Strona o Bogu i życiu dla niewierzących, wierzących, wątpiących, poszukujących, tych, którym się wydaje, że wierzą i tych, którym się wydaje, że nie wierzą. Ks.Mieczysław Puzewicz
Nawet nie denerwuję się na autora napisu, który dołączam dziś do tekstu. Albo jest smarkaczem szkolnym, podpuszczonym przez kogoś, albo rosyjskim szpionem, który wykonuje swoją antyukraińską robotę. Nie sądzę, że mógł to namalować Polak używający rozumu.
Na pewno przykro robi się Ukraińcom, mieszkającym w Lublinie i widzącym napis. Na pewno też treść zgodna jest z życzeniem Rosjan.
Nie ma takiego kraju jak Polska. Tak mogli sobie gratulować zaborcy pod koniec XVIII wieku oraz Niemcy po 1939 r.
Nie ma takiego kraju jak Ukraina. Jeśli tak będą mogli powiedzieć w przyszłości Rosjanie, to dlaczego nie mieliby następnie skwitować – Nie ma takiego kraju jak Polska.
Мене навіть не дратує автор підпису, який я сьогодні додаю до тексту. Або це шкільний сопляк, підбурюваний кимось, або російський шпигун, який виконує свою антиукраїнську роботу. Я не думаю, що це міг намалювати поляк, використовуючи свій розум.
Українцям, які живуть у Любліні і бачать цей напис, безумовно, сумно. Напевно, зміст також відповідає побажанням росіян.
Немає такої країни, як Польща. Так могли привітати себе поділювачі наприкінці 18 століття і німці після 1939 року.
Немає такої країни, як Україна. Якщо це те, що росіяни зможуть сказати в майбутньому, то чому б їм не відповісти: “Немає такої країни, як Польща”.
Wojciech Sławnikowic, wzywany jako św. Wojciech, ma dziś święto patronalne w Polsce, jest także czczony w Czechach i na Węgrzech. Jego misja, choć naznaczona męczeństwem, rozpoczęła w zasadzie naszą przynależność do Europy. Europy, którą kształtowała i spajała Ewangelia. Ta przynależność do świata chrześcijańskiego i europejskiego trwała przez prawie 800 lat, aż do końca XVIII w., kiedy dostaliśmy się po raz pierwszy pod panowanie rosyjskie (pruskie i austriackie zabory były znacznie mniej dotkliwe niż moskiewskie). Potem znowu, po 1945 r., kontrolowani byliśmy przez Moskwę.
Zaniepokoiły mnie ostatnio wyniki sondażu (prowadzonego w całej Europie), z którego wynika, że spada poparcie dla przynależności Polski do Unii Europejskiej i wynosi jedynie 51%. Potem jest duża grupa, dla której Unia jest obojętna i 11% mniejszość przeciwna obecności Polski w UE.
Po 1945 r., a zwłaszcza jak Europa zaczęła się jednoczyć, m.in. w formule Unii, nasz kontynent żyje w pokoju i coraz większym dobrobycie. Trzeba pamiętać, że wcześniej Europa była źródłem wielu wojen, w tym dwóch najbardziej krwawych, czyli światowych.
Do Unii chcą się dołączyć Ukraińcy i Gruzini, a jeśliby mogliby mieć głos, to także Białorusini. Bo Europa żyje w pokoju, doświadcza wolności, przynosi szczęście wielu ludziom.
Unia Europejska ma wiele słabych stron, ale jest wspaniałym projektem, który łączy ludzi i narody, tworzy wspólnotę żyjącą przyjaźnie i bratersko.
I pytanie na koniec – jeśli nie Europa, dziś w wersji Unii – to co? Naprawdę nie chciałbym, abyśmy znowu dostali się pod wpływy Kremla. Należę, wy także, do świata, który jest wolny i pełen dobra, jesteśmy dziedzicami św. Wojciecha, on wprowadził nas do niego, do Europy.
