Strona o Bogu i życiu dla niewierzących, wierzących, wątpiących, poszukujących, tych, którym się wydaje, że wierzą i tych, którym się wydaje, że nie wierzą. Ks.Mieczysław Puzewicz
Co innego Święta, co innego Boże Narodzenie. Święta będziemy obchodzić od wieczoru 24 grudnia przez kilka dni. Do świętowania namawiają nas wszystkie reklamy, bilbordy i neony.
Ja namawiam Was na Boże Narodzenie. Boże Narodzenie dokonuje się tam, gdzie dobre słowo staje się ciałem. Niestety, również złe słowo staje się ciałem. Każde oskarżenie, każda plotka, każde wyzwisko, każda kłótnia, zrodzą gniew, nienawiść i podziały.
Każde słowo pocieszenia, zrozumienia, każde słowo czułe i serdeczne, zrodzą pokój, zaufanie i bliskość.
Słowo ciałem się stało, w ten sposób Bóg zamieszkał między nami. Każde dobro słowo, które staje się pokojem, miłością i zaufaniem, jest Bożym Narodzeniem.
Це Різдво по-іншому. Ми святкуватимемо Різдво з вечора 24 грудня протягом кількох днів. До святкування нас закликає вся реклама, білборди та неонові вивіски.
Я закликаю вас святкувати Різдво. Різдво – це час, коли добре слово стає плоттю. На жаль, погане слово також стає плоттю. Кожне звинувачення, кожна чутка, кожен виклик, кожна суперечка породжують гнів, ненависть і поділ.
Кожне слово розради, розуміння, кожне ніжне і сердечне слово народжує мир, довіру і близькість.
Слово стало плоттю, і Бог оселився між нами. Кожне добре слово, яке стає миром, любов’ю і довірою – це Різдво.
Piszę tutaj ostatnio o doświadczeniach Bożego Narodzenia, rzeczywistego, nie tego kalendarzowego, ustanowionego na 25 grudnia.
Żywego Boga spotkać możemy na granicy własnego strachu, tam gdzie dopadają nas lęki. Lęki przed przyszłością, chorobą, samotnością, biedą, nicością i śmiercią, przed czymkolwiek innym.
Bóg się nie lęka, nie lęka się niczego. Ilekroć nas dopada lęk, On jest gotów przyjść i wyzwolić nas z każdego lęku. Miejsca naszego strachu są miejscami narodzenia Boga. A z Jego narodzeniem przychodzi wyzwolenie i soczysta radość.
Нещодавно я писав тут про переживання Різдва, справжнього, а не календарного, яке припадає на 25 грудня.
Ми можемо зустріти живого Бога на краю наших власних страхів, там, куди вони нас заводять. Страхи перед майбутнім, перед хворобою, перед самотністю, перед бідністю, перед небуттям і смертю, перед чимось іншим.
Бог не боїться, Він нічого не боїться. Щоразу, коли нас охоплює страх, Він готовий прийти і визволити нас від усякого страху. Місця нашого страху – це місця народження Бога. А з Його народженням приходить визволення і соковита радість.
Po tym, jak Syn Boży stał się człowiekiem, czyli po Bożym Narodzeniu, możemy Go znaleźć w sobie samych oraz w innych ludziach.
Krótko mówi o tym św. Paweł – W rzeczywistości jest On niedaleko od każdego z nas. Bo w Nim żyjemy, poruszamy się i jesteśmy.
Jest przy nas, kiedy budzimy się niewyspani. Kiedy walczymy z katarem. Kiedy czekamy na autobus. I kiedy piszemy esemesa. A potem rozmawiamy, o zimie bez śniegu albo o wojnie. A nawet jak się pokłócimy i zdenerwujemy. Kiedy nachodzą nas złe myśli i nie umiemy ich odgonić. W Nim żyjemy, poruszamy się i jesteśmy.
Після того, як Син Божий став людиною, тобто після Різдва, ми можемо знайти Його в собі та в інших людях.
