ACH ZNOWU TA WOJNA

Środa 31 stycznia 2024

АХ, ЗНОВУ ЦЯ ВІЙНА

Середа 31 січня 2024 року

Wojna w Ukrainie. Jakie uczucia macie czytając te słowa? Nie pytam o myśli, bo chyba już przestaliśmy w większości myśleć o tej wojnie. Nastąpiła, prawie w dwa lata od początku rosyjskiej agresji, istotna zmiana. Ta wojna stała się normalna, ustabilizowała się nie tylko na froncie ale i w naszych głowach, stałą się powszednia i – zaryzykuję – nudna. Może jakieś spektakularne wydarzenie w wykonaniu Ukraińców czy Rosjan, na chwilę przywróci nas do rzeczywistości.

W tym spowszednieniu oczywistą rzeczą jest to, że lecą bomby i drony, że giną żołnierze i cywile i że komentują to dziennikarze. No wojna, to wojna.

I jeszcze to nieugaszone zdziwienie – Jak to może być, że w XXI wieku toczy się wojna? To zdziwienie szczególnie mocno brzmi w ustach tych, co wagarowali podczas lekcji historii i którzy zapatrzeni w stan swoich kont, nie zauważyli, że od 2001 roku stale toczą się wojny. Do 2022 roku daleko od nas, bo w Afganistanie, Iraku, Syrii (wszędzie tam byli lub nadal są polscy żołnierze), Etiopii, Izraelu i Palestynie, Libanie, Jemenie, Kongo (i innych państwach Afryki). W przekonaniu wielu moich rodaków awansowaliśmy do światowej ekstraklasy państw spokojnych i bezpiecznych, na razie nawet te trzy bezkarne ruskie rakiety penetrujące Polskę nie zdegradowały nas do niższej ligi.

Na lekcje historii uczęszczałem pilnie, kilkukrotnie już było tak, że Rosja (i Związek Radziecki) ruszała na Zachód, nie tylko w sensie terytorialnym, ale co za tym (lub przed tym) idzie – ruszała przeciwko demokracji, prawom człowieka, wolności osobistej i wolności narodów. Teraz też ruszyła. Zatrzyma się? Nie wiem.

No i na  koniec, chcąc czy nie chcąc, jesteśmy na tej wojnie. Na razie w bardzo biernej defensywie. Niestety, chyba o to chodzi naszym  wrogom.

Війна в Україні. Які почуття виникають у вас, коли ви читаєте ці слова? Я не питаю про думки, бо думаю, що ми здебільшого вже перестали думати про цю війну. За майже два роки, що минули від початку російської агресії, відбулися значні зміни. Ця війна стала нормальною, вона стабілізувалася не лише на фронті, але й у наших головах, вона стала буденною і – наважуся сказати – нудною. Можливо, якась видовищна подія у виконанні українців чи росіян на деякий час поверне нас до реальності.

Посеред цієї урочистості очевидно, що літають бомби і безпілотники, що гинуть солдати і цивільні, і що журналісти це коментують. Що ж, війна є війна.

А ще – невгамовне здивування: “Як це може бути, що в 21 столітті йде війна?”. Особливо сильно це здивування резонує в устах тих, хто прогулював уроки історії і хто, захопившись станом своїх рахунків, не помітив, що з 2001 року йдуть постійні війни. До 2022 року, далеко від нас, в Афганістані, Іраку, Сирії (скрізь, де були або досі є польські солдати), Ефіопії, Ізраїлі та Палестині, Лівані, Ємені, Конго (та інших африканських країнах). На думку багатьох моїх співвітчизників, нас піднесли до вищої світової ліги мирних і безпечних країн; навіть ті три безкарні російські ракети, які проникли на територію Польщі, не відкинули нас до нижчої ліги.

Я старанно вивчав уроки історії, було кілька разів, коли Росія (і Радянський Союз) виступала проти Заходу, не тільки в територіальному сенсі, але і в тому, що слідувало за цим (або до цього), виступала проти демократії, прав людини, особистої свободи і свободи націй. Тепер він також рушив. Чи зупиниться він? Я не знаю.

І нарешті, хочемо ми того чи ні, але ми втягнуті у цю війну. Поки що в дуже пасивній обороні. На жаль, я думаю, що саме цього і домагаються наші вороги.

Itinerarium

Dodaj komentarz

Witryna wykorzystuje Akismet, aby ograniczyć spam. Dowiedz się więcej jak przetwarzane są dane komentarzy.