Святий Адальберт Славникович, відомий як святий Адальберт, має сьогодні день пам’яті в Польщі, а також вшановується в Чехії та Угорщині. Його місія, хоч і позначена мученицькою смертю, по суті започаткувала нашу приналежність до Європи. Європі, яка була сформована і пов’язана Євангелієм. Ця приналежність до християнського та європейського світу тривала майже 800 років, аж до кінця 18 століття, коли ми вперше потрапили під владу Росії (прусський та австрійський поділи були набагато менш жорстокими, ніж московський). Потім, після 1945 року, ми знову опинилися під контролем Москви.
Я був стурбований нещодавнім опитуванням (проведеним по всій Європі), яке показало, що підтримка членства Польщі в Європейському Союзі падає і становить лише 51%. Крім того, є велика група, для якої Союз є байдужим, і меншість у 11%, яка виступає проти присутності Польщі в ЄС.
Після 1945 року, і особливо після того, як Європа почала об’єднуватися, зокрема у формі Союзу, наш континент жив у мирі та зростаючому процвітанні. Слід пам’ятати, що раніше Європа була джерелом багатьох воєн, у тому числі двох найкривавіших світових воєн.
Українці та грузини хочуть приєднатися до Союзу, і якби вони могли сказати своє слово, то могли б і білоруси. Бо Європа живе в мирі, відчуває свободу і приносить щастя багатьом людям.
Європейський Союз має багато слабких сторін, але це чудовий проект, який об’єднує людей і народи, створює спільноту, що живе в дружбі і братерстві.
І питання на завершення – якщо не Європа, сьогоднішня версія Союзу – то що? Я б дуже не хотів, щоб ми знову потрапили під вплив Кремля. Я належу, і ви також, до світу, який є вільним і сповненим добра, ми є спадкоємцями святого Адальберта, він привів нас до нього, до Європи.
Widziałem w życiu już bardzo wiele, nawet rzeczy z pozoru niemożliwych. Towarzyszyłem (i nadal towarzyszę) ludziom wychodzącym z dramatycznych sytuacji. Znam mężczyzn tworzących nowe i piękne życie nawet po 20 latach spędzonych w więzieniu. Znam kobiety, które po ponad 10 latach przeżytych w pustostanach i ziemiankach, zamroczonych alkoholem, dziś kwitnących w nowych relacjach ze swoimi bliskimi. Długo wyliczałbym znajomych, którzy pokonują skutecznie chorobę alkoholową lub narkotykową. Wszyscy ci ludzie uwierzyli w siebie, swoją siłę i nowe życie. Tak, nowe życie, bo życie może się cudownie odnawiać.
Widziałem też jak rozsypał się Mur Berliński, jak rozpadł się Związek Radziecki i Układ Warszawski. Nie wiem tylko czy to dobrze, że centrum stolicy Polski zdobi nadal Pałac Kultury i Nauki, prezent od Stalina, mnie ta statua drażni. Radzieckie czołgi wyprowadziliśmy z Polski, ale duch Stalina tkwi mocno w sercu polskiej stolicy.
Ponieważ widziałem dużo pięknych rzeczy niemożliwych, nie mam wątpliwości, że putinowska Rosja poniesie klęskę, jasne, nie wiem kiedy. Niestety jej kres okupiony jest – i będzie – setkami ukraińskich ofiar. Czego najbardziej potrzeba do zwycięstwa Ukrainy? Wiary! Tak, wiary! Może nie działa ona od razu, ale jest najpotężniejszą siłą, zdolną odmieniać losy ludzi i całych narodów.
Każdemu z was życzę wiary w pokonanie wszystkich rzeczy niemożliwych. Wiary!
