Czwartek 19 września 2024
СУМНІ СВЯТА ПІД ВРОЦЛАВОМ
Четвер 19 вересня 2024 року
Najtrudniejsze chwile dla powodzian przyjdą w okolicach Bożego Narodzenia i zapewne będą to dla nich smutne święta. Wiem to z doświadczenia, podobna sytuacja była w 2010 r. w Wilkowie na Lubelszczyźnie, choć tam kulminacja nastąpiła jeszcze w maju. Razem z grupą wolontariuszy pomagaliśmy tam prawie przez rok po zakończeniu kataklizmu.
Teraz jeszcze działa adrenalina i bezpośrednia walka z żywiołem nie pozwala spojrzeć w dalszą przyszłość. Za kilka miesięcy władze zajmą się innymi ważnymi sprawami, media znajdą sobie ciekawsze tematy. A ludzie staną wobec dramatu nieodbudowanych domów, sklepów i zamulonych pól. Moich wpisów raczej nie czytają decydenci polityczni, ale warto pomyśleć jak moglibyśmy pomóc poszkodowanym przez powódź przed Świętami.
I druga uwaga, Wrocław i okolice daleko są od Warszawy, Gdańska, Łodzi i Krakowa, od Lublina także. W dużej mierze zamieszkują tam potomkowie wysiedleńców z Galicji po ostatniej wojnie, lwowian w szczególności. Nawet Fredro na wrocławskim rynku przesiedlony został ze Lwowa. Pytanie, na ile jesteśmy jedną Polską, na ile ta powódź jest tragedią narodową, naszą sprawą. I ile zechcą sobie ująć z budżetów inne regiony? Czy, jak często bywało, zadziała syndrom – „Coś tam przecież daliśmy …”
Найважчий час для постраждалих від повені настане на Різдво, і, ймовірно, це буде сумне Різдво для них. Я знаю це з власного досвіду, подібна ситуація була у 2010 році у Вілкуві в Люблінському воєводстві, хоча там пік повені припав на травень. Разом з групою волонтерів ми допомагали там майже рік після закінчення катастрофи.
Зараз адреналін ще не вивітрився, а безпосередня боротьба зі стихією не дозволяє нам дивитися вперед. Через кілька місяців влада буде зайнята іншими важливими справами, ЗМІ знайдуть більш цікаві теми. А люди зіткнуться з драмою недобудованих будинків, магазинів і замулених полів. Мої пости навряд чи прочитають ті, хто приймає політичні рішення, але варто подумати про те, як ми могли б допомогти постраждалим від повені ще до Різдва.
І другий момент: Вроцлав і його околиці знаходяться далеко від Варшави, Гданська, Лодзі та Кракова, а також від Любліна. Він значною мірою заселений нащадками переселенців з Галичини після останньої війни, зокрема зі Львова. Навіть Фредро на ринковій площі у Вроцлаві був переселений зі Львова. Питання в тому, наскільки ми є єдиною Польщею, наскільки ця повінь є національною трагедією, нашою справою. І скільки інші регіони захочуть взяти зі своїх бюджетів? Чи, як це часто бувало, спрацює синдром «а ми ж та щось дали…»?
