Czwartek 11 lipca 2024
PL UA НЕХАЙ ДОБРІ СПРАВИ ТРИВАЮТЬ
Четвер 11 липня 2024 року
Z Ukraińcami byliśmy, jesteśmy i pozostaniemy sąsiadami. Były złe wydarzenia w przeszłości, jak choćby wspominana dzisiaj Rzeź Wołyńska z 1943 r. Było wiele dobrych wspólnych lat, nawet wieków. I jest wiele mało znanych historii, bardzo pięknych. Dwa tygodnie temu zmarł ks. Grzegorz Rapa.
Jego życiorys jest związany głównie z Ługańskiem, obecnie okupowanym przez Rosjan. Trafił tam przez tzw. przypadek. Przypadek zaś to pseudonim Ducha Świętego. Był rok 1993, sierpień. Ks. Grzegorz wychodził od ówczesnego biskupa lubelskiego Bolesława Pylaka z nominacją do nowej parafii, jednak na korytarzu pozdrowiła go grupa ludzi w śpiewnym kresowym akcencie. Lider przybyszów, Marceli Rek, wyjaśnił, że reprezentują wspólnotę katolicką z Ługańska w Ukrainie i że katolicy czekają tam na odnowienie parafii od 1927 r. Ks. Grzegorz zapytał czy to daleko od granicy, usłyszał, że bardzo blisko, z tym, że ksiądz miał na myśli granicę z Polską, a pan Marceli tę z Rosją. Kapłan podjął wyzwanie, wrócił do biskupa z prośbą o skierowanie na placówkę misyjną w Ługańsku. Zakupił mapę Ukrainy i zdziwiony odkrył, że takiego miasta nie ma w Ukrainie, wtedy jeszcze nosiło radziecką nazwę Woroszyłowgrad.
W Ługańsku służył prawie 30 lat, udało mu się stworzyć żywą wspólnotę parafialną, obejmującą nie tylko ludzi z polskimi korzeniami, ale i nowo nawróconych Ukraińców i studentów, głównie z Afryki. Centrum parafii stanowi kaplica, połączona z salami do spotkań. Początki nie były łatwe, ks. Grzegorz musiał zapłacić tamtejszej mafii 10.000 marek, to decydowało o gwarancji nienaruszalności obiektu.
Po 2014 r. i rewolcie separatystów nowe władze dały do zrozumienia księdzu, że nie jest mile widziany, utrzymywał jednak kontakt ze swoimi wiernymi aż do r. 2019. A potem, po 2022 r. pomógł wielu z nich zacząć nowe życie w Polsce.
Polska, Ukraina, niech trwa to, co dobre i piękne. Na zdjęciach – ś. p. ks. Grzegorz ze swoimi parafianami i z pomocą humanitarną.
Ми були, є і будемо сусідами з українцями. У минулому були погані події, такі як згадана сьогодні Волинська різанина 1943 року. Було багато хороших років, навіть століть, проведених разом. І є багато маловідомих історій, дуже красивих. Отець Гжегож Рапа помер два тижні тому.
Його біографія в основному пов’язана з Луганськом, який зараз окупований росіянами. Він опинився там завдяки так званому збігу обставин. Випадковість, у свою чергу, є прізвиськом Святого Духа. Це був 1993 рік, серпень. Отець Ґжеґож виходив від тодішнього люблінського єпископа Болеслава Пилака з призначенням на нову парафію, але в коридорі його зустріла група людей зі співочим прикордонним акцентом. Лідер новоприбулих, Марцелій Рек, пояснив, що вони представляють католицьку громаду Луганська, Україна, і що католики там чекали на відновлення своєї парафії з 1927 р. Отець Ґжеґож запитав, чи далеко це від кордону, на що йому відповіли, що дуже близько, за винятком того, що священик мав на увазі кордон з Польщею, а пан Марцелій – кордон з Росією. Священик прийняв виклик, повернувся до єпископа і попросив, щоб його відправили на місіонерську роботу в Луганськ. Він придбав карту України і з подивом виявив, що в Україні не існує такого міста, яке на той час ще мало радянську назву Ворошиловград.
Він служить у Луганську вже майже 30 років і зумів створити жваву парафіяльну громаду, до якої входять не лише люди з польським корінням, але й новонавернені українці та студенти, переважно з Африки. Центром парафії є каплиця, поєднана з залами для зустрічей. Початки були непростими, о. Григорій мусив заплатити місцевій мафії 10 000 марок, це визначило гарантію цілісності будівлі.
Після 2014 року і сепаратистського заколоту нова влада дала зрозуміти священику, що він не бажаний гість, але він підтримував зв’язок зі своїми вірними до 2019 року. А потім, після 2022 року, допоміг багатьом з них почати нове життя в Польщі.
Польща, Україна, нехай продовжується все добре і прекрасне. На світлинах – покійний о. Ґжеґож зі своїми парафіянами та з гуманітарною допомогою.