Я багато чого бачив у своєму житті, навіть, здавалося б, неможливі речі. Я супроводжував (і досі супроводжую) людей, які виходили з драматичних ситуацій. Я знаю чоловіків, які творили нове і прекрасне життя навіть після 20 років ув’язнення. Я знаю жінок, які після понад 10 років життя в самозахопленнях і землянках, одурманені алкоголем, тепер процвітають у нових стосунках зі своїми коханими. Я міг би ще довго перераховувати знайомих, які успішно подолали хворобу, пов’язану з алкоголем чи наркотиками. Всі ці люди повірили в себе, свої сили і нове життя. Так, нове життя, бо життя можна чудесним чином відновити.
Я також бачив, як руйнувалася Берлінська стіна, як розпадався Радянський Союз і Варшавський договір. Я просто не знаю, чи добре, що центр польської столиці досі прикрашає Палац культури і науки, подарунок Сталіна, мене ця статуя дратує. Ми вивезли радянські танки з Польщі, але дух Сталіна залишається в серці польської столиці.
Оскільки я бачив багато прекрасних неможливих речей, я не сумніваюся, що путінська Росія зазнає поразки, звичайно, я не знаю коли. На жаль, її кінець куплений – і буде куплений – сотнями українських жертв. Що найбільше потрібно для перемоги України? Віра! Так, віра! Можливо, вона не спрацює відразу, але це найпотужніша сила, здатна змінювати долі людей і цілих народів.
Бажаю кожному з вас віри, щоб подолати все неможливе. Віри!
Dzisiejszy dzień zwany jest w tradycji Kościoła jako niedziela Dobrego Pasterza. Na zdjęciu bardziej przypominam kidnapera niż dobrego pasterza. Fotka jest sprzed dwóch lat, wykonana została pod ukraińskim konsulatem w Lublinie. O ile pamiętam, tę małą dziewczynkę, płaczącą, trzeba było szybko przenieść do samochodu, a potem przewieźć do mieszkania. Nikt się nie kwapił, więc przeniosłem – nieumiejętnie, co mi już wytykano – dziecko kilkaset metrów, a potem odwiozłem z matką do domu.
Obraz dobrego pasterza jest coraz bardziej obcy współczesnej mentalności, ale zawiera ważne przesłanie dla każdego z nas. Chrystus w opowieści o dobrym pasterzu mówi o „swoich” owcach, o które się troszczy. Czy macie „swoich” ludzi, o których myślicie, martwicie się, troszczycie? Misja dobrego pasterza to nic innego jak czynienie sobie bliskimi ludzi i umieszczenie ich w polu naszego zainteresowania, otoczenie ich troską. Nie jest to łatwe w czasach nachalnej promocji egoizmu i koncentracji na własnych sprawach.
Przypominam sobie, że kiedy niosłem dziewczynkę z fotografii, miałem poczucie, że ratuję ją od zimna i płaczu i przewożę w spokojne miejsce. To był „mój człowiek” w tamtej chwili, nie zrobiłem nic wielkiego, zrobiłem co powinienem. Tak zresztą staram się postępować wobec każdego, kto potrzebuje mojej uwagi, energii czy troski.
Сьогоднішній день у традиції Церкви відомий як Неділя Доброго Пастиря. На фото я більше схожий на викрадача, ніж на доброго пастиря. Фотографія дворічної давнини, зроблена біля українського консульства в Любліні. Наскільки я пам’ятаю, маленьку дівчинку, яка плакала, потрібно було швидко посадити в машину і відвезти на квартиру. Ніхто не захотів, тож я поніс дитину кількасот метрів – невміло, в чому мені вже дорікали, – а потім відвіз її з матір’ю додому.
Образ доброго пастиря стає все більш чужим для сучасної ментальності, але він містить важливе послання для кожного з нас. В історії про доброго пастиря Христос говорить про “своїх” овець, про яких він піклується. Чи є у вас “свої” люди, про яких ви думаєте, турбуєтесь, піклуєтесь? Місія доброго пастиря – це не що інше, як зробити людей близькими до нас і помістити їх у сферу наших інтересів, оточити їх турботою. Це нелегко в час настирливого просування егоїзму та зосередження на власних турботах.
