Piątek 13 września 2024
КАВА, ЩО ЗАЛИШИЛАСЯ З ТІЄЇ ВІЙНИ
П’ятниця 13 вересня 2024 року
Dzisiaj powinien być obchodzony Europejski Dzień Kawy, może nawet światowy. Właśnie 13 września 1683 r. po raz pierwszy podana została na europejski stolik kawa. Wydarzyło się to w Wiedniu, za sprawą naszego rodaka, Jerzego Franciszka Kulczyckiego.
Idziemy do kawy! I od razu zastrzeżenie, w Ukrainie Kulczycki uważany jest też za rodaka, a Austriacy przekonują, że był ich krajanem. Pochodził z Kulczyc pod Lwowem, wówczas – XVII w. – tereny Rzeczpospolitej, był zdolnym biznesmenem prowadzącym dochodowe interesy m.in. z Tatarami i Turkami. Znał też biegle (i to bez translatora!) ich języki, a nawet inne wschodnie. W Wiedniu zaś założył składy (hurtownie) towarów sprowadzanych z Orientu.
I powoli dochodzimy do kawy. Kiedy Kara Mustafa z wojskami tureckimi oblegał Wiedeń, a jego obrońcy byli bliscy kapitulacji, Kulczycki został wysłany do nadchodzących z odsieczą zastępów rycerzy katolickich z Janem Sobieskim na czele. Biznesmen dzięki znakomitej znajomości języka tureckiego i równie doskonałej charakteryzacji przekradł się przez szyki wroga i od Sobieskiego usłyszał – „Wytrzymajcie jeszcze tydzień, rozgromimy wroga!” Powrócił w mury Wiednia, a przyniesiona przez niego wieść o odsieczy napełniła otuchą obrońców.
I już jesteśmy bardzo blisko kawy! Wiadomo, 12 września husaria polska rozbiła w proch Osmanów, a wieczorem król Jan nagradzał najbardziej zasłużonych. Czym nagradzał? Ano tym, co znalazło się w obozie tureckim. Polscy rycerze najchętniej brali … urodziwe mieszkanki sułtańskich haremów. Zasłynął tu Atanazy Miączyński, właściciel Zawieprzyc pod Lublinem, ponoć przywiódł w swoje włości dwie steki Tatarów oraz przepiękną grecką księżniczkę. Panna za nic nie chciała stać się nałożnicą Atanazego, stąd zamurowano ją w wieży, gdzie pomarła. Dlatego przy wjeździe do Zawieprzyc wita nas do dziś krzyż grecki. A jak ktoś wie jak się dostać do zamkowych podziemi – wiem, bo kilka razy tam bywałem – to w nocy może usłyszeć czarujący śpiew młodej kobiety.
I wreszcie jesteśmy tuż, tuż przy kawie. Kulczycki poprosił króla o worki z paszą dla wielbłądów, tak przynajmniej mniemało otoczenie królewskie. Oddano mu ten zbędny towar bez wahania. W workach jednak była kawa, której smak i zapach pan Jerzy Franciszek znał z wypraw do Turcji. No i wreszcie kawa! Następnego dnia, czyli 13 września, obrotny handlowiec częstował przechodniów przy katedrze św. Szczepana nowym napojem wprawiającym w ożywienie. Oczywiście była to kawa po turecku, ekspresy ciśnieniowe były wówczas raczej rzadkością. W kilka dni później Kulczycki zaczął dodawać do kawy mleka, absolutnie polski wynalazek!
Pomnik Kulczyckiego stoi zarówno w Wiedniu jak i we Lwowie (na zdjęciu jestem przy tymże). Pozwoliłem sobie kiedyś odwiedzić Kulczyce (drugie zdjęcie).
Myślę, że w dniu dzisiejszym jak najbardziej wypada napić się kawy, niekoniecznie po turecku, na cześć naszego sławnego Rodaka. Piszę Rodaka, w imieniu zarówno Polaków i Ukraińców.
