SZCZĘŚĆ BOŻE I UKRAINIE I POLSCE

Sobota 24 lutego 2024

благослови Боже, благослови Україну і Польщу!

Субота 24 лютого 2024 року

Na przykład taka Sofiia, bo tak się zapisuje jej imię (na zdjęciu). Śmieje się i woła – „Szczęść Boże! Poprawnie powiedziałam?” Poprawnie, a jakże! Jeszcze dwa lata temu nie mówiła prawie w ogóle po polsku. Ma teraz prawie 18 lat i studiuje w Lublinie stosunki międzynarodowe, ze swojego kraju uciekła razem z mamą i młodszą siostrą.

Sofiia oprócz studiów zaangażowała się również w życie kulturalne i duszpasterskie. Została przyjęta do Chóru Akademickiego KUL, obdarzona pięknym sopranem bez trudu wkomponowała się w zespół, dużym przeżyciem była wyprawa do Warszawy i udział we Mszy Świętej transmitowanej przez TV. Odnalazła się też w scholi przy kościele, potrafi zaśpiewać psalm po polsku w trakcie Eucharystii.

A teraz, w drugą rocznicę rosyjskiej napaści na Ukrainę opowiem o moim marzeniu. Marzę o nowej unii, takiej zachodnio – słowiańskiej, polsko – ukraińsko – białoruskiej, czyli Rzeczpospolitej Trojga Narodów. Przez kilka wieków nasze narody w miarę zgodnie żyły w jednym państwie, Rzeczpospolitej (Pierwszej). Pomysł nierealny? Podczas mojego życia widziałem, jak spełniło się wiele rzeczy z pozoru nierealnych – zniknął Związek Radziecki, upadł mur berliński i zjednoczyły się Niemcy, komunizm odszedł do lamusa, Polska odzyskała suwerenność. Jeśli ktokolwiek w tej trójcy może odegrać rolę inspirującą i łączącą, to właśnie Polska. Polska przygarniająca i bratersko łącząca się z naszymi wschodnimi sąsiadami, bez cienia wyższości.

Temu marzeniu grozi to, co dzieje się niestety w języku (ale i w czynach), jakim o sobie nawzajem my Polacy i Ukraińcy mówimy. Język braterstwa, solidarności i empatii, zastępowany jest złowrogim krzykiem, z obu stron. W miejsce braterstwa pojawia się mowa o rywalizacji i konkurencji, pomoc humanitarna znika pod naporem wyliczania zysków i strat, zamiast porozumienia i współpracy mamy listę pretensji, urazów i zarzutów.

I taki casus – dwa lata temu w Zosinie, na jednym z przejść granicznych, odbieraliśmy zalęknione ukraińskie kobiety z dziećmi. To samo przejście jest teraz praktycznie zablokowane przez protestujących. Dwa lata temu otwarte na oścież, teraz zablokowane.

Mamy drugą rocznicę wojny Rosji z Ukrainą. Jestem pełen podziwu dla narodu naszych sąsiadów, który setkami tysięcy śmiertelnych ofiar broni swojej niepodległości.

To wracam do Sofii, szczęść Boże Tobie, szczęść Boże i Ukrainie i Polsce!

Наприклад, така собі Софія, бо саме так пишеться її ім’я (на фото). Вона сміється і вигукує: “Слава Богу! Я правильно вимовила?” Так, правильно! Ще два роки тому вона майже не розмовляла польською. Зараз їй майже 18 і вона вивчає міжнародні відносини в Любліні, втікши з країни разом з матір’ю та молодшою сестрою.

Окрім навчання, Софія також долучилася до культурного та душпастирського життя. Її прийняли до Академічного хору Люблінського католицького університету, обдарована прекрасним сопрано, вона легко інтегрувалася в ансамбль, а поїздка до Варшави та участь у Святій Месі, яку транслювали по телебаченню, стала для неї великим досвідом. Вона також знайшла своє місце в церковній школі і може заспівати псалом польською мовою під час Євхаристії.

І зараз, у другу річницю російського вторгнення в Україну, я розповім про свою мрію. Я мрію про новий союз, західнослов’янський, польсько-українсько-білоруський, іншими словами, про Республіку трьох народів. Кілька століть наші народи жили у відносній гармонії в одній державі, (Першій) Республіці. Нереалістична ідея? За своє життя я бачив, як багато, здавалося б, нереальних речей стали реальністю – зник Радянський Союз, впала Берлінська стіна і об’єдналася Німеччина, комунізм відійшов у минуле, Польща відновила свій суверенітет. Якщо хтось у цій трійці може відігравати надихаючу та об’єднуючу роль, то це Польща. Польща, яка обіймає і братається з нашими східними сусідами без тіні зверхності.

Цій мрії загрожує те, що, на жаль, відбувається в мові (але також і в діях), якою ми, поляки та українці, говоримо один про одного. Мова братерства, солідарності та співпереживання замінюється гнівними вигуками з обох сторін. Замість братерства – розмови про суперництво і конкуренцію, гуманітарна допомога зникає під тиском підрахунку прибутків і збитків, замість згоди і співпраці – перелік образ, претензій і звинувачень.

І ось наочний приклад – два роки тому в Зосині, на одному з прикордонних переходів, ми забирали переляканих українок з дітьми. Зараз той самий перехід фактично заблокований протестувальниками. Два роки тому він був відкритий для громадськості, зараз він заблокований.

Це друга річниця війни Росії проти України. Я сповнений захоплення народом наших сусідів, який ціною сотень тисяч життів захищає свою незалежність.

Знову в ефірі Софія, благослови вас Боже, благослови Україну і Польщу!

Itinerarium

Dodaj komentarz

Witryna wykorzystuje Akismet, aby ograniczyć spam. Dowiedz się więcej jak przetwarzane są dane komentarzy.