Strona o Bogu i życiu dla niewierzących, wierzących, wątpiących, poszukujących, tych, którym się wydaje, że wierzą i tych, którym się wydaje, że nie wierzą. Ks.Mieczysław Puzewicz
Przyleciały już wilgi, te przepiękne żółte stworzenia są ostatnimi ptakami przylatującymi co roku w nasze strony. Równie pięknie śpiewają i to całymi dniami. Trzeba mieć trochę szczęścia, aby je zauważyć, gdyż zwykle kryją się na drzewach liściastych. Te, które ja chwytam w aparacie, upodobały sobie wysokie brzozy.
Potrzebuję ptaków, kwiatów i drzew. Potrzebuję, aby rosła moja wiara w miłość Boga i Jego genialną wyobraźnię. No kto z ludzi mógłby, przy całym wysiłku, wymyślić taką śliczną wilgę?
Poza tym, jak się trochę napatrzę i nasłucham wilgi, to rodzi się we mnie jakaś nowa moc. Piękno skrzydlatej wilgi zamienia się w duchową energię. A potem mogę dzielić się nią z ludźmi, z którymi idę przez życie.
Іволги вже прилетіли, ці красиві жовті створіння – останні птахи, які щороку прилітають у наші краї. Вони співають так само гарно і так само довго. Щоб побачити їх, треба бути трохи везунчиком, бо зазвичай вони ховаються на листяних деревах. Ті, кого я знімаю на камеру, полюбляють високі берези.
Мені потрібні птахи, квіти і дерева. Мені потрібно, щоб моя віра в Божу любов і Його блискучу уяву зростала. Ну, хто з усіх людей міг би, доклавши всіх зусиль, придумати таку чудову іволгу?
Крім того, коли я трохи подивлюся і послухаю іволгу, в мені народжується якась нова сила. Краса крилатої іволги трансформується в духовну енергію. І тоді я можу ділитися нею з людьми, з якими йду по життю.
Z pozoru słowa to tylko dźwięki płynące z ust do uszu. Mogą jednak nieść to, co najważniejsze. – Obiecywałam mu, że będę z nim do końca – zwierzała mi się znajoma towarzysząca umierającemu mężowi – i zostałam. Zamieniła obietnicę w czyn.
W trudnych sytuacjach, kiedy ktoś prosi mnie o pomoc czy ukazuje jakąś swoją tragedię, nigdy nie mówię „Nie martw się, jakoś to będzie!” Staram się znaleźć jakąś formę wsparcia, często wczuwam się w sytuację drugiej osoby i deklaruję, że rozumiem. Bardzo często dołączam modlitwę. Przekonuję, żeby ktoś spróbował jeszcze raz i następny. I jeśli to możliwe doradzam – A może zrobić jeszcze to czy tamto.
Nasze słowa mają cudowną moc przygarniania, niestety mogą stać się również złymi narzędziami odrzucania lub odpychania.
Wypowiemy dzisiaj setki tysięcy słów, niech przygarniają i umacniają tych, którzy je usłyszą. I niech takie same trafią w nasze serca.
На перший погляд, слова – це просто звуки, що линуть з вуст у вуха. Однак вони можуть нести в собі найважливіше. – «Я пообіцяла йому, що буду з ним до кінця, – зізналася мені знайома, яка супроводжувала свого вмираючого чоловіка, – і я залишилася». Вона перетворила обіцянку на дію.
У складних ситуаціях, коли хтось просить мене про допомогу або розповідає про свою трагедію, я ніколи не кажу: «Не хвилюйся, все якось буде!». Я намагаюся знайти якусь форму підтримки, часто співпереживаю ситуації іншої людини і заявляю, що я її розумію. Дуже часто включаю молитву. Я переконую людину пробувати знову і знову. І, якщо можливо, раджу: «А може, ще раз зробити те чи інше».
Наші слова мають чудову силу приймати нас, але, на жаль, вони також можуть стати злим інструментом відкидання чи відштовхування.
Промовляймо сьогодні сотні тисяч слів, нехай вони приймають і зміцнюють тих, хто їх чує. І нехай вони знайдуть свій шлях до наших сердець.