Я пригадую, що коли я ніс маленьку дівчинку на фотографії, у мене було відчуття, що я рятую її від холоду і плачу і переношу в мирне місце. Це була “моя людина” в той момент, я не зробила нічого великого, я зробила те, що повинна була зробити. Насправді, саме так я намагаюся діяти по відношенню до всіх, хто потребує моєї уваги, енергії чи турботи.
Ewangelia
Jezus powiedział:
«Ja jestem dobrym pasterzem. Dobry pasterz daje życie swoje za owce. Najemnik zaś i ten, kto nie jest pasterzem, którego owce nie są własnością, widząc nadchodzącego wilka, opuszcza owce i ucieka, a wilk je porywa i rozprasza; najemnik ucieka, dlatego że jest najemnikiem i nie zależy mu na owcach.
Ja jestem dobrym pasterzem i znam owce moje, a moje Mnie znają, podobnie jak Mnie zna Ojciec, a Ja znam Ojca. Życie moje oddaję za owce. Mam także inne owce, które nie są z tej zagrody. I te muszę przyprowadzić, i będą słuchać głosu mego, i nastanie jedna owczarnia, jeden pasterz.
Dlatego miłuje Mnie Ojciec, bo Ja życie moje oddaję, aby je znów odzyskać. Nikt Mi go nie zabiera, lecz Ja sam z siebie je oddaję. Mam moc je oddać i mam moc je znów odzyskać. Taki nakaz otrzymałem od mojego Ojca».
Dużym sukcesem rosyjskiej agentury w Polsce jest szerzenie złych i fałszywych informacji oraz opinii na temat Ukraińców. Powoli zaczyna przyjmować się pogardliwe wyrażenie „Ukry” o naszych sąsiadach.
Kilka lat temu w dość poważnym gronie ktoś zaproponował mini ankietę – „Który naród lubimy najbardziej a który najmniej?”. Zanim przyszło mi odpowiedzieć, zdążyłem zreflektować się, że pytanie jest dla mnie kompletnie bezsensowne i niewłaściwe. Przypomniałem sobie, że znam kobiety i mężczyzn z ponad 100 narodów, na sześciu kontynentach. Nie mam ulubionego narodu i nie mam także narodu nielubianego. Określenie, że jakiś naród jest zły, jest kompletnie fałszywe.
Z mojej perspektywy – myślę, że jest zgodna z Ewangelią – liczą się ludzie, konkretne osoby. To oni są dobrzy i wspaniali, czasem mają jakieś wady i popełniają błędy, nie umiem powiedzieć o kimś, że jest totalnie zły. Siostry i bracia z Ukrainy są dla mnie osobami ze swoimi imionami i nazwiskami, nie ma dla mnie znaczenia, że są z Ukrainy. Mam przywilej znać bardzo wielu Ukraińców, wnieśli i wnoszą w moje życie i w życie Polski wiele dobra, dziękuję za to. A jeśli jakiś obywatel Ukrainy po pijanemu doprowadził do wypadku drogowego, to dokonał tego nie jako Ukrainiec, ale jako członek międzynarodowej kompanii pijaków. I niczym się nie różni od pijanego polskiego czy włoskiego kierowcy.
Dobrze, że mam wielką rodzinę bliskich ludzi z różnych narodów, cieszą mnie siostry i bracia z Ukrainy. Wielka i piękna Boża Rodzina!
Головним успіхом російської агентури в Польщі є поширення поганої та неправдивої інформації та думок про українців. Поволі починає вживатися презирливий вислів “вулики” про наших сусідів.
Кілька років тому в досить серйозній групі хтось запропонував провести міні-опитування – “Який народ нам подобається найбільше, а який найменше?”. До того часу, як я прийшла відповідати, я встигла переосмислити це питання як абсолютно безглузде і недоречне для мене. Я нагадала собі, що знаю чоловіків і жінок з більш ніж 100 націй на шести континентах. У мене немає улюбленої нації, але й немає нації, яка б мені не подобалася. Сказати, що якась нація погана – це абсолютно неправда.
