Czwartek 20 czerwca 2024 Dzień Uchodźcy
ХАЛІД І ЛІАЛЕ З КАВКАЗУ
Четвер 20 червня 2024 року День біженця
Trochę pozmieniam imiona. Mam ich nazwiska w telefonie, widnieją wśród moich znajomych w mediach społecznościowych, piszemy do siebie maile.
Na przykład Dawid, jako młody chłopak uciekł z Kuby. Tam musiał uważać co mówi i do kogo, bo donosy są na porządku dziennym. W Polsce może opowiadać głośno dowcipy o politykach, po kilku latach nie czuje strachu. I tutaj znalazł miłość swojego życia.
I drugi przykład, ze zdjęcia, Khalid z Afganistanu. Pracował w Kabulu dla polskiej misji, po zwycięstwie talibów zrobiło się tam groźnie dla niego i rodziny. Teraz w Lublinie upiększa ogrody, skwery i parki. Wolny i bezpieczny.
I przykład trzeci, Liale, dziewczyna z Czeczeni. Przybyła tu z rodzicami, w czasie najazdu Rosji. I w Lublinie spełniło się jej wielkie marzenie – może dziwne dla Polaków – poszła na studia. Niedługo skończy pedagogikę. Ma dopiero 24 lata i żartuje, że jest najstarszą czeczeńską panną w Lublinie. Na Kaukazie dziewczęta wychodzą za mąż jeszcze przed dwudziestką.
Nie podaję przykładów z Ukrainy, wszyscy pewnie znacie jakąś Tetianę, Sofię, Lidię, Oksanę albo Roksolanę.
Dziś jest Światowy Dzień Uchodźcy (ogłoszony przez ONZ). Nie lubię tego słowa. Dla mnie są to konkretne osoby, Dawid, Khalid, Liale, Nadija czy Swietłana. Moje siostry i bracia. Są mi bliscy, przyjaźnię się z nimi. Dużo się od nich uczę. Bogu dziękuję, że mogliśmy się spotkać i że idziemy razem przez życie.
Я трохи зміню імена. У мене є їхні імена в телефоні, вони з’являються серед моїх друзів у соціальних мережах, ми пишемо один одному електронні листи.
Давид, наприклад, втік з Куби ще маленьким хлопчиком. Там він мусив бути обережним у тому, що і кому говорить, бо доноси – це звичайна справа. У Польщі він може вголос розповідати анекдоти про політиків, і через кілька років не відчуває страху. І тут він знайшов кохання свого життя.
І другий приклад, з фото, Халід з Афганістану. Він працював у Кабулі на польську місію, але після перемоги талібів там стало небезпечно для нього та його родини. Тепер у Любліні він прикрашає сади, сквери та парки. Вільно і безпечно.
І третій приклад – Ліале, дівчина з Чечні. Вона приїхала сюди з батьками під час російського вторгнення. І в Любліні здійснилася її велика мрія – можливо, дивна для поляків – вона вступила до університету. Зараз вона закінчує педагогічний факультет. Їй лише 24, і вона жартує, що є найстаршою чеченською дівчиною в Любліні. На Кавказі дівчата виходять заміж ще до двадцяти років.
Я не наводжу прикладів з України, ви всі, напевно, знаєте якусь Тетяну, Софію, Лідію, Оксану чи Роксолану.
Сьогодні Всесвітній день біженців (проголошений ООН). Я не люблю це слово. Для мене це конкретні люди: Давид, Халід, Ліале, Надія чи Світлана. Мої сестри і брати. Вони близькі мені, я з ними дружу. Я багато чому вчуся від них. Я дякую Богові за те, що ми змогли зустрітися і що ми йдемо по життю разом.