O d tamtej wojny minęło ponad 340 lat, pozostała po niej kawa. Czy jakiś dobry owoc pozostanie po wojnie, która toczy się u naszych ukraińskich sąsiadów?
Сьогодні мав би бути Європейський день кави, а може, навіть Всесвітній день кави. Саме 13 вересня 1683 року каву вперше подали на європейський стіл. Це сталося у Відні, завдяки нашому співвітчизнику Джорджу Францу Кульчицькому.
Перейдемо до кави! Одразу обмовимося, що в Україні Кульчицького також вважають співвітчизником, тоді як австрійці стверджують, що він був їхнім земляком. Він походив з містечка Кульчиці біля Львова, тоді – 17ст. – польсько-литовської території, був здібним бізнесменом, який вів прибутковий бізнес, зокрема, з татарами і турками. Він також вільно (і без перекладача!) володів їхніми мовами і навіть іншими східними мовами. У Відні, своєю чергою, він заснував склади (оптовики) для товарів, що імпортувалися зі Сходу.
І так поволі переходимо до кави. Коли Кара Мустафа зі своєю турецькою армією взяв в облогу Відень і його захисники були близькі до капітуляції, Кульчицького відправили приєднатися до наступаючого війська католицьких лицарів на чолі з Яном Собеським. Підприємець, завдяки відмінному знанню турецької мови і не менш відмінному гриму, прокрався крізь ворожі ряди і почув від Собеського – «Протримайтеся ще тиждень, ми розгромимо ворога!». Він повернувся під стіни Відня, і принесена ним звістка про полегшення наповнила захисників заспокоєнням.
І ми вже впритул наблизилися до кави! Як відомо, 12 вересня польські гусари розбили османів вщент, а ввечері король Ян нагородив найдостойніших. Чим же він їх нагородив? Ну, тим, що було в турецькому таборі. Польські лицарі найбільше прагнули забрати… вродливих жінок із султанського гарему. Тут славився Атаназій Мйончинський, власник Завеприць під Любліном, який, як кажуть, привіз до свого маєтку двох татарських коней і вродливу грецьку принцесу. Дівчина нізащо не захотіла стати наложницею Афанасія, тому її замурували у вежі, де вона і померла. Ось чому грецький хрест і сьогодні зустрічає нас на в’їзді до Завісця. А якщо ви знаєте, як потрапити до підвалів замку – я знаю, бо був там кілька разів – то вночі можна почути чарівний спів молодої жінки.
І ось, нарешті, ми на місці з кавою. Кульчицький попросив у короля мішки верблюжого корму, принаймні так думало королівське оточення. Йому без вагань дали цей надлишковий товар. У мішках, однак, була кава, смак і запах якої Єжи Францішек знав зі своїх поїздок до Туреччини. І нарешті, кава! Наступного дня, 13 вересня, винахідливий торговець пропонував новий підбадьорливий напій перехожим біля собору Святого Стефана. Звісно, це була турецька кава; еспресо-машини в той час були досить рідкісним явищем. Через кілька днів Кульчицький почав додавати в каву молоко – абсолютно польський винахід!
Через десять років підприємець з-під Львова відкрив кав’ярню на площі Ринок у Львові (вона працює й досі!), ще одну в Кракові і ще одну… в Любліні! Це, звичайно, неможливо перевірити, але звучить красиво.
Пам’ятник Кульчицькому стоїть і у Відні, і у Львові (я біля того, що на фото). Я взяв на себе сміливість одного разу відвідати Кульчиці (друге фото).
Думаю, що сьогодні доречно випити кави, не обов’язково турецької, на честь нашого славетного співвітчизника. Я пишу «співвітчизник» від імені як поляків, так і українців.
Понад 340 років минуло від тієї війни, а кава залишилася. Чи залишиться якийсь добрий плід від війни, яка ведеться з нашими українськими сусідами?