Jezus łamał żydowskie prawo, za co zresztą został zabity. Łamał je w imię wyższych wartości, życie człowieka – patrz dzisiejsza Ewangelia niżej – przerasta jakiekolwiek normy prawne.
Zadziwia mnie rosnąca aktualnie w tempie zawrotnym liczba nowych praw, ustaw, rozporządzeń, uchwał i kodeksów. Z naciskiem na zakazy i kary. Niemal z roku na rok rosną kary dla kierowców i wysokość mandatów. Tymczasem za kierownicę wsiadają często ludzie źle wychowani i słabo wyszkoleni (mijam instruktorów jazdy, którzy siedząc obok kursanta grzebią w smartfonach). Oczywiście łatwiej jest karać niż wychowywać i edukować, ale to nie poprawi istotnie bezpieczeństwa na drodze.
Ostatnio pojawiają się pomysły, aby zakazać sprzedaży alkoholu na stacjach benzynowych, co rzekomo obniżyć ma spożycie alkoholu w Polsce. Głęboko w to wątpię, sprytni Polacy ominą ten zakaz bez problemów. Istotniejsze jest to – na co pomysłów już nie widzę – jak wychowywać do trzeźwości, jak kształtować charaktery i jak wskazywać piękne wartości młodym pokoleniom.
Co warte są umowy, nawet te międzynarodowe, widzimy po tzw. memorandum z Budapesztu (1994), kiedy Rosja, Wielka Brytania i USA zobowiązały się ło respektowania suwerenności Ukrainy, a ta ostatnia przekazała swój arsenał nuklearny dla Rosji.
Święty Paweł, chyba najbardziej przenikliwy komentator Ewangelii, napisał: „Wypełnieniem Prawa jest miłość”. Kończąc to kazanie zachęcam, abyśmy zaufali miłości. Z niej płynie poszanowanie godności każdego człowieka i narodu, troskliwe wychowywanie i cierpliwe nauczanie. Przyszłością ludzi i narodów jest miłość.
Ewangelia:
Ісус порушив юдейський закон, за що, до речі, і був убитий. Він порушив їх в ім’я вищих цінностей, людське життя – див. сьогоднішнє Євангеліє нижче – перевершує будь-які правові стандарти.
Що мене вражає, так це нинішня запаморочливо зростаюча кількість нових законів, законів, правил, постанов і кодексів. З акцентом на заборонах і покараннях. Штрафи та покарання для водіїв зростають майже щороку. При цьому за кермо часто сідають невиховані і погано підготовлені люди (я проїжджаю повз інструкторів з водіння, які, сидячи поруч з учнем, згорбилися над своїми смартфонами). Звичайно, легше покарати, ніж виховувати і навчати, але це суттєво не покращить безпеку на дорогах.
Останнім часом з’явилися ідеї заборонити продаж алкоголю на заправках, нібито для того, щоб зменшити споживання алкоголю в Польщі. Я дуже сумніваюся в цьому, розумні поляки без проблем обійдуть цю заборону. Набагато важливіше – і я не бачу жодних ідей для цього – як виховувати тверезість, як формувати характери і як показувати прекрасні цінності молодим поколінням.
Чого варті угоди, навіть міжнародні, ми бачимо на прикладі так званого Будапештського меморандуму (1994), коли Росія, Великобританія і США зобов’язалися поважати суверенітет України, а остання передала Росії свій ядерний арсенал.
Святий Павло, можливо, найпроникливіший коментатор Євангелій, писав: «Виконання Закону є любов». Завершуючи цю проповідь, я закликаю нас довіряти любові. З неї випливає повага до гідності кожної людини і народу, турботливе виховання і терпеливе навчання. Майбутнє людей і народів – у любові.
Євангеліє:
Pewnego razu, gdy Jezus przechodził w szabat pośród zbóż, uczniowie Jego zaczęli po drodze zrywać kłosy. Na to faryzeusze mówili do Niego: «Patrz, czemu oni czynią w szabat to, czego nie wolno?»
