдво повертає нас до благоговіння перед людьми, які вже не є просто власниками посвідчень особи, банківських рахунків чи навіть розкішних автомобілів. Вони є доньками і синами самого Господа Бога, сестрами і братами Того, Хто народився саме для того, щоб ми нарешті відкрили свою справжню ідентичність. Ми божественні, навіть коли у нас великі носи або прищі на лобі, навіть коли сивина повністю вкрила нашу голову (дуже особистий відступ) або коли лисина виблискує на сонці вище брів.

Я не можу закінчити цей запис без України. Бо час від часу я бачу там подібних до Христа сестер і братів, деякі з них – медсестри, які доглядають за пораненими солдатами, деякі з яких сьогодні помруть в окопах, адже це, зрештою, 672-й день російської війни проти України.

Молитва на Різдво Христове:

Боже, Ти створив людину дивовижним чином і ще дивовижніше обновив її гідність, дай нам частку в Божестві Твого Сина, який прийняв нашу людську подобу.Який живе і царює на віки віків. Амінь.

Дякуємо Саші та Ані за дозвіл опублікувати їхнє щасливе фото.  І вітаю вас, божественні сестри і божественні брати!

Kazanie na Boże Narodzenie poniedziałek 25 grudnia 2023

ВІТАЮ ВАС І СЕБЕ З ПІДВИЩЕННЯМ!

Проповідь на Різдво Христове понеділок 25 грудня 2023 року

Dosyć dużo nas było na Wieczerzy Wigilijnej, prawie 120 osób, głównie ubodzy, bezdomni i ci, co wychodzą z kryzysu bezdomności, siostry i bracia po więzieniach, uchodźcy i migranci, wolontariusze. Z narodowości oprócz Polaków Ukraińcy, Mołdawianie i jeden Afgańczyk. Wcześniej modliliśmy się podczas wieczornej Eucharystii, momentami tworzył się dialog, ponieważ część uczestników miała wyraźną ochotę na wyrażanie swoich uczuć. W improwizowanych wezwaniach wróciły prośby za Ukrainę, o pokój i zwycięstwo naszych wschodnich sąsiadów.

Dobrze, świętujemy, siostry i bracia, ale co? Krótko – świętujemy dziś najwyższy awans! Dzięki Chrystusowi, który zjednoczył się z każdym z nas, awansowaliśmy na córki i synów Bożych i będziemy żyli wiecznie.

Dlatego, siostry i bracia, gratuluję awansu! Gramy w Najwyższej Lidze!

На Святвечорі нас було досить багато, майже 120 осіб, переважно бідні, бездомні та ті, що виходять з кризи бездомності, сестри і брати після в’язниць, біженці та мігранти, волонтери. З національностей, крім поляків, українці, молдавани та один афганець. Напередодні ми молилися під час вечірньої Євхаристії, часом виникав діалог, оскільки дехто з учасників мав явне бажання висловити свої почуття. В імпровізованих молитвах звучали прохання за Україну, за мир і перемогу для наших східних сусідів.

Добре, ми святкуємо, сестри і брати, але що? Коротко – ми святкуємо сьогоднішнє найвище піднесення! Завдяки Христу, який з’єднався з кожним з нас, ми стали дочками і синами Божими і будемо жити вічно.

Тому, сестри і брати, вітаю вас з підвищенням! Ми граємо у Вищій лізі!

Niedziela 24 grudnia 2023

Різдво в режимі нон-стоп

Неділя 24 грудня 2023 року

Na zdjęciu dziewczyna patrzy w lustro. Tak, z pozoru tak. Uczestnicy rekolekcji sprzed kilkunastu lat w lubelskim kościele Świętego Ducha otrzymali lustereczka, zwierciadełka z przesłaniem, żeby patrząc w nie odnaleźli Żywego Chrystusa. Od początku chrześcijaństwa, jego pierwsi zwiastuni musieli walczyć z pewnym wypaczeniem, najdobitniej wyraził to św. Paweł w listach do swoich parafian w Koryncie:

Czyż nie wiecie, że ciało wasze jest świątynią Ducha Świętego, który w was jest, a którego macie od Boga, i że już nie należycie do samych siebie? Czy nie wiecie o samych sobie, że Jezus Chrystus w was jest?

