Вівторок, 1 березня 2022 року
Мої любі читачі!
Час від часу тут будуть з’являтися пости, перекладені українською мовою Юлією Черкашиною. Сподіваюся, це допоможе Вам, сестри і браття з України, краще зрозуміти хід моїх думок, котрі від початку війти зосереджені на Україні
Надіюсь, мої сестри і браття з України вибачать мені плач над Києвом. Я закоханий в це чудове місто, може не так сильно, як вони, як Ви, мої сусіди з-за Бугу. Чому саме плач над Києвом?
Це було 26 років тому, 1996-го року, коли відважний чеченський народ здобув незалежність у війні з величезною армією, тоді ще вроді Червоною. Після чотирьох років, у той час, коли Росією правив вже Путін (у ролі прем’єра), російські війська оточили Серце Чечні, Грозний, її столицю. Видано наказ залишити місто всім мешканцям, а хто відмовлявся – одразу визнавався терористом. За два місяці російські війська перетворили Грозний у попіл та руїни. І тоді завмерло теж і Серце Чеченців, знайшовся і зрадник – Ахмат Кадиров, батько сучасного диктатора Рамзана. Той полонив корінних гірських кавказців, котрих до сьогоднішнього дня тримає під чоботом і дулом його син. А Кадиров-старший закінчив так, як того й заслужив, у найкрасивішому замаху з усіх мені відомих, про який я розповім наприкінці.
Сьогодні Путін хоче серце України, Київ. Вірить, що якщо здобуде це Серце, то подолає і всю Україну. І може це робити за всіляку ціну, ціною руїн і попелу, з обох берегів Дніпра, ціною смерті тисяч людей, солдатів, і цивільних.
Що відбувалося вчора в нашому Волонтерському Центрі, який насправді вже став Українським? Зовсім несподівано маємо тут дитячий садочок: це донечки і синочки із сімей біженців, бігають коридорами нашого великого приміщення. А коли нарешті знесиляться, лягають спати прямо на столах, і добре: дивись фото. Ми прийняли і поселили багато родин наших сусідів. Поки що ще маємо понад тисячу місць, від Любліна до Гданська.
Придумали і організовуємо нашвидкуруч садочок і групу продовженого дня для цих діток, маємо зали при двох пресвітеріях, а також на інших об’єктах. Знаходимось у пошуку педагогів, найкраще зі знанням принаймні російської, навіть початкового рівня, маємо місце від мера міста Люблін. Тому, якщо хтось вміє поводитись з дітьми, просимо звертатись.
Ми домовились із хорошою кадровою агенцією, тому маємо понад 400 робочих місць, і цю роботу вже пропонуємо нашим гостям з України.
Випробували також польовий шпиталь, ще трохи і спеціальні автобуси з лікарями і медсестрами поїдуть до пунктів прийому біля кордонів, від Дорогуська до Гребенного. Допомога буде надаватись в першу чергу дітям, котрі після кількаденного очікування біля кордону починають масово хворіти. Тому, якщо хтось знає, як користуватись стетоскопом чи шприцом, запрошуємо до нашої польової лікарні.
Все ще залишаються актуальними запрошення до відряджень на кордони (від 8:00 до 20:00) у статусі волонтерів-перекладачів чи аніматорів для дітей.
З великою пошаною Вас вітаю і Божого благословення всім тим, хто підтримує нас фінансово:
– за допомогою збору коштів: www.pomagam.pl/ukraina
або грошовим переказом:
Stowarzyszenie Solidarności Globalnej
номер рахунку 17 1240 1503 1111 0010 7256 9064
назва переказу – пожертвування на статутні цілі Україна
Нас тут вже є, на різних позиціях, майже 200 осіб, більшість з яких це волонтери з України, але також долучаються білоруси, грузини і громадяни інших країн.
Трішки дьогтю в цьому меді. Приїхала до нас жінка вся в сльозах, люблінський перевізник забрав їх зі Старого Самбору, що на Україні, до Любліна, це 280 км, домовились, що вони заплатять по 50 євро за людину, а була це жінка з п’ятьма маленькими дітьми. Перед кордоном водій отримав інформацію від керівника, що ціна все-таки буде по 130 євро за особу, що він і передав пасажирам. Звісно, що люди таких грошей із собою не мали. Я вийшов порозмовляти з водієм, і передав власникові цієї фірми – вдаючись до слів, які слушно вважаються нецензурними, – що він отримає або стільки на скільки домовлялись з самого початку (що і так занадто дорого), або в пику. Той вибрав, правильно, перший варіант.
То як закінчив Ахмат Кадиров? Отже, на його честь був збудований величезний стадіон (котрий сьогодні носить його ім’я), на території якого зведено також багато оздоблену почесну трибуну. Тут, 9 травня 2014 року, на день Перемоги в Росії, Кадиров виголосив свою промову. Коротко, тому що на п’ятій хвилині зрадницької промови підірвався до всіх… ну, де до святих. Будівельники рік перед тим замурували під трибуною величезну бомбу, яку і підірвали на день Перемоги.
Я не підтримую терористичних актів, шкода мені невинних смертей, людей, які були тоді на стадіоні, але Кадирова пожаліти не виходить. А цей приклад згадую як пересторогу для того, хто захоче в Києві навести кремлівський лад.