A JAK POLECĄ BOMBY?

Wtorek 16 stycznia 2024

А ЯКЩО ПОЛЕТЯТЬ БОМБИ?

Вівторок 16 січня 2024 року

W jednym ze wspomnień z początków wojny z roku 1939 znalazłem opowieść młodego małżeństwa wracającego z podróży poślubnej z Truskawca (obecnie Ukraina, ale wcześniej luksusowy polski kurort) do Warszawy, pierwszy września zastał ich w Lublinie. Dowiedzieli się, że ich rodzice już się pakują i właśnie zamierzają uciekać z Warszawy na wschód, jak się później okazało przedostali się aż do Francji. Młodzi nie chcieli się pogodzić z wojną, no bo jak? On dobry adwokat, ona renomowana już nauczycielka francuskiego, wszystko poukładane, a tu już pierwsze bomby spadły na ówczesne Okęcie.

Niedawny sondaż pokazał, że  w razie wybuchu wojny co trzeci Polak zdecydowałby się na ucieczkę z miejsca zamieszkania, w inne, bezpieczne miejsce w Polsce lub za granicę, tylko 15,7 proc. badanych wstąpiłoby na ochotnika do wojska. Dobrze, że 29 proc. uczestników sondażu zadeklarowało, że w razie wojny podjęłoby działania wolontariackie np. w szpitalu. 22 proc. oświadczyło natomiast, że nie zrobiłoby nic.

Proszę, nie denerwujcie się tym sondażem, ale postawcie sobie pytanie, w jakiej grupie znaleźlibyście się? Wcale nie uważam, że wszyscy powinniśmy być w tych 15,7 procent, którzy polecą do okopów. Nie życzyłbym jednak nikomu, aby znalazł się w sytuacji podobnej do nowożeńców, wracających z Truskawca.

Co mogli myśleć ludzie, którzy 11 września 2001 roku pracowali w WTC w Nowym Jorku? Albo mieszkańcy Buczy czy Irpienia w lutym i marcu 2022 roku?  Chcieli tylko spokojnie żyć.

Z natury jestem pogodnym człowiekiem, piszę ten tekst w tzw. Blue Monday (w który nie  wierzę) i lubię jak czarne koty przebiegają mi drogę, żadnego jak dotąd nie przejechałem.  Żyjąc przekazem  medialnym odsunęliśmy już możliwość wojny u nas. Pamiętajmy jednak, że media współczesne nie służą do przekazywania prawdy, są narzędziami do robienia pieniędzy, dlatego serwują nam poczucie spokoju.

Jestem już na tyle dojrzały, że pakuję się do podróży w najdalej pięć minut, co wynika zarówno z mojego stanu jak i podejścia do życia. Choć nie chciałbym żadnej wojny u nas, to plan mam jasny. A wszystkim z Was życzę i radości i nadziei.

В одному з моїх спогадів про початок війни 1939 року я знайшов історію молодої пари, яка поверталася з медового місяця з Трускавця (тепер це Україна, а колись розкішний польський курорт) до Варшави, а перше вересня застало їх у Любліні. Вони дізналися, що їхні батьки вже пакують речі і збираються тікати з Варшави на схід; як пізніше з’ясувалося, вони пробралися аж до Франції. Молоде подружжя не хотіло змиритися з війною, бо як вони могли? Він був добрим адвокатом, вона вже була відомою вчителькою французької мови, все було налагоджене, а тут на тодішній аеропорт Окенце вже падали перші бомби.

Нещодавнє опитування показало, що якби почалася війна, кожен третій поляк вирішив би покинути своє місце проживання, виїхати в інше безпечне місце в Польщі або за кордон, тоді як лише 15,7 відсотка респондентів пішли б добровольцями до армії. Добре, що 29% учасників опитування заявили, що у випадку війни вони будуть займатися волонтерською діяльністю, наприклад, у лікарні. З іншого боку, 22% заявили, що не робитимуть нічого.

Будь ласка, не засмучуйтесь цим опитуванням, але запитайте себе, в якій групі були б ви? Я зовсім не вважаю, що ми всі повинні бути в тих 15,7%, які полетіли б в окопи. Але я б нікому не побажав опинитися в ситуації, схожій на ситуацію молодят, які повертаються з Трускавця.

Про що могли думати люди, які працювали у ВТЦ в Нью-Йорку 11 вересня 2001 року? Або мешканці Бучі чи Ірпеня у лютому-березні 2022 року?  Вони просто хотіли жити мирно.

Я життєрадісна людина за своєю природою, пишу цей текст у так званий “блакитний понеділок” (в який я не вірю) і люблю, коли мені перебігають дорогу чорні коти, і поки що жодного з них я не переїхав.  Живучи за медійними меседжами, ми вже відштовхнули від себе можливість війни в нашому середовищі. Однак пам’ятаймо, що сучасні медіа використовуються не для того, щоб доносити правду, а для того, щоб заробляти гроші, тому вони слугують нам для створення відчуття спокою.

Я зараз достатньо зрілий, щоб зібратись в дорогу за п’ять хвилин, щонайбільше, як результат мого стану і мого підходу до життя. Хоча я не хотів би війни в нашій країні, але мій план чіткий. І я бажаю всім вам і радості, і надії.

Itinerarium

Dodaj komentarz

Witryna wykorzystuje Akismet, aby ograniczyć spam. Dowiedz się więcej jak przetwarzane są dane komentarzy.