Sobota 7 września 2024
ЧИ ПОТРАПИТЬ СМЕРДЮЧИЙ КСЬОНДЗ ДО ПЕКЛА
Субота 7 вересня 2024 року
Pierwszych osiemnaście dziewczyn zabrał z ulicy jesienią, przyszły chłody i szybko przemarzały. Zarabiały na rogach ulic sprzedając swoje ciała. Przyjechały do Lublina z biednych wsi z Podlasia i Zamojszczyzny. Pomieściły się w trzech pokoikach po sześć w każdym. Potem poszły do pracy w pralni i prasowalni, inne zajęły się ogrodem albo naprawianiem pończoch. Za kilka miesięcy zamieszkały razem z innymi koleżankami w małym dworku na Wiktorynie, w północnej części miasta. Po pięciu latach ulica biegnąca przy dworku przyjęła nazwę św. Marii Magdaleny, na cześć ewangelicznej, nawróconej ulicznicy. Ulica ta zresztą istnieje do dzisiaj, choć władze komunistyczne po 1944 r. wyrzuciły z niej „Św. Marię”. Do dziś lublinianie nie wiedzą czemu pośród Kalinowej, Storczykowej i Hiacyntowej nagle pojawia się ul. Magdaleny.
Nie wiemy ile dziewcząt uratował z prostytucji, nie wiemy też ile sierot znalazło schronienie w wymyślonym przez niego Wydziale Przeciwżebraczym. Przez slojdy zakładane po koniec XIX w. – dziś funkcjonujące pod nazwą spółdzielni socjalnych – przeszło kilkuset ubogich i zdemoralizowanych chłopaków.
Piszę dziś o Ignacym Kłopotowskim. O księdzu Ignacym Kłopotowskim, błogosławionym Ignacym Kłopotowskim. Kompletnie zapomnianym świętym Lublina i patronie dzisiejszym. Kierował się zasadą – Jeśli człowiek ulegnie woli Bożej wszystko widzi możliwym i łatwym do spełnienia. Nie przejmujcie się zbytnio, jeśli nie znaliście tego lubelskiego świętego, test na jego znajomość oblało ponad 50 % ankietowanych przeze mnie duchownych.
I na koniec być może anegdota. Pewnego razu bogata lublinianka przyniosła parę groszy, aby wesprzeć dzieła ks. Ignacego.
– Jakoś dziwnie ksiądz pachnie … – rzuciła na początku.
– Chce pani powiedzieć, że śmierdzę? – żartobliwie podjął dialog duchowny.
– Powiem szczerze, że chyba tak … – ciągnęła pani.
– Myli się pani! To jest zapach nieba! I lepiej z takim zapachem wejść właśnie tam, niźli z perfumami trafić … Trafić gdzie indziej.
Він забрав перших вісімнадцять дівчат з вулиці восени, настали холоди, і вони швидко замерзли. Вони заробляли гроші на вулицях, продаючи своє тіло. Вони приїхали до Любліна з бідних сіл Підляшшя та Замойщини. Їх розмістили в трьох кімнатах, по шестеро в кожній. Потім одні йшли працювати в пральню і прасувальню, інші – садівництвом чи ремонтом панчіх. Через кілька місяців вони переїхали до інших друзів у невеликий особняк у Вікторіні, в північній частині міста. Через п’ять років вулиця поруч із садибою отримала назву Святої Марії Магдалини, на честь наверненої євангелістки-бродяжки. Насправді, вулиця існує і сьогодні, хоча комуністична влада прибрала з неї «Святу Марію» після 1944 року. До сьогодні люблінці не знають, чому серед вулиць Калинової, Сторчикової та Гяцинтової раптом з’явилася вулиця Магдалини.
Ми не знаємо, скільки дівчат він врятував від проституції, як і не знаємо, скільки сиріт знайшли притулок у вигаданому ним відділі боротьби з хабарництвом. Під слободами, створеними після кінця 19 століття. – які сьогодні функціонують під назвою соціальних кооперативів, пройшло кілька сотень бідних і деморалізованих хлопців.
Сьогодні я пишу про Ігнація Клопотовського. Про отця Ігнація Клопотовського, блаженного Ігнація Клопотовського. Зовсім забутий люблінський святий і покровитель сьогодення. Він керувався принципом – якщо людина віддається Божій волі, то бачить все можливим і легким для виконання. Не хвилюйтеся, якщо ви не знали цього люблінського святого, тест на його знання провалили понад 50% опитаних мною священнослужителів.
І наостанок, можливо, анекдот. Одного разу заможна люблінська жінка принесла кілька копійок на підтримку праці о. Ігнатія.
– Від вас дивно пахне… – сказала вона на початку.
– Ви хочете сказати, що від мене смердить? – жартома розпочав діалог священнослужитель.
– Чесно кажучи, мені здається, що так… – продовжила жінка.
– Ви помиляєтесь! Це запах неба! І краще потрапити туди з цим запахом, ніж опинитися з парфумами… десь в іншому місці.