Nie ma pewniejszej drogi do spotkania Żywego Chrystusa jak odkrycie, że On mieszka w nas, w naszych sercach. I oczywiście w każdym drugim człowieku. To bardzo pewne adresy Jego obecności. Jak nauczymy się docierać do głębi swojego serca, mamy non-stop Boże Narodzenie. A jak się nauczyć? Z doświadczenia wiem, że wystarczy codziennie 15 minut na wędrówkę do swojego serca. Ostrzegam, diabeł zrobi wszystko, abyśmy nigdy tam nie weszli, będzie rozpraszał nas na wszelkie sposoby.

Teraz prośba do rodziców i dziadków, nie mówcie swoim dzieciom czy wnukom, że w żłóbku leży Pan Jezus. Dzieci nie są głupie, widzą i wiedzą, że to laleczka. Opowiadanie o lalce, że to Pan Jezus prowadzi do infantylizacji wiary. Za to warto opowiedzieć, że żłóbkowa inscenizacja to tylko przypomnienie tego, co wydarzyło się w Betlejem i że teraz Pan Jezus mieszka w ich sercach.

Obiecałem kilka dni temu, że w sobotę 23 grudnia opublikuję rozmowę na temat Bożego Narodzenia – proszę bardzo, znajdziecie ją tutaj  http://itinerarium.pl/wp-content/uploads/2023/12/Itinerarium-MP-swiateczne-spotkanie.mp3

Dziękuję dwom Annom za pomoc przy dzisiejszym wpisie, jednej za użyczenie swojej fotografii, drugiej za rozmowę o Bożym Narodzeniu.

На фото дівчина дивиться в дзеркало. Так, начебто так. Учасникам реколекцій десяток років тому в люблінському костелі Святого Духа роздали дзеркала, дзеркала з посланням, що, дивлячись у них, вони повинні знайти Живого Христа. Від самого початку християнства його першим вісникам доводилося боротися з певним викривленням, яке найяскравіше висловив святий Павло у своїх листах до парафіян у Коринті:

Хіба ви не знаєте, що ваше тіло – храм Святого Духа, що живе у вас, якого ви прийняли від Бога, і що ви вже не належите собі? Хіба ви не знаєте з себе, що Ісус Христос у вас?

Немає більш надійного способу зустріти Живого Христа, ніж відкрити, що Він живе в нас, у нашому серці. І, звичайно, в кожній іншій людині. Це дуже надійні адреси Його присутності. Коли ми вчимося досягати глибини наших сердець, ми маємо безперервне Різдво. А як нам цього навчитися? Я знаю з власного досвіду, що все, що потрібно – це 15 хвилин щодня, щоб зазирнути у своє серце. Будьте обережні, диявол зробить все можливе, щоб ми ніколи туди не потрапили, він буде всіляко нас відволікати.

А тепер прохання до батьків, бабусь і дідусів: не кажіть своїм дітям чи онукам, що Господь Ісус лежить у яслах.

Діти не дурні, вони бачать і знають, що це лялька.Говорити ляльці, що це Господь Ісус, призводить до інфантилізації віри.Натомість варто сказати їм, що інсценізація ясел – це лише нагадування про те, що сталося у Вифлеємі, і що тепер Господь Ісус живе в їхніх серцях.

Кілька днів тому я пообіцяв, що опублікую розмову про Різдво в суботу 23 грудня – ви можете знайти її тут http://itinerarium.pl/wp-content/uploads/2023/12/Itinerarium-MP-swiateczne-spotkanie.mp3.

Дякую двом Аннам за допомогу в підготовці сьогоднішньої публікації: одній – за надану фотографію, а іншій – за розповідь про Різдво Христове.

Sobota 23 grudnia 2023

ПОБАЖАННЯ ВІД ZAJ … KLECHY

Субота 23 грудня 2023 року

Na końcu złożę Wam życzenia. Na końcu, bo najpierw napiszę czemu tradycyjne nie mają sensu. Kiedy otwieram nadsyłane – różnymi środkami – życzenia i widzę pierwsze zdanie w stylu „Zdrowych …” albo „Wesołych …”, od razu patrzę kto mnie nie lubi i pisze takie dyrdymały. Pisze, bo sekretariat działa machinalnie (zmieniając jedynie „Boże Narodzenie” na „Wielkanoc” i opłatek na jajko), bo tak robili rodzice, teściowie i sąsiedzi, bo jakaś cholera mu tak podpowiada.

