Piątek 9 lutego 2024
Я ШУКАЮ НАДІЮ
П’ятниця 9 лютого 2024 року
W Ukrainie jeżdżą pociągi, autobusy, metro a także taksówki. Jedynie samoloty (pasażerskie) poznikały. Czynne są restauracje i bary, rodzą się dzieci a niektórzy ludzie umierają na zawał albo wylew.
Co się działo podczas okupacji niemieckiej w Polsce? Wiem – z opowieści rodzinnych – że pracowały piekarnie i nawet lodziarnie, otwarte były kina i fryzjerzy mieli co robić. Latem większość Polaków udawała się na urlopy! Nie zagranicę co prawda, ale na wieś zwykle.
Dużym powodzeniem cieszy się u nas mit, że cały naród walczył przeciwko okupantowi. Walczył niewielki odsetek naszego narodu, choć i tak większy niż w nieprzerwanie delektującym się winami narodzie francuskim.
Co by się zmieniło, gdybyśmy znowu – jak to już bywało w przeszłości – dostali się pod „panowanie rosyjskie”? Nic wyjątkowo strasznego, pewnie nadal chodzilibyśmy do restauracji, czasem brali taksówki, rodziłyby się dzieci, a pechowcy umieraliby na zawał (co za prozaiczna śmierć w czasie wojny!).
Wojna. A jednak byli tacy, którzy szli do lasów jako partyzanci i tacy, którzy zaciągali się do armii. Którzy ginęli. Ginęli za co ? Za Ojczyznę, za wolność Polski. I są tacy, którzy giną za wolność Ukrainy.
Na Ukrainie toczy się teraz walka o niepodległość. A gdyby taka sytuacja zdarzyła się u nas? Hm, sarkastycznie, nastąpiłaby masowa emigracja na bezpieczny Zachód.
No właśnie, niepodległość Ojczyzny, wolność narodu. To ma jeszcze jakieś znaczenie? A może tylko rosół i schabowy na niedzielny obiad, co za różnica czy pod białym orłem czy pod sierpem i młotem.
Jestem pesymistą? Nie, nie, nie! Szukam tylko nadziei.
В Україні є потяги, автобуси, метро, а також таксі. Зникли лише (пасажирські) літаки. Ресторани і бари відкриті, діти народжуються, а деякі люди помирають від інфарктів та інсультів.
Що відбувалося під час німецької окупації Польщі? Я знаю з родинних розповідей, що працювали пекарні і навіть кафе-морозиво, були відкриті кінотеатри, перукарні мали чим зайнятися. Влітку більшість поляків їхали у відпустку! Не за кордон, звісно, але зазвичай у сільську місцевість.
Міф про те, що весь народ воював проти окупантів, дуже популярний. Невеликий відсоток нашої нації давав відсіч, хоча все ж таки більше, ніж у безперервно питущої французької нації.
Що змінилося б, якби – як це вже траплялося в минулому – ми знову опинилися під “російською владою”? Нічого надзвичайно жахливого, ми, мабуть, так само ходили б до ресторанів, іноді користувалися б таксі, народжувалися б діти, а ті, кому не пощастило, помирали б від серцевих нападів (яка буденна смерть у воєнний час!).
Війна. І все ж були ті, хто йшов у ліси партизанами, і ті, хто йшов в армію. Які загинули. За що вони вмирали? За свою батьківщину, за свободу Польщі. І є ті, хто гине за свободу України.
Зараз в Україні триває боротьба за незалежність. Що, якби така ситуація сталася в нашій країні? Хм, саркастично, була б масова еміграція на безпечний Захід.
Ну, незалежність Вітчизни, свобода народу. Це ще має якесь значення? Чи, може, просто бульйон і свинячі відбивні на недільний обід, яка різниця, під білим орлом чи під серпом і молотом?
Я песиміст? Ні, ні, ні! Я просто шукаю надію.