On im odpowiedział: «Czy nigdy nie czytaliście, co uczynił Dawid, kiedy znalazł się w potrzebie i poczuł głód, on i jego towarzysze? Jak wszedł do domu Bożego za Abiatara, najwyższego kapłana, i jadł chleby pokładne, które tylko kapłanom jeść wolno; i dał również swoim towarzyszom».
I dodał: «To szabat został ustanowiony dla człowieka, a nie człowiek dla szabatu. Zatem Syn Człowieczy jest Panem także szabatu».
Wszedł znowu do synagogi. Był tam człowiek, który miał uschniętą rękę. A śledzili Go, czy uzdrowi go w szabat, żeby Go oskarżyć.
On zaś rzekł do człowieka z uschłą ręką: «Podnieś się na środek!» A do nich powiedział: «Co wolno w szabat: uczynić coś dobrego, czy coś złego? Życie uratować czy zabić?» Lecz oni milczeli. Wtedy spojrzawszy na nich dokoła z gniewem, zasmucony z powodu zatwardziałości ich serc, rzekł do człowieka: «Wyciągnij rękę!» Wyciągnął, i ręka jego stała się znów zdrowa.
A faryzeusze wyszli i ze zwolennikami Heroda zaraz się naradzali przeciwko Niemu, w jaki sposób Go zgładzić.
Wojna stała się bardzo modna, przynajmniej w Europie i Ameryce. Trochę wygląda to tak, jakby znudzony konsumpcją świat nareszcie dostał zastrzyk adrenaliny, „No, w końcu coś się dzieje!” Dla Europy Zachodniej, w jakimś stopniu i dla nas, wojna w Ukrainie stała się atrakcją, spektaklem z prawdziwymi ofiarami i zniszczeniami. Dla milionów Ukraińców wojna przyniosła realne scenariusze zmian, musieli pożegnać na zawsze zabitych, musieli uciekać z kraju, nie wiedzą co dalej z nimi i ich krajem.
W tym klimacie spektaklu i prawdziwej tragedii przychodzi Dzień Dziecka. Dzieci są nadzieją lepszej przyszłości. Pamiętam kilkanaście ukraińskich kobiet tulących swoje dzieci, już w bezpiecznym Lublinie. Tuliły dzieci, ale tuliły też nadzieję na pokój i miłość. Dzieci zapowiadają, że przyszłość może przynieść zgodę, braterską wspólnotę i proste szczęście.
Війна стала дуже модною, принаймні в Європі та Америці. Це схоже на те, що світ, знуджений споживанням, нарешті отримує порцію адреналіну: «Ну, нарешті щось відбувається!». Для Західної Європи, а до певної міри і для нас, війна в Україні стала атракціоном, видовищем з реальними жертвами і руйнуваннями. Для мільйонів українців війна принесла реальні сценарії змін, їм довелося назавжди попрощатися із загиблими, їм довелося тікати з країни, вони не знають, що буде далі для них і їхньої країни.
У цьому кліматі видовищ і справжньої трагедії приходить День захисту дітей. Діти – це надія на краще майбутнє. Я пам’ятаю, як десяток українських жінок обіймали своїх дітей, вже в безпечному Любліні. Вони обіймали дітей, але вони також обіймали надію на мир і любов. Діти сповіщають, що майбутнє може принести гармонію, братерство і просте щастя.
ДЯКУВАТИ БОГУ, ЩО МИ ВИГНАЛИ ГОСПОДА ІСУСА З ЦЕРКОВ
П’ятниця 31 травня 2024 року
Pewnie wielu z nas szło wczoraj w procesjach Bożego Ciała. W tym wydarzeniu kryje się głęboka idea. W procesji wyprowadzamy Pana Jezusa z kościołów. Tak, wyprowadzamy Pana Jezusa z kościołów, aby szedł naszymi ulicami, pośród naszych domów, sklepów, kawiarni, szkół, przystanków autobusowych, parków i placów zabaw dla dzieci.
Przez pierwsze trzy wieki chrześcijaństwo w zasadzie nie miało świątyń, kaplic, bazylik, katedr i sanktuariów. Dopiero po edykcie mediolańskim (r. 313) zaczęły powstawać miejsca kultu. Nastąpił – upraszczając – proces wprowadzania Pana Jezusa do kościołów. Wprowadzania i niestety czasami zamykania w obrębie murów kościelnych.