Siostry i bracia, błagam, nie męczcie siebie układaniem paplaniny o zdrowiu, szczęściu, pomyślności, wesołości i pogodności. Nie męczcie tym pustosłowiem tych, którzy muszą słuchać! Mniej męki!

Dobrze, co proponujesz mądralo, powiecie? A proszę bardzo, naprawdę osoby nam bliskie chcą usłyszeć coś wspaniałego, cudownego i prawdziwego. I oto lista, z której możecie skorzystać bezpłatnie albo – jeśli macie dobre serca, a macie na pewno – za drobną ofiarą dla jednego z moich 94 dzieci, o czym dalej.

Zaczynamy.

Najpierw – Kocham Cię!

I dalej – Bardzo Cię kocham!

I mocniej – Kocham tylko Ciebie!

I wyżej – Uwielbiam Cię!

Prawie poetycko – Jesteś Wspaniała! Jesteś Wspaniały! Dopuszczam nawet w wersji młodzieżowej – „Jesteś zaj …y/a😉 Kiedyś ktoś mi sypnął – „Ty to jesteś taki zaj.. klecha! Bardzo mnie ten komplement ucieszył, bardzo.

To jedziemy dalej:

– Życie z Tobą jest cudowne!

– Jak dobrze, że jesteś!

– Dajesz mi tyyyyle radości!

– Ty i tylko Ty! Na zawsze!

– Jesteś najlepsza/y!

– Gdyby nie Ty … (tu należy przeciągnąć Ty…..)

– Tylko z Tobą jestem szczęśliwa/y!

Można i żartobliwie, proszę bardzo:

– Moja ty mistrzyni świata! A ona, zdziwiona – Ja? Mistrzyni?, No, co Ty? I wtedy pan – No tak, kochana, gdyby były mistrzostwa świata w gadaniu, mielibyśmy tu parę złotych medali …

– Mój Ty znakomity koszykarzu! A on – Ja? Kochanie, co Ty, jaki koszykarzu? I wtedy pani – Nikt tak dobrze, jak Ty, nie wynosi koszy ze śmieciami …

Gwarantuję, że te zdrowe, pogodne i wesołe Święta raz na zawsze powędrują do …No do kosza przecież!

Teraz o tych dzieciach moich, mam ich – na razie – 94. To sieroty (półsieroty zwykle) po zabitych przez Rosjan ukraińskich żołnierzy. Są pod opieką jednego z lwowskich wojskomatów (coś na podobieństwo naszej jednostki). Wziąłem je w upominkową adopcję i 6 stycznia chcę każdemu z  nich dać ładne prezenty. Po prostu przygarnąłem je, licząc, że mi w tym pomożecie. Niektóre są na zdjęciach dołączonych do wpisu, coś drobnego już zdążyłem im przekazać  dzięki dobrym sercom z Lublina. Tu jest konta numer:

Stowarzyszenie Solidarności Globalnej

Nr konta: 36 1240 1503 1111 0010 1529 8952

 tytułem: darowizna na cele statutowe Przygarniamy

Obiecałem życzenia na koniec? Obiecałem. Oto i one:

Kocham Was i uwielbiam!

Наприкінці я побажаю вам добра. Наприкінці, бо спочатку напишу, чому традиційні привітання не мають сенсу. Коли я відкриваю привітання, які отримую – різними способами – і бачу перше речення на кшталт “Радуйся…” або “Веселих…”, я одразу ж шукаю, хто мене не любить і пише такі дилеми.Пише, тому що секретаріат діє машинально (змінюючи лише “Різдво” на “Великдень”, а паску на яйце), тому що так робили його батьки, свекрухи і сусіди, тому що якась чортівня йому так підказує.

Сестри і брати, прошу вас, не мучте себе балаканиною про здоров’я, щастя, благополуччя, веселощі і життєрадісність.Не мучте цією пустопорожньою балаканиною тих, кому доводиться слухати! Менше мучте!

