Wtorek 9 stycznia 2024
ДЛЯ СВІТЛОЧУТЛИВИХ
Вівторок 9 січня 2024 року
Najbardziej lubię pierwszą wiosnę, czyli właśnie tę, którą mamy teraz we wschodniej i środkowej Europie. Dobrze, dobrze, wiem, że na chwilę zmroziło ziemię. Jestem jednak osobą światłoczułą i całym sobą pochłaniam tę coraz większą ilość światła, bo dzień jest już dłuższy od najkrótszego o kilkanaście minut, a zaraz będzie o całą godzinę! Dla osób mierzących pory roku węchem, temperaturą i wzrokiem wiosna przyjdzie za dwa miesiące dopiero, kiedy wyjrzą przebiśniegi i rozterkocą się wróble.
Pewnie nie wiecie, że kruki – a zaraz za nimi i orły – już rozpoczęły flirty, wezwane przyrostem światła. Nasze bociany zaś tuptają już w dorzeczu górnego Nilu, aby za trzy tygodnie rozpocząć lot ku Polsce.
Uwielbiam też ludzi, którzy jaśnieją światłem swoich dusz i serc. Na zdjęciu jest taka osoba, pani Victoria, jest młoda, trochę po 30-tce, pracuje w Kijowie dla jednej z charytatywnych fundacji ukraińskich. Wychowuje – w niełatwych warunkach – pięciu synów. Ho, ho, ho! Pięciu synów, to nie tylko brawo ale już wielki aplauz! Nie wiem, czy jako dorośli będą bronić Ukrainy, nie wiem, wojna zapowiada się na długo.
Każdy z nas może rozbłysnąć nadziejami, które nosimy w swojej głębi. Wiarą rozpalającą myśli i uczucia, nawet w środku wojny. Miłością macierzyńską, ogarniającą po kolei każde dziecko. I dobrem naszych nawet małych czynów miłosierdzia. Taki blask od światłolubnych dla światłoczułych.
Я найбільше люблю першу весну, а саме таку ми маємо зараз у Східній та Центральній Європі. Гаразд, гаразд, я знаю, що земля на деякий час замерзла. Але я світлочутлива людина і вбираю цю зростаючу кількість світла всім своїм єством, адже день вже довший за найкоротший на кілька хвилин, і ось-ось стане цілою годиною! Для тих, хто вимірює пори року запахом, температурою і зором, весна настане лише через два місяці, коли з’являться проліски і заспівають горобці.
Ви, мабуть, не знаєте, що круки, а за ними й орли, вже почали фліртувати, спонукувані збільшенням кількості світла. Наші лелеки, з іншого боку, вже тупотять у верхів’ях Нілу, щоб через три тижні розпочати свій політ до Польщі.
А ще я люблю людей, які світяться світлом своєї душі і серця. На фото саме така людина, пані Вікторія, вона молода, трохи за 30, і працює в Києві в одному з благодійних українських фондів. Вона виховує – в нелегких умовах – п’ятьох синів. Хо, хо, хо! П’ятеро синів, це вже не просто оплески, а овації! Чи будуть вони захищати Україну, ставши дорослими, я не знаю, війна обіцяє бути довгою.
Кожен з нас може світити надіями, які ми носимо в глибині душі. Віра, що запалює думки і почуття навіть у розпал війни. Материнською любов’ю, що обіймає кожну дитину по черзі. І доброта наших навіть маленьких вчинків милосердя. Таке сяйво від легкодухих для світлочутливих.