Апостол Павло говорить про це коротко: «Насправді Він недалеко від кожного з нас. Бо в Ньому ми живемо, рухаємося, живемо. Бо в Ньому ми живемо, рухаємося і перебуваємо.
Він з нами, коли ми прокидаємося без сну. Коли боремося з нежиттю. Коли чекаємо на автобус. І коли пишемо смс. А потім ми говоримо, про зиму без снігу чи про війну. І навіть коли ми сперечаємося і злимося. Коли нас відвідують погані думки і ми не знаємо, як їх прогнати. У Ньому ми живемо, рухаємося і є.
Świąteczne paczki dla dzieci osieroconych w Ukrainie
Podobnie, jak w ubiegłym roku, przygotowujemy paczki dla dzieci osieroconych z Ukrainy. Chcielibyśmy wnieść chociaż odrobinę radości do ich, naznaczonej wojną, codzienności. Jesteśmy w kontakcie z majorem Rusłanem Rud z lwowskiej jednostki wojskowej. Zgodnie z przekazaną przez niego informacją potrzeba 125 paczek świątecznych dla dzieci w wieku 3-16 lat, które opłakują stratę rodzica na wojnie. Liczba sierot w jego brygadzie wzrosła przez ostatni rok o ponad 100%. Te dzieci zasługują na coś więcej niż tylko kawałek chałwy – jedyny „prezent”, na jaki obecnie pozwalają wojskowe zasoby.
Major Rud, mimo pełnienia trudnej roli „anioła śmierci” (zawiadamia rodziny o stracie bliskich), stara się przynosić dzieciom choć odrobinę radości – organizuje dla nich drobne upominki na urodziny, a teraz chciałby podarować im symboliczne paczki na Święta. Chcemy mu w tym pomóc!
Zapraszamy do włączenia się w to dzieło:
Przynieś słodycze (cukierki, batony, czekolady, żelki, lizaki i itp.), a także nowe zabawki do naszej siedziby przy ul. Gospodarczej 2 w Lublinie. Czekamy na Ciebie od poniedziałku do piątku w godzinach 8:00-16:00
lub
Wpłać dowolną kwotę – za zebrane pieniądze kupimy słodycze i skompletujemy paczki. Dane do przelewu:
Stowarzyszenie Solidarności Globalnej
nr konta: 36 1240 1503 1111 0010 1529 8952
tytułem: darowizna na cele statutowe Przygarniamy
Akcję prowadzimy do 9 grudnia.
12 grudnia wyruszymy z paczkami do Ukrainy, by przekazać je dzieciom.
Było mi bardzo miło wręczyć wczoraj tytuły wolontariuszy roku 2024 trójce młodych ludzi z Łaszczowa – Karol Smagała, Julia Oleńczuk i Marlena Zubiak (taka kolejność na zdjęciu) uzyskali najwięcej uznania w oczach kapituły. To już 25 raz nagradzaliśmy ochotników miłości bliźniego.
Piękne wyróżnienie poszło także w ręce Ani Maciąg – Pazik, która prowadzi chyba największą grupę wolontariuszy seniorów. Wolontariat, od liceum po emeryturę, brawo!
Jeśli ktoś czuje w sercu potrzebę oddania swojego czasu i siły, aby pomagać, zapraszamy do naszego lubelskiego Centrum Wolontariatu.
Мені було дуже приємно вчора вручити звання «Волонтер року 2024» трьом молодим людям з Лащува – Кароль Смагала, Юлія Оленчук та Марлена Зуб’як (саме в такому порядку на фото) отримали найбільше визнання в очах капітули. Це вже 25-й раз, коли ми нагороджуємо волонтерів за любов до ближнього.
Гарну нагороду отримала також Аня Мацьонг-Пазік, яка очолює чи не найбільшу групу старших волонтерів. Волонтерство, від середньої школи до пенсії, браво!
Якщо хтось відчуває у своєму серці потребу віддавати свій час і сили для допомоги, будь ласка, завітайте до нашого Люблінського центру волонтерів.