Najważniejsze wydarzenia w życiorysie Pana Jezusa (zapisanym w Ewangeliach), dokonują się poza żydowską świątynią i synagogami. Rodzi się w stajni, katechizuje nad jeziorami albo na wzgórzach, naucza w czasie wędrówek, a pierwszą Mszę Świętą odprawia w izbie domowej. Wreszcie Jego męka dzieje się na górze Golgoty, poza Jerozolimą, powstaje z martwych także na jakimś prywatnym cmentarzu.
Mam taką nadzieję, że teraz jest obecny najbardziej w hospicjach, w salach szpitalnych gdzie ludzie cierpią ciężko. W wiejskich chatach, w których żyją samotni staruszkowie. W wioskach pod Charkowem, gdzie spadają rosyjskie rakiety. W pustostanach z bezdomnymi. I w ciasnych celach więziennych.
I w naszych domach, przy śniadaniach i obiadach, w sypialniach i ogródkach. Tam, gdzie żyjemy i jesteśmy.
Напевно, багато хто з нас вчора брав участь у процесії Божого Тіла. За цією подією стоїть глибока ідея. Під час процесії ми виносимо Господа Ісуса з храмів. Так, ми виносимо Господа Ісуса з храмів, щоб Він йшов нашими вулицями, між нашими будинками, магазинами, кафе, школами, автобусними зупинками, парками та дитячими майданчиками.
Перші три століття християнство практично не мало храмів, каплиць, базилік, соборів чи святинь. Лише після Міланського едикту (бл. 313 р.) почали з’являтися місця поклоніння. Простіше кажучи, відбувався процес введення Господа Ісуса в церкви. Введення і, на жаль, іноді ув’язнення в церковних стінах.
Найважливіші події в історії життя Господа Ісуса (записані в Євангеліях) відбуваються поза юдейським храмом і синагогами. Він народжується в стайні, катехизується біля озер або в горах, навчається в мандрах, а свою першу Месу відправляє в домашній кімнаті. Нарешті, Його страсті відбуваються на горі Голгофа, за межами Єрусалиму, Він також воскресає з мертвих на якомусь приватному кладовищі.
.
Тому процесії Божого Тіла, винесення Господа Ісуса з храмів, нагадують нам про простір Його місії – з людьми, через людей, у місцях їхнього життя, їхніх радощів і печалей. Він є і діє там, де ми є.
Я сподіваюся, що зараз Він найбільше присутній у хоспісах, у лікарняних палатах, де люди тяжко страждають. У сільських хатах, де живуть самотні люди похилого віку. У селах під Харковом, куди падають російські ракети. У порожніх будівлях, де живуть безхатченки. І в тісних тюремних камерах.
І в наших домівках, за сніданками і вечерями, в спальнях і садах. Там, де ми живемо і є.
Проповідь на свято Божого Тіла Четвер, 30 травня 2024 року
Jeden z moich dobrych znajomych miał piękną przygodę w młodości. Sumiennie praktykował nabożeństwo dziewięciu pierwszych piątków miesiąca. Kiedy miał szesnaście lat znalazł się na obozie połączonym ze spływem kajakowym, akurat pozostał mu jeszcze jeden, dziewiąty piątek. Czuł wewnętrzną potrzebę przyjęcia komunii świętej. Pomimo sprzeciwu wychowawców ruszył wieczorem w stronę widocznej na horyzoncie wieży kościelnej, idąc na przełaj brnął przez zarośla i błota. Wreszcie ubabrany i pokąsany przez komary stanął późnym wieczorem przed drzwiami plebanii, gospodyni chciała odprawić nastolatka, ale ten stanowczo oznajmił, że nie ruszy się bez Pana Jezusa. Proboszcz był bardziej wyrozumiały, specjalnie otworzył kościół, wyspowiadał przybysza i udzielił komunii świętej.
