Wielki Piątek 29 marca 2024
СТРАСТІ УКРАЇНИ СТРАСТІ ХРИСТОВІ
Страсна п’ятниця 29 березня 2024 року
Mamy w tradycji chrześcijaństwa zachodniego Wielki Piątek, dzień, w którym czcimy zbawienną śmierć Chrystusa. Celebrowanie Męki Pańskiej może mieć charakter wspomnieniowy i to jest nawet wzruszające. Ja myślę, że nie wolno odrywać Męki Chrystusa od faktów bliskich nam. A ten najbliższy nam fakt to Męka Ukrainy, trwająca już od ponad dwóch lat.
Zdumiewają i smucą mnie tzw. narracje, czyli sposób opowiadania o tej wojnie, jakie coraz częściej pojawiają się w polskiej przestrzeni publicznej. Już pomogliśmy, niech dalej radzą sobie sami. Za dużo pomagamy, trzeba to wyhamować. U nas też nie jest najlepiej, a Ukraińcy wykorzystują nas. Narracje nie są opisem rzeczywistości, ale korzystną z punktu widzenia narratora, interpretacją, czasami celowo kłamliwą. Tuż po fakcie odnalezienia pustego grobu, starszyzna izraelska przekupiła strażników, aby opowiadali, że ciało Jezusa zostało wykradzione, i ta narracja miała (i ma) zwolenników.
Męka Chrystusa przedłuża się w mękach niewinnych ludzi i narodów. I teraz Męka Chrystusa trwa w Męce Ukrainy. Diabeł jednak nie śpi, sypnął trochę zboża, kukurydzy i fury plotek, sypnął i już patrzymy inaczej na Ukraińców (oni też popełniają błędy, ale trzymam się spraw polskich). Wskutek tego czasem można odnieść wrażenie w niektórych wypowiedziach, że owszem Rosja zaatakowała Ukrainę, ale Ukraina jeszcze bardziej zaatakowała Polskę! Zaatakowała swoim zbożem, ukraińskimi kobietami z dziećmi i dobrymi samochodami na rejestracjach kijowskich czy odesskich.
Celebrujemy Mękę Chrystusa, Mękę Ukrainy zamieniamy w beznadziejne antyukraińskie fobie. Tymczasem tam sytuacja pogarsza się i wszystko wskazuje na to, że będzie coraz gorsza. Jeśli oderwiemy Mękę Ukrainy od Męki Chrystusa grozi nam religijny teatr, będziemy patrzeć na jerozolimską Golgotę, odwracając oczy od Golgot charkowskich i chersońskich, a teraz już także kijowskich.
Jeśli gdzieś blisko nas trwa Męka Chrystusa, to właśnie w naszych siostrach i braciach z Ukrainy. Męka Ukraińców ma kolor prawdziwej krwi, prawdziwego cierpienia, realnego bólu, okrutnych śmierci i rozżarzonego żalu. Stojąc przy Męce Ukrainy, stoimy przy Mece Chrystusa.
У традиції західного християнства ми маємо Велику п’ятницю, день, коли святкуємо спасительну смерть Христа. Святкування Страстей Христових може бути незабутнім і навіть зворушливим. Я, наприклад, вважаю, що Страсті Христові не повинні бути відірвані від близьких нам фактів. А таким фактом є Страсті за Україну, які тривають вже більше двох років.
Мене дивують і засмучують так звані наративи, тобто спосіб розповіді про цю війну, які все частіше з’являються в польському публічному просторі. Ми вже допомогли, нехай далі дають собі раду самі. Ми допомагаємо занадто багато, це треба припинити. Нам це теж не йде на користь, а українці нами користуються. Наративи – це не опис реальності, а її вигідна інтерпретація з точки зору оповідача, іноді свідомо брехлива. Незабаром після того, як знайшли порожню гробницю, ізраїльські старійшини підкупили охоронців, щоб ті сказали, що тіло Ісуса було викрадено, і цей наратив мав (і має) прихильників.
Страсті Христові продовжуються в муках невинних людей і народів. І зараз Страсті Христові продовжуються в стражданнях України. Однак диявол не дрімає, розсипав трохи кукурудзи, кукурудзи і фурор чуток, розсипав трохи і ми вже по-іншому дивимося на українців (вони теж помиляються, але я тримаюся польської тематики). Як наслідок, у деяких заявах іноді складається враження, що так, Росія напала на Україну, але Україна напала на Польщу ще більше! Напала своїм зерном, українськими жінками з дітьми і хорошими автомобілями з київською чи одеською реєстрацією.
Ми святкуємо Страсті Христові, а Страсті України перетворюємо на безнадійні антиукраїнські фобії. Тим часом ситуація там погіршується і все вказує на те, що вона буде погіршуватися. Якщо ми відокремлюємо страсті України від страстей Христових, ми ризикуємо перетворитися на релігійний театр, який дивиться на Голгофу Єрусалиму, відвертаючи очі від Голгофи Харкова і Херсона, а тепер ще й Києва.
Якщо Страсті Христові продовжуються десь близько до нас, то це в наших сестрах і братах з України. Страсті українців мають колір справжньої крові, справжніх страждань, справжнього болю, жорстоких смертей і пекучого горя. Коли ми підтримуємо страсті України, ми підтримуємо страсті Христові.
