Sobota 4 maja 2024
ЛЮБИТИ НАЙКРАЩИХ У НЕСПОКІЙНІ ЧАСИ
Субота 4 травня 2024 року
Pandemia, a potem inwazja Rosji na Ukrainę, wywołały wstrząsy w naszym świecie, za nimi poszły też poważne zmiany, dotykające fundamentów naszego życia.
Pierwsze ważne doświadczenie, to świadomość, że nie możemy czuć się bezpieczni, bo wirusy, bo rakiety, bo silne zmiany klimatu. Z tym łączy się słuszne przekonanie, że wiele rzeczy nie zależy zupełnie od nas, poddawani jesteśmy różnym wydarzeniom i procesom bez względu na to, czego chcemy lub czego nie chcemy. Trzecia sprawa, to bezradność elit, politycznych, kulturalnych, intelektualnych, również kościelnych. Te zmiany rodzą w nas poczucie zagubienia, niepewności i zagrożenia.
Pojawia się wtedy pragnienie – zrozumiałe ale naiwne – aby wszystko wróciło do normy, do stanu przed rokiem 2020. Prawda jest jednak taka, że nasze życie nie wróci już do stanu sprzed czterech lat. Następują zmiany nieodwracalne, nie wiem czy na lepsze, czego bym chciał, czy na gorsze, czego bym nie chciał. Prawdopodobnie jeszcze kilka miesięcy albo i lat, pożyjemy w złudzeniu, że pandemia i wojna to „przejściowe zakłócenia”. Złudzenie to pryśnie chyba szybciej niż myślimy. Z pozoru wszystko jest jeszcze normalne – w polskiej perspektywie – działa sejm, jest rząd, Lewandowski i Świątek grają pięknie, na stacjach nie brakuje paliwa (coraz droższego) i możemy swobodnie zamawiać pizzę lub sushi. I planować wakacje na Majorce bądź Krecie.
Na koniec dam trzy rady, może nie rady, ale część mojego doświadczenia. Po pierwsze, nie wolno zagasić w sobie nadziei, to zależy akurat ode mnie, od każdego z nas. Po drugie, trzeba tworzyć jak najbliższe i najgłębsze wspólnoty z ludźmi, takie Boże Razem. I po trzecie, porzucić miłość do pieniędzy, domów, samochodów i mebli, aby objąć nią każdego kto dziś i jutro idzie ze mną przez życie.
Пандемія, а потім вторгнення Росії в Україну спричинили потрясіння в нашому світі, за якими послідували серйозні зміни, що торкнулися основ нашого життя.
Першим серйозним досвідом стало усвідомлення того, що ми не можемо почуватися в безпеці через віруси, через ракети, через сильні кліматичні зміни. З цим пов’язане справедливе переконання, що багато речей не залежать повністю від нас, ми піддаємося різним подіям і процесам незалежно від того, хочемо ми цього чи не хочемо. Третя проблема – безпорадність еліт, політичних, культурних, інтелектуальних, у тому числі й церковних. Ці зміни породжують відчуття розгубленості, невпевненості та небезпеки.
Тоді виникає бажання – зрозуміле, але наївне – щоб все повернулося на круги своя, так, як було до 2020 року. Правда, однак, полягає в тому, що наше життя не повернеться до того, яким воно було чотири роки тому. Відбуваються незворотні зміни, не знаю, чи на краще, чого б я хотів, чи на гірше, чого б я не хотів. Ймовірно, ще кілька місяців або років ми будемо жити в ілюзії, що пандемія і війна – це “тимчасові негаразди”. Ця ілюзія, ймовірно, розвіється швидше, ніж ми думаємо. Здавалося б, все ще нормально – в польській перспективі – парламент працює, уряд на місці, Левандовський і Свєнтек чудово грають, на заправках не бракує пального (яке стає все дорожчим і дорожчим), і ми можемо вільно замовити піцу чи суші. І запланувати відпустку на Майорці чи Криті.
Наостанок дам три поради, а може, й не поради, а частину свого досвіду. По-перше, не треба гасити надію, це залежить від мене, це залежить від кожного з нас. По-друге, треба творити якомога тісніші і глибші спільноти з людьми, такого Бога Разом. І по-третє, відмовитися від любові до грошей, будинків, машин і меблів, щоб обійняти кожного, хто йде зі мною по життю сьогодні і завтра.