Ну, а що ви пропонуєте, скажете ви?А ось так, дійсно близькі нам люди хочуть чути щось прекрасне, чудове і правдиве. І ось список, яким ви можете скористатися безкоштовно або – якщо у вас добре серце, а воно у вас точно є – за невелику пожертву на користь одного з моїх 94 дітей, про яких трохи пізніше.

Почнемо.

По-перше – я вас люблю!А далі – я вас дуже сильно люблю!І сильніше – я люблю тільки тебе!І ще вище – я тебе обожнюю!Майже поетично – Ти – Чудова! Ти – Чудова! Допускаю навіть в молодіжному варіанті – “Ти заж…й/а😉 Днями хтось сказав мені – “Ти такий прикольний!Мені був дуже приємний цей комплімент, дуже.

Поїхали:

– Життя з тобою прекрасне!

– Який ти хороший!

– Ти даруєш мені стільки радості!- Ти і тільки ти!На віки вічні!

– Ти найкращий!- Якби не ти … (тут треба вставити Ty…..)

– Тільки з тобою я щаслива!

Можна і жартома, давай:- Мій ти чемпіон світу! А вона, здивована – Я? Чемпіон?, Ну, а ти хто? А ти тоді – Ну, так, мила, якби був чемпіонат світу з розмов, ми б з тобою пару золотих медалей тут ….- Мій ти чудовий баскетболіст! А він – Я – Ну дорогенький, який ти, який баскетболіст? А потім пані – Ніхто так не виносить сміттєві баки, як ви ….

Я гарантую, що це здорове, веселе і щасливе Різдво раз і назавжди відправиться в … Ну в урну все-таки!

Тепер про моїх дітей, їх у мене – поки що – 94. Вони є сиротами (зазвичай напівсиротами) українських солдатів, вбитих росіянами.Ними опікується одна з львівських військових частин (щось схоже на нашу частину). Я взяла їх до себе і 6 січня хочу подарувати кожному з них приємні подарунки. Я просто взяла їх до себе, сподіваючись, що ви мені в цьому допоможете. Деякі з них є на фотографіях, прикріплених до запису, щось невелике я вже встигла передати їм завдяки добрим серцям з Любліна. Ось номер рахунку:

Асоціація глобальної солідарності

Номер рахунку 36 1240 1503 1111 0010 1529 8952 Назва: Пожертва на статутні цілі організації “Ми їх приймаємо

Я обіцяв побажання в кінці? Обіцяв. Ось вони:

Я люблю і обожнюю вас!

A jak jest klecha po ukraińsku? Bo deepl zaniemówił.

Hołd dla Wołodymyra Piątek 22 grudnia 2023

ЗАСПОКОЙТЕСЯ, ЦЕ ЛИШЕ РІЗДВО

День пам’яті Володимира П’ятниця 22 грудня 2023 року

Nadchodzą Święta rodzinne, Boże Narodzenie. Z racji teologicznych, historycznych i obyczajowych nie uważam Bożego Narodzenia za święta rodzinne. Teologicznie – to Boże Narodzenie z akcentem na Jego Narodzenie, co nie ma niczego wspólnego z naszymi rodzinami. Owszem, w liturgii jest święto Rodziny (Jezus, Maria, Józef) ale kilka dni po 25 grudnia. Historycznie – formułę „Święta Rodzinne” promowali ideologowie komunizmu, chodziło o to, aby nie używać pojęcia „Boże Narodzenie”. I wreszcie obyczajowo, nie oszukujmy się, mamy trzy naprawdę rodzinne święta – chrzest w najbliższej rodzinie, ślub i wesele oraz pogrzeb i konsolacja (stypa), wtedy naprawdę dzieje się coś, co dotyczy naszych rodzin. Oczywiście, zgodnie z tradycją napinamy się i napuszamy, aby Święta były jakoś wyjątkowe, rozumiem to, ale radzę – spuście powietrze, odpuście i wrzućcie na luz.