Historia, którą przytaczam, wydarzyła się prawie 40 lat temu i dziś pachnie dziwactwem. Jest w niej jednak pewna głębia, piękna prawda. W każdym z nas ukryte jest pragnienie Boga, może być zagłuszane i spychane w zakamarki duszy. Pragnieniem Boga wypełnione są wszystkie strony Pisma Świętego. I jest ono w każdym z nas, pragniemy Bożego Ciała. W opisywanej historii najważniejsze było pragnienie szesnastolatka, przedzierającego się przez błota i zarośla, niosło go pragnienie Boga.
Bardzo życzę każdemu z was dobrych dróg wiodących do spełnienia pragnienia Boga, każda z dróg może być inna. A ja cieszę się, że mogę podając komunię świętą udzielać Bożego Ciała tym, którzy Go pragną.
Один з моїх добрих друзів в юності пережив прекрасну пригоду. Він старанно практикував побожність дев’яти перших п’ятниць місяця. Коли йому було шістнадцять років, він опинився в таборі, поєднаному з плаванням на каное, і так сталося, що залишилася одна дев’ята п’ятниця. Він відчув внутрішню потребу прийняти Святе Причастя. Незважаючи на заперечення своїх вихователів, він вирушив увечері до церковної вежі, що виднілася на горизонті, продираючись крізь кущі та багнюку. Нарешті, брудний і покусаний комарами, він пізно ввечері стояв перед дверима вікаріату; економка хотіла прогнати підлітка, але він твердо заявив, що не зрушить з місця без Господа Ісуса. Парафіяльний священик поставився з розумінням, спеціально відчинив церкву, висповідав новоприбулого і уділив йому Святе Причастя.
Історія, яку я наводжу, сталася майже 40 років тому і сьогодні здається дивною. Однак у ній є глибина, прекрасна правда. У кожному з нас заховане прагнення до Бога, і воно може бути заглушене і заштовхнуте в закапелки душі. Прагненням до Бога наповнена кожна сторінка Святого Письма. І воно є в кожному з нас, прагнення до Бога. В описаній історії бажання 16-річного юнака, який продирається крізь багно і чагарник, було найголовнішим, його несло прагнення до Бога.
Я дуже бажаю кожному з вас добрих доріг, які ведуть до здійснення Божого бажання, кожна дорога може бути різною. І я з радістю уділяю Святе Причастя тим, хто цього бажає.
Nie chcemy wojny i odpychamy jej możliwość. To błąd, choć nie ma powodu do paniki. Poprzednie światowe konflikty rozkręcały się dość szybko i angażowały dużą część świata, stąd mówimy o dwóch Wojnach Światowych.
Jeśli trzeźwo spojrzymy na to, co obecnie dzieje się w naszym świecie, nie ma wątpliwości, że toczy się już globalny konflikt, choć rozwija się inaczej, etapami, „po kawałku”. Upraszczając, jest to starcie demokracji z systemami totalitarnymi i imperialnymi. Polska także uczestniczy w tym zderzeniu, chyba o wiele silniej niż Zachód, ze względu na granicę z Ukrainą (i Białorusią i Rosją). To przez nasz kraj głównie płynie pomoc militarna dla naszych walczących sąsiadów.
Na rozwój wojennych wydarzeń nie mam wpływu, zapewne jak i większość z was. Nie jesteśmy jednak bezradni. Niepokoję się sytuacją w Polsce, coraz głębsze podziały są na rękę naszych wrogów, roztropność nakazuje gasić spory, od naszych osobistych poczynając. Zdumiewa mnie naiwne myślenie, że oto za miesiąc, może pół roku, wszystko wróci do tzw. normy, sprzed lutego 2022. Nie wróci, choć nie wiem jak dalej się rozwinie. Dlatego apeluję o gotowość na nowe sytuacje, tradycja nazywa tę postawę czujnością. Od nas też zależy czy przebudzimy się i zaczniemy budować nowe relacje z ludźmi, oparte na braterstwie, solidarności i dialogu. Gasimy spory, jesteśmy czujni i budujemy wspólnoty solidarności. To możemy zrobić i to się bardzo przydaje teraz, a jeszcze bardziej przyda się w najbliższej przyszłości.
Ми не хочемо війни і відштовхуємо її можливість. Це помилка, хоча причин для паніки немає. Попередні глобальні конфлікти розгорталися досить швидко і охоплювали значну частину світу, тому ми говоримо про дві світові війни.