Mam bardzo prostą radę na Boże Narodzenie, narodzenie się Boga w nas. Zwykle chcemy wykazać się jakimś heroizmem, coś pokazać Panu Bogu, udowodnić, że jesteśmy pobożni i bardzo dobrzy. To jednak nie działa na Niego.
Moja rada na narodzenie się Boga w nas jest prosta – trzeba otworzyć drzwi. Reszta jest już po Jego stronie. Otworzyć drzwi.
У мене є дуже проста порада на Різдво, на народження Бога в нас. Зазвичай ми хочемо проявити якийсь героїзм, щось показати Господу Богу, довести, що ми побожні і дуже хороші. Але на Нього це не діє.
Моя порада для народження Бога в нас проста – треба відчинити двері. Все інше вже на Його боці. Відкрийте двері.
Проповідь на 1-шу неділю Адвенту 1 грудня 2024 року
Przed laty próbowałem umówić się na spotkanie z pewnym zamożnym biznesmenem, było to pod koniec listopada. Nie mogliśmy zgrać terminów, wreszcie zaproponowałem, że możemy w jakąś środę, ale to będzie już w Adwencie. Rozmówca chwilę zawahał się i zgodził, ale poprosił, żebym mu podał adres tego Adwentu, bo tam jeszcze nie był, miał na myśli klub lub restaurację.
Zaczynamy Adwent, jest szansa na odkrycie żywego Boga. Przypominam, że nie będzie Go w żłóbku ani przy stole wigilijnym. Jest jeden pewny adres, gdzie możemy Go znaleźć. To nasze serce, głębia naszej osoby. Betlejem nosimy w sobie. Tu jednak rzadko wchodzimy.
A praktycznie? Praktycznie musimy znaleźć codziennie piętnaście minut dla siebie samych, sam na sam ze sobą. Zachęcam do takiej podróży, trudnej, ale jedynej, która daje pewność Bożego Narodzenia.
Багато років тому я намагався домовитися про зустріч з одним заможним бізнесменом, це було наприкінці листопада. Ми ніяк не могли узгодити дати, і нарешті я запропонував зустрітися в якусь середу, але це вже буде в Адвенті. Співрозмовник на мить завагався і погодився, але попросив дати йому адресу цього Адвенту, бо він там ще не був, мав на увазі клуб чи ресторан.
З початком Адвенту є шанс відкрити для себе живого Бога. Дозвольте нагадати вам, що Він не буде в яслах чи за різдвяним столом. Існує одна вірна адреса, де ми можемо Його знайти. Це наше серце, глибини нашої особи. Ми носимо Вифлеєм у собі. Однак туди ми рідко заходимо.
А практично? Практично ми повинні щодня знаходити п’ятнадцять хвилин для себе, наодинці з собою. Я заохочую до такої подорожі, важкої, але єдиної, яка дає впевненість у Різдві.
Można mieć naście lat i być w pełni dojrzałym, pięknym człowiekiem. Doświadczyłem tego w ostatnich kilka dniach.
Najpierw dostałem informację o śmierci bezdomnego mężczyzny, znałem go wiele lat. Wkrótce odebrałem telefon, jak się okazało od syna zmarłego, bardzo młody głos. Chłopak poprosił, abym wziął udział w pogrzebie jego ojca.
Rodzice chłopaka dość wcześnie opuścili swoich trzech synów i niestety „poszli w świat”, ich życie reżyserował coraz bardziej alkohol. Tak bardzo, że ostatnio przebywali na melinach albo w pustostanach. Trzy lata temu zmarła matka Patryka, jej pogrzebem zajęli się krewni.
Chłopak próbował nawiązać kontakt z ojcem, przyjeżdżał i odnajdywał go w Lublinie, raz nawet zaprosił na Wigilię, ale ten dowiedziawszy się, że nie będzie wódki, w połowie kolacji uciekł od stołu.