З моєї точки зору – я думаю, що це відповідає Євангелію – саме люди, конкретні люди, мають значення. Саме вони є добрими і чудовими, іноді вони мають певні недоліки і роблять помилки, але я не можу сказати про когось, що він є абсолютно поганим. Сестри і брати з України для мене – це люди з їхніми іменами, для мене не має значення, що вони з України. Я маю привілей знати дуже багато українців, вони принесли і приносять багато добра в моє життя і життя Польщі, дякую їм за це. І якщо громадянин України п’яним спричинив дорожньо-транспортну пригоду, то він зробив це не як українець, а як член міжнародної компанії п’яниць. І він нічим не відрізняється від п’яного польського чи італійського водія.
Добре, що я маю велику родину близьких людей з різних народів, я щасливий, що маю сестер і братів з України. Велика і прекрасна Божа сім’я!
Wszyscy wiemy i czujemy, że czasy mamy trudne i niebezpieczne, a przyszłość nie wydaje się być lepsza. Najgorsze jest poczucie, że nic nie możemy zrobić, bo niewiele lub nic od nas nie zależy.
Jest kilka rzeczy, które możemy zrobić i zachęcam, żebyśmy je robili. Pierwsza, bardziej polubić, szanować i otworzyć się na ludzi. Wspólnota, więzy jedności, pozwalają bezpieczniej przechodzić przez napięcia i niepokoje. Druga, porzucić sprawy pstre i głupie a skoncentrować się na ważnych. Trzecia, mocniej zaufać Panu Bogu, wtedy otrzymujemy od Niego moc i silną nadzieję. Możemy naprawdę zrobić wiele.
Ми всі знаємо і відчуваємо, що часи зараз важкі та небезпечні, і майбутнє, здається, не стає кращим. Найгірше – це відчуття, що ми нічого не можемо зробити, бо від нас майже нічого не залежить.
Є кілька речей, які ми можемо зробити, і я заохочую нас робити їх. По-перше, більше любити, поважати і відкриватися людям. Спільнота, узи єдності дозволяють нам безпечніше рухатися крізь напруження і тривоги. По-друге, відпустити буденне і дурне і зосередитися на важливому. Третє – міцніше довіряти Господу Богу, тоді ми отримуємо від Нього силу і міцну надію. Ми справді можемо багато чого.
Banalna instalacja, dwa serca otoczone licznymi serduszkami. Dobrze, jeśli macie takie serce, które jest wam oddane, każdemu życzę. To najważniejsze na niespokojne czasy, w jakich żyjemy.
Dalsza część wpisu nie spodoba się wszystkim. Serce, w naszej kulturze, wiadomo – miłość. Patrzę na to, co dzieje się z naszą polską miłością do Ukrainy. Po przeszło dwóch latach zestarzała się, spłowiała i ostygła. Wiem, wiem, że różnie bywa z zachowaniami ze strony Ukraińców, ale ja o Polakach.
Każdemu związkowi grożą kryzysy, ten nasz polski związek z Ukrainą trwać będzie długo, oby zawsze. Nie wolno zatruwać go oskarżeniami, pretensjami.
Wczoraj, Czernichów, jeszcze za Jana Kazimierza w Rzeczpospolitej, teraz piękne ukraińskie miasto. Rosyjskie bomby i rakiety, przynajmniej ośmioro zabitych w blokach mieszkalnych, dziesiątki rannych. Takie informacje już nas nie wzruszają, codziennie są nowe śmierci w Ukrainie.
Te dwa serca z obrazka. Dobrze, gdyby to ukraińskie miało przy sobie życzliwe polskie.
Банальна інсталяція, два серця в оточенні численних сердець. Добре, якщо у вас є таке серце, яке віддане вам, бажаю всім. Це найголовніше для неспокійного часу, в який ми живемо.