Dalej, przeżywam te Święta – tak, już przeżywam – z  niepokojem i smutkiem. Wiem, że w pięknej Pradze Święta te będą bardzo smutne, po szaleńczej strzelaninie, w której zginęło co najmniej kilkunastu niewinnych ludzi. Wiem, ze w pobliżu Betlejem, miejscu historycznego narodzenia Jezusa (mało atrakcyjne miejsce) trwają zamieszki, to też smuci. I właśnie, w tym kontekście, jak tu zachęcać „Pójdźmy wszyscy do Betlejem …”? Najbardziej niepokoi mnie niezwykły Kijów i inne miasta Ukrainy, gdzie zamiast pierwszej gwiazdki mogą na niebie pojawić się śmiercionośne drony i rakiety, Boże broń! Choć, po prawdzie, jeśli już gdziekolwiek Pan Jezus będzie bardziej aktywny, to tam, gdzie ludzie będą się bać, chować w schronach i opłakiwać swoich bliskich zmarłych. Bardzo osobiście na koniec, na zdjęciu jest Wołodymyr, on spędzi Boże Narodzenie już we wspólnocie z Panem Bogiem. Był Polakiem według narodowości, Ukraińcem po paszporcie. Urodził się i wychował na ukraińskim Podkarpaciu, w Delatynie, w katolickiej rodzinie. Cztery lata temu zmarła na raka jego narzeczona, popadł w smutek i depresję. Na początku wojny zgłosił się na ochotnika do armii, przeszedł dwa tygodnie szkolenia w Anglii a potem ruszył na front. Rodzice stracili z nim kontakt pół roku temu, na zmianę modlili się jak za żywego albo umarłego, wreszcie poproszono ich o próbkę DNA. Dwa tygodnie przed Świętami przyszła wiadomość, że nie żyje. Rodzice są dumni, że nie umarł ale oddał życie za ojczyznę, w Boże Narodzenie pójdą płakać i modlić się na grobie syna.

Наближається сімейне свято – Різдво Христове. З богословських, історичних та звичаєвих причин я не вважаю Різдво сімейним святом. З богословської точки зору – це Різдво Христове з акцентом на Його Різдво, яке не має нічого спільного з нашими сім’ями. Так, в літургії є свято Родини (Ісус, Марія, Йосип), але через кілька днів після 25 грудня. Історично так склалося, що формула “Свято родини” пропагувалася комуністичними ідеологами, щоб уникнути використання терміну “Різдво”. І, нарешті, з моральної точки зору, давайте не будемо себе обманювати, у нас є три справді сімейних свята – хрещення в найближчому родинному колі, весілля і прийом, а також похорон і розрада (поминки), ось коли справді відбуваються речі, які стосуються наших родин. Звичайно, слідуючи традиції, ми напружуємося і намагаємося зробити Різдво якимось особливим, я це розумію, але моя порада – розслабтеся, відпустіть і перейміться духом.

Крім того, я переживаю це Різдво – так, я вже переживаю його – з тривогою і сумом. Я знаю, що в прекрасному місті Прага це Різдво буде дуже сумним після шаленої стрілянини, в якій загинуло щонайменше десяток невинних людей. Я знаю, що біля Вифлеєму, місця історичного народження Ісуса (не дуже привабливого місця), відбуваються заворушення, і це теж сумно. І саме в цьому контексті, як можна заохочувати “Ходімо всі до Вифлеєму…”? Найбільше мене турбує незвичний Київ та інші українські міста, де замість першої зірки в небі можуть з’явитися, не дай Боже, смертоносні дрони і ракети! Хоча, по правді кажучи, якщо десь Господь Ісус і буде більш активним, то саме там, де люди будуть боятися, ховатися в укриттях і оплакувати своїх близьких, які загинули. Дуже особисто в кінці, на фото Володимир, він проведе Різдво вже у спільноті з Господом Богом. Він був поляком за національністю, українцем за паспортом. Народився і виріс на українському Підкарпатті, в Делятині, в католицькій родині. Чотири роки тому від раку померла його наречена, і він впав у смуток і депресію. На початку війни він пішов добровольцем в армію, пройшов двотижневу підготовку в Англії, а потім вирушив на фронт. Його батьки втратили з ним зв’язок півроку тому, по черзі молячись, ніби він живий чи мертвий, і врешті-решт їх попросили здати зразок ДНК.

За два тижні до Різдва прийшла звістка, що він загинув. Його батьки пишаються тим, що він не загинув, а віддав життя за свою країну, на Різдво вони підуть плакати і молитися на могилу сина.