I PRZYSZŁOŚĆ WOLNĄ OD NIENAWIŚCI
Wielki Poniedziałek 25 marca 2024
КРИК ПРО ДРУЖБУ
І МАЙБУТНЬОГО, ВІЛЬНОГО ВІД НЕНАВИСТІ
Великодній понеділок 25 березня 2024 року
Był przyjacielem trzech narodów jednocześnie, jest mało znany w Ukrainie, jeszcze mniej w Polsce, może najmniej w Izraelu. Osiemdziesiąt lat temu, 25 marca 1944 r., w niemieckim obozie na Majdanku (w Lublinie) zginął ks. Emilian Kowcz, od 2001 r. męczennik i błogosławiony Kościoła Greckokatolickiego.
Wiele lat służył w Przemyślanach, na wschód od Lwowa. Polaków i Żydów bronił tam przed ukraińskimi chuliganami, którzy rabowali mienie pierwszych po wejściu Niemców do miasta (1941). Z kolei Ukraińców i Żydów ochraniał przed Niemcami i wywózkami do obozów. Ochrzcił blisko 2 000 Żydów, wielu z nich ratując w ten sposób życie. Nie skorzystał z możliwości wydostania się z obozu na Majdanku, pojechał tam ze swoimi owcami, żydowskimi i ukraińskimi.
W jednym z grypsów przemyconych do rodziny pisał z obozu:
„Poza niebem, to jedyne miejsce, w którym pragnę pozostać. Jestem tu jedynym kapłanem. Tutaj widzę Boga – Boga, który jest jeden dla nas wszystkich, bez względu na nasze religijne odmienności”. Pomnik bł. ks. Emiliana znajduje się tuż obok obozu na Majdanku (zdjęcie).
Przywołuję tę postać, bo może być orędownikiem ukraińsko -polskiej przyjaźni, bardzo nam dzisiaj potrzebnej a nadwyrężanej przez szereg nieporozumień. Osobę i dzieło ks. Kowcza odkrywa dopiero w Lublinie wielu ukraińskich uchodźców, oprócz pomnika mamy tu rondo jego imienia. Byłoby wspaniale, gdybyśmy wzywali go wspólnie, Ukraińcy i Polacy, jako patrona jedności między ludźmi i narodami. I zróbmy to dzisiaj.
Na drugim zdjęciu widzicie grupkę spośród wielu uczestników rekolekcji dla osób bezdomnych i ubogich, które prowadzę od wczoraj. Poszliśmy wieczorem pomodlić się w miejscu mordu na żydowskich sierotach dokonanych przez Niemców (patrz poprzedni wpis). Pamięć o okrutnych wydarzeniach z przeszłości budzi solidarność i nadzieję, że zbudujemy bardziej braterską przyszłość, wolną od wojen, przemocy i nienawiści.
Він був другом трьох народів водночас і мало відомий в Україні, ще менше – в Польщі, і, можливо, найменше – в Ізраїлі. Вісімдесят років тому, 25 березня 1944 року, у німецькому таборі Майданек (Люблін) загинув о. Еміліан Ковч, мученик і блаженний Греко-Католицької Церкви з 2001 року.
Він багато років служив у Перемишлянах, на схід від Львова. Там він захищав поляків і євреїв від українських хуліганів, які грабували майно перших після вступу німців до міста (1941). У свою чергу, він захищав українців і євреїв від німців і депортацій до таборів. Він охрестив майже 2 000 євреїв, врятувавши багатьом з них життя. Він не скористався можливістю втекти з табору Майданек; він пішов туди зі своїми вівцями, єврейськими та українськими.
В одному з таємних послань, переданих родині, він писав з табору:
“Поза небесами, це єдине місце, де я хочу залишитися. Я тут єдиний священик. Тут я бачу Бога – Бога, який є один для всіх нас, незалежно від наших релігійних відмінностей”. Пам’ятник блаженному о. Еміліану знаходиться поруч з табором Майданек (на фото).
Я згадую цю постать, тому що він міг би бути адвокатом українсько-польської дружби, яка сьогодні дуже потрібна, але яка напружена через низку непорозумінь. Особа і діяльність отця Ковча лише відкривається для багатьох українських біженців у Любліні; окрім пам’ятника, ми маємо тут кільцеве перехрестя, назване його ім’ям. Було б чудово, якби ми разом, українці і поляки, звернулися до нього як до покровителя єдності між людьми і народами. І зробимо це сьогодні.
На другому фото ви бачите групу серед багатьох учасників реколекцій для бездомних і бідних, які я відучора проводжу. Ми пішли ввечері молитися на місце вбивства єврейських сиріт німцями (див. попередній запис). Пам’ять про жорстокі події минулого надихає на солідарність і надію, що ми побудуємо більш братерське майбутнє, вільне від воєн, насильства і ненависті.