Решта запису не всім сподобається. Серце, в нашій культурі, ми знаємо – любов. Я дивлюся на те, що відбувається з нашою польською любов’ю до України. Після більш ніж двох років вона постаріла, вицвіла і охолола. Я знаю, знаю, що є різна поведінка з боку українців, але я говорю про поляків.
Кожним стосункам загрожують кризи, ці наші польські стосунки з Україною триватимуть довго, нехай вони тривають завжди. Вони не повинні бути отруєні звинуваченнями, образами.
Вчорашній Чернихів, ще за часів Яна Казимира в Речі Посполитій, сьогодні – прекрасне українське місто. Російські бомби і ракети, щонайменше вісім загиблих у житлових будинках, десятки поранених. Такі новини вже не зворушують нас, в Україні щодня гинуть люди.
Ці два серця на малюнку. Було б добре, якби поруч з українським було співчутливе польське.
Zresztą bracia, radujcie się i pokrzepiajcie! Niektóre przesłania biblijne przemawiają do nas dopiero wskutek doświadczeń życiowych. Wezwanie św. Pawła do pokrzepiania się jest zachętą do przekazywania sobie nawzajem mocy, krzepy i wsparcia.
Transmisja pokrzepienia następuje w każdej dobrej rozmowie, w każdym głębokim spotkaniu, a nawet w krótkim spojrzeniu. Krzepią też szczere uśmiechy, życzliwe gesty a także sprytne anegdoty. Sami potrzebujemy takiego pokrzepienia, chętnie je przyjmujmy. I nie przegapmy żadnej okazji, aby pokrzepiać ludzi, z którymi idziemy przez życie.
Pokrzepienia, częstego i mocnego potrzebują teraz nasze siostry i bracia z Ukrainy. Tak się dziś układają losy naszych narodów, że my powinniśmy być ludźmi niosącymi pokrzepienie.
Як би там не було, браття, радійте і втішайтеся! Деякі біблійні послання промовляють до нас лише як результат життєвого досвіду. Заклик апостола Павла втішатися – це заохочення передавати один одному силу, підбадьорення і підтримку.
Передача підбадьорення відбувається в кожній добрій розмові, в кожній глибокій зустрічі і навіть у короткому погляді. Їх також підсилюють щирі посмішки, добрі жести та дотепні анекдоти. Ми самі потребуємо такого підбадьорення, тож з радістю приймаймо його. І не втрачаймо жодної нагоди потішити людей, з якими йдемо по життю.
Наші сестри і брати в Україні зараз потребують розради, частої і сильної. Така доля наших народів сьогодні, що ми повинні бути людьми розради.
Patrz! Kładę dziś przed tobą życie i szczęście, śmierć i nieszczęście… Biorę dziś przeciwko wam na świadków niebo i ziemię, kładąc przed wami życie i śmierć, błogosławieństwo i przekleństwo. Wybierajcie więc życie, abyście żyli wy i wasze potomstwo.
Te słowa z Pisma Świętego są bardzo aktualne w kontekście wojen, tej w Ukrainie i innych. Z jednej strony mamy życie, szczęście i błogosławieństwo, a z drugiej śmierć, nieszczęście i przekleństwo. Ten wybór jest w naszym ręku – Kładę dziś przed tobą… Inną skalę mają nasze codzienne małe wybory, o wiele większe skutki pociągają za sobą wybory tych, którzy dysponują wojskami, czołgami i rakietami.
Nie możemy mieć pretensji do Pana Boga, te najważniejsze wybory pozostawił w naszych rękach. Wiele cudownych i pięknych rzeczy stworzyliśmy jako ludzie, dokonując wyborów prowadzących do życia i szczęścia. Ufam, że nadejdzie czas, oby szybko, kiedy większość ludzi posłucha dobrej Bożej rady odnośnie podstawowych wyborów, życia, szczęścia i błogosławieństwa.
Дивіться! Я сьогодні даю вам життя і щастя, смерть і нещастя… Небо і землю беру за свідків проти вас, даю вам сьогодні життя і смерть, благословення і прокляття. Тож обирайте життя, щоб жили ви і ваше потомство.
