Czwartek 8 lutego 2024
ТАКИЙ КОМЕНТАР ПРО ДИТЯЧИЙ САДОК І УКРАЇНУ
Четвер 8 лютого 2024 року
Ominęło mnie w dzieciństwie przedszkole, Bogu dzięki, dziś powiem. Nie pamiętam dlaczego ale długo byłem przekonany, że do przedszkola idą dzieci, które coś poważnego zbroiły i dlatego muszą ich pilnować panie wychowawczynie (żeby jeszcze coś gorszego nie zmalowały). Przerażał mnie widok gromadki moich koleżanek i kolegów eskortowanych z przodu i z tyłu przez ciągle pokrzykujące panie, nakazujące równać krok, nie pozwalające na zmianę rytmu. A ja przecież uwielbiałem wszystko robić po swojemu, mogłem kiedy chciałem pójść łowić ryby nad rzeką, a potem ganiać za kuropatwami na polach, a na koniec jeszcze posłuchać opowieści babci o wileńskich Żydach.
Przyznam, koszmarem też był dla mnie widok trzymających się za rękę par, i to chłopcy z dziewczynkami! No, przyznam jeszcze, że potem trochę (ale tylko trochę) zmieniłem zdanie w tej akurat sprawie.
Być może w tych dziecięcych czasach kształtowało się we mnie ukochanie wolności i nieufność wobec wszelkich instytucji, których przecież istotą jest ograniczanie ludzkiej swobody. Dziękuję Bogu, że ominęło mnie przedszkole, miałem na szczęście babcię, która jako tako mnie wychowała.
Piszę o tym, bo widzę, że dzisiaj wolność ogranicza się do wyboru tego czy innego produktu, towaru albo miejsca plażowania. Oczywiście, nie jestem anarchistą, wiem, że potrzebne są instytucje i jakieś normatywy, ale tylko jako podmioty chroniące moją wolność.
Z teologii – wolność jest jedną z tych wartości, które upodobniają nas do Pana Boga. I jeszcze – „Ku wolności wyswobodził nas Chrystus”, to już Pismo Święte.
Chyba z tego powodu – możecie się zdziwić – wynikają moje poglądy. Najpierw sprzeciw wobec handlu w niedzielę (zwłaszcza tego drobnego), nie lubię kiedy tzw. państwo chce mi reżyserować czas na niedziele. Nie jestem dzieckiem, nie chcę aby ktokolwiek zabraniał czy nakazywał mi co i jak mam robić w niedziele, poradzę sobie sam. A bardzo często mam wrażenie, że państwo traktuje nas jak dzieci w przedszkolach, równo w rzędach i koniecznie za rączki w parach.
Z tego samego powodu, umiłowania wolności, stoję i będę stał za wolnością Ukrainy. Putin chce ustanowić u naszych sąsiadów takie właśnie rosyjskie przedszkole, z zasadami swoimi, a przecież Ukraina nie jest dzieckiem i sama może decydować co i jak chce.
Bardzo wam wszystkim życzę pięknej, Bożej wolności, to kwestia sensu życia.
Я в дитинстві, слава Богу, пропустив дитячий садок, скажу сьогодні. Не пам’ятаю чому, але довгий час я була переконана, що в дитячий садок ходять діти, які задумали щось серйозне, і тому за ними повинні наглядати вихователі (щоб вони не накоїли чогось гіршого). Мене жахало, коли я бачила, як групу моїх друзів спереду і ззаду супроводжували постійно кричущі жінки, наказуючи їм вирівнювати крок, не дозволяючи змінювати свій ритм. А я любив робити все по-своєму, міг піти на риболовлю до річки, коли захочу, а потім ганятися за куріпками в полях, і, нарешті, слухати бабусині розповіді про євреїв Вільнюса.
Мушу зізнатися, що для мене було кошмаром бачити пари, які тримаються за руки, хлопців з дівчатами! Що ж, мушу визнати, що згодом я трохи змінив свою думку (але лише трохи).
Можливо, саме в ті дитячі роки у мене з’явилася любов до свободи і недовіра до всіх інституцій, сама суть яких полягає в обмеженні свободи людини. Я дякую Богу, що не ходив до дитячого садочка, на щастя, у мене була бабуся, яка виховала мене в правильному руслі.
Я пишу про це тому, що бачу, що сьогодні свобода обмежується вибором того чи іншого продукту, товару або місця на пляжі. Звичайно, я не анархіст, я знаю, що мені потрібні інституції і якісь норми, але тільки як сутності для захисту моєї свободи.
З богослов’я – свобода є однією з цінностей, яка робить нас більш подібними до Господа Бога. А ще – “До свободи Христос нас визволив”, це вже з Писання.
Гадаю, це і є причиною – ви можете бути здивовані – моїх поглядів. Перш за все, опозиція до недільної торгівлі (особливо дрібної), мені не подобається, коли так звана держава хоче розпоряджатися моїм часом у неділю. Я не дитина, я не хочу, щоб мені хтось забороняв чи наказував, що і як робити в неділю, я можу дати собі раду сама. І дуже часто у мене складається враження, що держава ставиться до нас, як до дітей в дитячих садках, однаково в шеренгах і обов’язково за руки в парах.
З тієї ж причини, любові до свободи, я стою і буду стояти за свободу України. Путін хоче створити у наших сусідів саме такий російський дитячий садок, зі своїми правилами, але Україна не дитина і може сама вирішувати, чого і як вона хоче.
Я дуже бажаю всім вам прекрасної, Богом даної свободи, це питання сенсу життя.