Якщо тверезо поглянути на те, що зараз відбувається в нашому світі, то немає сумнівів, що глобальний конфлікт вже відбувається, хоча він розвивається інакше, поетапно, «по крихтах». Простіше кажучи, це зіткнення між демократією і тоталітарними та імперськими системами. Польща також втягнута в це зіткнення, можливо, набагато сильніше, ніж Захід, через те, що вона межує з Україною (а також Білоруссю і Росією). Саме через нашу країну в основному йде військова допомога нашим воюючим сусідам.
Я не маю жодного впливу на розвиток війни, напевно, як і більшість з вас. Однак ми не безпорадні. Я стурбований ситуацією в Польщі, дедалі глибші розбіжності на руку нашим ворогам, розсудливість диктує, що суперечки повинні бути погашені, починаючи з наших особистих. Мене бентежить наївна думка, що ось, мовляв, через місяць, можливо, півроку все повернеться до так званого нормального стану, ще до лютого 2022 р. Не повернеться, хоча я не знаю, як воно буде розвиватися далі. Тому я закликаю до готовності до нових ситуацій, традиція називає таке ставлення пильністю. Від нас також залежить, щоб ми прокинулися і почали будувати нові стосунки з людьми, засновані на братерстві, солідарності та діалозі. Ми гасимо суперечки, ми пильні і ми будуємо спільноти солідарності. Це те, що ми можемо зробити, і це дуже корисно зараз і буде ще корисніше в найближчому майбутньому.
Na zdjęciu jestem z Igorem, kierowcą ciężarówki, w nocy z poniedziałku na wtorek pojedzie z transportem sprzętu medycznego do szpitali w Ukrainie, do Lwowa, Charkowa i Żytomierza. Są to znakomite łóżka szpitalne, sterowane w górę i dół, w prawo i w lewo. Transport czekał na koniec blokad granicy i względnie niskie ceny przewozów. Bardzo cieszę się, że te dary trafią do rannych żołnierzy i cywilów.
Jeden z moich ukraińskich przyjaciół z radością przyjął wieść o transporcie – „Wiesz, że jest to pierwszy transport humanitarny z Polski w tym roku?” Tak przypuszczałem, bo w Polsce moda na pomoc walczącej Ukrainie właśnie kończy się albo prawie skończyła.
Moda skończyła się, ale solidarność zobowiązuje i nie znika. Dziękuję wszystkim z Was, którzy podobnie czują i myślą. Jesteśmy po właściwej stronie historii.
На фото я з Ігорем, водієм вантажівки, в ніч з понеділка на вівторок він поїде з вантажем медичного обладнання до лікарень в Україні, у Львові, Харкові та Житомирі. Це чудові лікарняні ліжка, керовані вгору і вниз, вправо і вліво. Транспорт чекав на закінчення блокади кордонів і відносно низькі ціни на перевезення. Я дуже радий, що ці пожертви підуть пораненим солдатам і цивільним особам.
Один з моїх українських друзів привітав новину про транспорт: “Ти знаєш, що це перший гуманітарний транспорт з Польщі в цьому році?”. Я здогадався, бо в Польщі мода на допомогу Україні, що воює, вже закінчилася або майже закінчилася.
Мода пройшла, але солідарність зобов’язує і нікуди не зникає. Дякую всім вам, хто відчуває і думає так само. Ми на правильному боці історії.
Najpierw modliliśmy się i śpiewaliśmy, potem ucztowaliśmy. Tak spędziliśmy wspólnie wczorajsze popołudnie i wieczór. Patrzyłem na skład naszej wspólnoty. Jeden jeszcze dwa lata temu nie trzeźwiał przez kilka miesięcy, teraz wynajmuje mieszkanie, jeździ ciężarówką i można z nim pogadać na ciekawe tematy. Dziewczyna przed tygodniem wyszła z więzienia, na razie zahaczyła się dorywczo jako opiekunka. Inny ugotował przepyszną grochówkę i przygotował znakomite sałatki, a wcześniej był mistrzem Lublina w żebraniu na parkingach, na wódkę. Było jeszcze kilka osób z Ukrainy, które zadomowiły się już u nas, pracują, tworzą nowe życie.