Ці слова зі Святого Письма є дуже актуальними в контексті воєн, як в Україні, так і в інших країнах. З одного боку маємо життя, щастя і благословення, а з іншого – смерть, страждання і прокляття. Цей вибір є в наших руках – я сьогодні лежу перед вами… В іншому масштабі – наші щоденні маленькі вибори, які мають набагато більші наслідки для вибору тих, хто має армії, танки і ракети.
Ми не можемо ображатися на Господа Бога, Він залишив цей найважливіший вибір у наших руках. Ми, люди, створили багато чудових і прекрасних речей, роблячи вибір, який веде до життя і щастя. Я вірю, що прийде час, нехай це буде незабаром, коли більшість людей прислухаються до Божих добрих порад щодо основного вибору, життя, щастя і благословення.
Kilka razy lecąc samolotem przeżyłem mocne turbulencje, były chwile prawdziwego strachu i nerwowe oczekiwanie kiedy lot będzie spokojniejszy. Pamiętam lot z Gruzji, dokładnie 10 lat temu, zaraz po zestrzeleniu przez Rosjan malezyjskiego samolotu nad Ukrainą. Stewardessa powiadomiła o zmianie trasy lotu, z ominięciem Ukrainy, czas przedłużył się chyba o około godzinę.
Dzieląc się tutaj z Wami przemyśleniami i refleksjami staram się być wierny zasadzie, aby w jednej ręce trzymać gazetę (teraz raczej portal internetowy) a w drugiej Ewangelię. Informacje przychodzące ze świata pełne są relacji z wojen, w weekend dominowały te z Izraela. Krótko streszczając trzeba uczciwie powiedzieć, że jest coraz gorzej, napięcia rosną, konflikty mnożą się. To rodzić może lęk, smutek i zwątpienie w przyszłość.
W drugiej ręce mam Ewangelię, a tam czytam – Pokój wam! Czemu bojaźliwi jesteście? Nie lękajcie się! Jestem z wami aż do skończenia świata.
I nie są to pobożne życzenia, ale mocny duchowy fundament w starciu z niepokojem niesionym przez historię. Myślę, że jesteśmy na progu wielkich przemian, które powoli demontują obraz świata, jaki znaliśmy w ostatnich dekadach. Mam także mocną nadzieję, że pomimo turbulencji, znajdziemy dość siły, aby zacząć budować nową historię, pisaną w pokoju i solidarności, między ludźmi i narodami.
Я кілька разів переживав сильну турбулентність під час польоту в літаку, були моменти справжнього страху і нервового очікування, коли політ буде спокійнішим. Я пам’ятаю політ з Грузії, рівно 10 років тому, відразу після того, як росіяни збили малайзійський літак над Україною. Стюардеса повідомила, що рейс був змінений, оминаючи Україну, час польоту збільшився приблизно на годину, я думаю.
Ділячись з вами своїми думками і роздумами, я намагаюся бути вірним принципу тримати в одній руці газету (зараз це скоріше інтернет-портал), а в іншій – Євангеліє. Новини, що надходять зі світу, переповнені повідомленнями про війни, причому на вихідних домінували повідомлення про війну в Ізраїлі. Коротше кажучи, можна сказати, що ситуація погіршується, напруга зростає, конфлікти множаться. Це може породжувати страх, смуток і сумніви щодо майбутнього.
В іншій руці я тримаю Євангеліє, і там я читаю – Мир вам! Чому ви боїтеся? Не бійтеся! Я з вами аж до кінця світу.
І це не побожні побажання, а міцний духовний фундамент у зіткненні з тривогою, яку несе історія. Думаю, що ми стоїмо на порозі великих змін, які повільно руйнують образ світу, яким ми його знали протягом останніх десятиліть. Я також маю велику надію, що, незважаючи на турбулентність, ми знайдемо достатньо сил, щоб почати будувати нову історію, написану в мирі та солідарності між народами і націями.
