Czwartek 4 stycznia 2024
ЧИ Є КОСООКІСТЬ У ГОСПОДА БОГА?
Четвер 4 січня 2024 року
Kiedy wierzę …
Tak, napisano, że góry mogę przenosić.
Ale po co? Po co? Niech Zawrat stoi tam gdzie stoi, naprawdę stoi tam gdzie stać powinien.
Morwowych drzew też z korzeniami wyrywać nie będę.
Ale zrobię wszystkie inne rzeczy niemożliwe. Na początek wszystkie strachy wyrzucę i ucałuję wolność.
Kiedy wierzę…
Tak, nauczyłeś mnie Boże, dziękuję za to, za to, że nie gadasz głośno i nie krzyczysz na stadionach.
Ale przecież słyszę Cię, słyszę tak bardzo wyraźnie. Tak bardzo wyraźnie, gdy mała ukraińska dziewczynka mówi – bez jednej łzy w oku – że jej Tatuś nie umarł, nie umarł, ale oddał życie za ojczyznę. I wtedy, wtedy Cię słyszę, gdy spłoszony wieczorem bażant łopocze skrzydłami, śmiejąc się pewnie do swojej szarawej małżonki – „Jakiś klecha łazi przy naszych szuwarach… No, już nie wiem, celebrans czy celebryta …”
Kiedy wierzę …
I patrzę w twoje oczy, to nic, że masz takiego okropnego zeza, to nawet dość oryginalne, nie operuj, wszystkie proste spojrzenia są takie nieciekawe. A czy Ty Boże, możesz mieć zeza? Przepraszam, wydaje mi się, że tak, choć nie wiem co na to teologia. A przecież, w swoim ludzkim narodzeniu zjednoczyłeś się z każdym człowiekiem. Z zezowatym przecież też! O, to bardzo ładnie z Twoje strony.
Chciałem napisać jakiś ładny wiersz, ładny. Ale wyszło, jak wyszło. Wyszło, że wierzę. Wierzę!
Коли я вірю …
Так, написано, що я можу пересувати гори.
Але для чого? Заради чого? Нехай Завраття стоїть там, де стоїть, справді стоїть там, де має стояти.
Шовковицю я теж не буду викорчовувати.
Але я зроблю всі інші неможливі речі. Для початку відкину всі страхи і поцілую свободу.
Коли я повірю…
Так, ти навчив мене Бога, спасибі тобі за це, за те, що не говориш голосно і не кричиш на стадіонах.
Але я вас чую, я вас дуже чітко чую. Так чітко, коли маленька українська дівчинка каже – без жодної сльозинки на очах – що її тато не загинув, не помер, а віддав своє життя за Батьківщину. І тоді, тоді я чую тебе, коли переляканий ввечері фазан, махаючи крилами, впевнено сміється своїй сивочолій дружині – “Якийсь священнослужитель вештається біля наших очеретів… Ну, я вже не знаю, чи то священик, чи то знаменитість…”.
Коли я вірю …
А я дивлюся в твої очі, нічого, що у тебе така страшна косоокість, це навіть досить оригінально, не оперуй, всі прямі погляди такі нецікаві. А ти, Боже, можеш мати косоокість? Вибач, я думаю, що можу, хоча не знаю, що про це говорить богослов’я. Але ж Ти у Своєму людському народженні поєднався з кожною людиною. Зрештою, і з косооким теж! О, це дуже мило з твого боку.
Я хотів написати гарний вірш, гарний вірш. Але вийшло так, як вийшло. Вийшло так, як я вірю. Я вірю!