Do pochowania ojca nie kwapił się nikt z rodziny, zbyt mocno wszyscy pamiętali doznane krzywdy. I wtedy sprawy w swoje ręce wziął Patryk, najmłodszy syn, zaledwie 19-letni. Pożyczył pieniądze, załatwił wszystko w zakładzie pogrzebowym, potem w parafii. Wiedział, że znałem jego ojca.
– Niech ksiądz powie coś dobrego o moim ojcu, bo wszyscy mówią o nim źle …
Mogłem naprawdę powiedzieć kilka dobrych rzeczy, bez naciągania, i powiedziałem.
Pod koniec pogrzebu uściskałem chłopaka, miał łzy w oczach, ale to nie były łzy rozpaczy. To były łzy synowskiej dumy ze swojego ojca. A mnie napawała duma z postawy Patryka, z jego pięknego człowieczeństwa.
Zdjęcie ilustracyjne – zupa dla ubogich na Starym Mieście.
Можна бути підлітком і бути цілком зрілою, прекрасною людиною. Я пережив це в останні кілька днів.
Спочатку я отримав звістку про смерть бездомного чоловіка, якого знав багато років. Незабаром мені зателефонував, як виявилося, син померлого, зовсім юний голос. Хлопчик попросив мене приїхати на похорон його батька.
Батьки хлопчика досить рано залишили трьох синів і, на жаль, «пішли у світ», їхнє життя все більше і більше спрямовувалося алкоголем. Настільки, що останнім часом вони зупинялися в притонах або порожніх будівлях. Три роки тому померла мати Патріка, її похорон взяли на себе родичі.
Хлопець намагався зв’язатися з батьком, приїжджав і знаходив його в Любліні, одного разу навіть запросив на Святвечір, але коли дізнався, що горілки не буде, втік з-за столу посеред вечері.
Ніхто в родині не хотів ховати батька, бо всі пам’ятали про несправедливість, якої вони зазнали. І тоді Патрік, наймолодший син, якому було лише 19 років, взяв справу в свої руки. Він позичив гроші, домовився з похоронним бюро, потім з парафією. Він знав, що я знав його батька.
– Нехай священик скаже щось хороше про мого батька, бо всі говорять про нього погане…
Я дійсно міг сказати щось хороше, не перебільшуючи, і я це зробив.
Наприкінці похорону я обняв хлопчика, у нього були сльози на очах, але це не були сльози відчаю. Це були сльози синівської гордості за свого батька. А мене переповнювала гордість за поведінку Патріка, за його прекрасну людяність.
Ілюстративне фото – суп для бідних у Старому місті.
W chwilach dużego napięcia i stresu idę na pogawędkę z ptakami. Teraz jest ich mniej, bo większa część poleciała w cieplejsze strony, ale te, które pozostały są chętne do gadania, wiadomo nie mają obecnie zajęć z budowaniem gniazd.
O czym mówią mi ptaki? Niezmiennie, od wielu, wielu lat, powtarzają mi jedną prawdę – „Chłopie, nie martw się! Nie czytałeś w Ewangelii, że nie siejemy, nie żniemy, nie mamy spichrzów, a żyjemy? Nie tylko żyjemy, ale żyjemy szczęśliwie. Bo my ufamy Panu Bogu!”.
Siostry i bracia, choćby nie wiem co was przygniatało, ufajcie Panu Bogu!
У моменти високої напруги і стресу я йду поспілкуватися з птахами. Зараз їх поменшало, бо більшість відлетіла в теплі краї, але ті, що залишилися, охоче спілкуються, видно, що зараз вони не зайняті будівництвом гнізд.
Про що мені розповідають птахи? Незмінно, протягом багатьох-багатьох років, вони говорять мені одну істину – «Селянине, не хвилюйся! Хіба ти не читав у Євангелії, що ми не сіємо, не жнемо, не маємо житниць, а живемо? І не просто живемо, а живемо щасливо. Тому що ми уповаємо на Господа Бога!».
Сестри і брати, що б вас не пригнічувало, довіряйте Господу Богу!