Bywam często w tak świetnym towarzystwie, ale wczoraj było nas blisko 60, w tym oczywiście wolontariusze. Tak, mamy ewangeliczną wspólnotę. Trójca Święta połączona jest głębią miłości, to wspólnota mistrzowska. Czułem wielkie błogosławieństwo tej Bożej Wspólnoty nad naszą, uratowaną wspólnotą ludzi prostującymi kręte drogi życia.
Piotrowi dziękuję za udostępnienie zdjęć.
Спочатку ми молилися і співали, а потім смакували. Так ми провели вчорашній день і вечір разом. Я подивився на склад нашої спільноти. Один ще два роки тому не пив по кілька місяців, тепер знімає квартиру, водить вантажівку і з ним можна поспілкуватися на цікаві теми. Дівчину тиждень тому звільнили з в’язниці, і поки що вона випадково підробляє нянею. Інша варила смачний гороховий суп і готувала чудові салати, а раніше була чемпіоном Любліна з жебракування на автостоянках за горілку. Було ще кілька людей з України, які вже облаштувалися з нами, працюють і творять нове життя.
Я часто буваю в такій великій компанії, але вчора нас було майже 60, включаючи, звичайно, волонтерів. Так, у нас євангельська громада. Трійця об’єднана глибиною любові, це майстерна спільнота. Я відчув велике благословення цієї божественної спільноти над нашою, спасенною спільнотою людей, які випрямляють звивисті дороги життя.
Przypadkiem spotykam dawnych znajomych, dobrych znajomych. „O! Jak miło was widzieć!” – witam ich z radością. Może dwa lata temu do naszej jadłodajni dla ubogich i bezdomnych w Lublinie, trafił obywatel Republiki Środkowej Afryki, dobrze, że jeszcze trochę pamiętam francuski i geografię, wiem zatem gdzie jest Bangi, bo stamtąd przybył Roger. „Cieszę się, że zjesz z nami kolację” – zaprosiłem chłopaka do stołu.
Pisząc to wszystko, piszę kazanie na uroczystość Trójcy Świętej, ta prawda może wydawać się bardzo abstrakcyjna. Kryje się jednak w niej proste wezwanie – róbmy wszystko, aby łączyć ludzi, pokonywać granice i różnice, być blisko siebie. Tak jednoczyć się, jak Ojciec, Syn i Duch Święty.
A szczególną misję dał nam Pan Bóg wobec przybyszów z Ukrainy, jak z Tetianą na zdjęciu, misję braterstwa i najbliższej przyjaźni.
Випадково зустрічаю старих знайомих, добрих друзів. “О, як я радий вас бачити!” – радісно вітаю я їх. Десь два роки тому до нашої їдальні для бідних і бездомних у Любліні приходив громадянин Центральноафриканської Республіки, добре, що я ще трохи пам’ятаю французьку мову і географію, тому знаю, де знаходиться Бангі, бо саме звідти приїхав Роджер. “Я радий, що ти повечеряєш з нами”, – запросив я хлопця до столу.
Оскільки я пишу все це, пишу проповідь на свято Святої Трійці, ця істина може здатися дуже абстрактною. Але в ній захований простий заклик – давайте робити все можливе, щоб об’єднувати людей, долати кордони і відмінності, бути ближчими один до одного. Об’єднуватися, як Отець, Син і Святий Дух.
І особлива місія, яку Бог дав нам по відношенню до новоприбулих з України, як з Тетяною на фото, місія братерства і найтіснішої дружби.
Ewangelia
Jedenastu uczniów udało się do Galilei, na górę, tam gdzie Jezus im polecił. A gdy Go ujrzeli, oddali Mu pokłon. Niektórzy jednak wątpili. Wtedy Jezus podszedł do nich i przemówił tymi słowami:
«Dana Mi jest wszelka władza w niebie i na ziemi. Idźcie więc i nauczajcie wszystkie narody, udzielając im chrztu w imię Ojca i Syna, i Ducha Świętego. Uczcie je zachowywać wszystko, co wam przykazałem. A oto Ja jestem z wami przez wszystkie dni, aż do skończenia świata».
