Poniedziałek 25 listopada 2024
З ЛЮБОВ’Ю ПЕРЕД СМЕРТЮ
Понеділок 25 листопада 2024 року
Miłości, miłości, miłości! Pięknie jest umierać z takimi słowami na ustach. Im bliżej śmierci, tym ważniejsze słowa wypowiadamy, a te najważniejsze tuż przed odejściem. Trzykrotne wezwanie miłości wypowiedziała w chwili spotkania z wiecznością Franciszka Siedliska, Maria od Pana Jezusa Dobrego Pasterza.
Jest błogosławioną (od 23 kwietnia 1989 r.) i założycielką nazaretanek, Zgromadzenia Sióstr Najświętszej Rodziny z Nazaretu. O wyjątkowych zasługach nazaretanek dla wychowania i wykształcenia polskiej młodzieży w Polsce, USA, Australii, Francji, Anglii i Włoszech możecie poczytać w Internecie, polecam. Na marginesie wspomnę jedynie, że pierwsza, jeszcze nieformalna wspólnota tychże sióstr powstała w Lublinie (panie Nęcińska i Załoziecka), a trzy szlachcianki z naszego regionu, panny Lubowidzkie (Wanda, Laura i Felicja) odegrały istotną rolę na początku dzieła.
Umieranie z miłością na ustach nie miałoby sensu, gdyby nie całe życie zanurzone w miłości. I do Boga i do ludzi. Zanurzone w miłości, tak chcę napisać, choć to bliskie patosu, za którym nie przepadam. Myślę, że można dać się owionąć powiewom miłości. Można pozwolić sobie na zroszenie kroplami miłości. I można zanurzyć się w miłości, czyli zdać się całkowicie na jej działanie. W historii życia wspominanej dziś Franciszki, postępowanie według miłości poprowadziło ją z maleńkich Żdżar do Rzymu, Paryża, Londynu i Chicago, żeby wymienić jedynie kilka bardziej znanych miast. Wszędzie chciała budować atmosferę miłości, tak jak ją odczytywała w Świętej Rodzinie, przeczuwała, że najwięcej tej miłości potrzeba dzieciom, młodzieży i chorym. Stąd szkoły, przedszkola, internaty i szpitale, sporo z nich trwa do dziś w Polsce i za granicą. Więc było to zanurzenie owocne, pełne i konkretne. Bo można mówić o zanurzaniu się w miłości i na tym kończyć. A można się zanurzyć w miłości i wziąć siłę do stwarzania naprawdę nieprawdopodobnych dzieł. Komu więc marzy się dobre i wielkie dzieło, niech pamięta o miłości. I o tym, że najgłębszym wymiarem zanurzenia w miłości jest krzyż.
Dzisiaj, 25 listopada, przypada liturgiczne wspomnienie bł. Marii od Pana Jezusa Dobrego Pasterza, zanurzonej całkowicie w miłości. Nie wiemy, z jakimi słowami na ustach będziemy spotykać się z wiecznością. Ponieważ wierzę, że ta wieczność jest Nieskończoną Miłością, życzyłbym sobie i wam wszystkim, abyśmy już tu zanurzeni w miłości, doświadczyli przejścia w jeszcze Większą Miłość.
I jeszcze słowo błogosławionej Marii, tuż przed śmiercią: Droga nasza – to droga miłości, miłość zaś gładzi wszystko, miłość daje nam przez zasługi Pana naszego Jezusa Chrystusa odpuszczenie grzechów. Miłość zbliża nas i łączy z Panem Bogiem. Miłość daje życie, miłość przemienia. Miłość, miłość, miłość – oto treść i cała podstawa naszego życia. Wszystko prędko przeminie. Dziś jesteśmy – jutro już nas nie będzie. To nam tylko zostanie, co uczyniliśmy dla Pana Boga, z miłości do Niego.
Любов, любов, любов! З такими словами на вустах прекрасно вмирати. Чим ближче до смерті, тим важливіші слова ми говоримо, а найважливіші – перед самим відходом. Потрійний заклик любові вимовила в момент зустрічі з вічністю Франциска Сєдліська, Марія від Ісуса Доброго Пастиря.
Вона є блаженною (з 23 квітня 1989 року) і засновницею Назаретських Сестер, Згромадження Сестер Пресвятої Родини з Назарету. Про виняткові заслуги назаретських монахинь у вихованні та освіті польської молоді в Польщі, США, Австралії, Франції, Англії та Італії можна почитати в інтернеті, рекомендую. Принагідно лише згадаю, що перша, ще неформальна спільнота цих монахинь була створена в Любліні (пані Нецінська і Залозецька), а три шляхтянки з нашого краю, дівиці Любовидзькі (Ванда, Лаура і Феліція), відіграли важливу роль у започаткуванні цієї праці.
Померти з любов’ю на вустах не мало б сенсу, якби не ціле життя, занурене в любов. І до Бога, і до людей. Занурений в любов, ось як я хочу писати, хоча це близько до пафосу, який я не люблю. Я думаю, що можна дозволити, щоб тебе підхопив вітер любові. Можна дозволити окропити себе краплями любові.
І можна зануритися в любов, тобто повністю покластися на її дію. В історії життя францисканки, яку ми сьогодні згадуємо, слідування за любов’ю привело її з маленького Зджару до Риму, Парижу, Лондону та Чикаго, якщо назвати лише кілька найвідоміших міст. Всюди вона прагнула створити атмосферу любові, як вона читала у Пресвятій Родині, вона відчувала, що діти, молодь і хворі потребують цієї любові найбільше. Звідси школи, дитячі садки, інтернати та лікарні, чимало з яких збереглися до сьогодні в Польщі та за кордоном. Так що це було плідне, повне і конкретне занурення. Бо можна говорити про занурення в любов і на цьому закінчити. А можна зануритися в любов і черпати з неї сили для створення справді неймовірних творів. Тому той, хто мріє про добрі і великі справи, повинен пам’ятати про любов. І про те, що найглибшим виміром занурення в любов є хрест.
Сьогодні, 25 листопада, літургійний спомин Марії Господа Ісуса Доброго Пастиря, цілковито зануреної в любов. Ми не знаємо, з якими словами на устах зустрінемо вічність. Оскільки я вірю, що ця вічність є Безмежною Любов’ю, то бажаю для себе і для всіх вас, щоб ми, вже тут занурені в любов, пережили перехід у ще більшу Любов.
І ще є слова Марії, сказані нею перед самою смертю: Наша дорога – це дорога любові, а любов все забирає, любов дає нам через заслуги Господа нашого Ісуса Христа прощення гріхів. Любов наближає нас до Господа Бога і єднає з Ним. Любов дає життя, любов перетворює. Любов, любов, любов – ось зміст і вся основа нашого життя. Все скоро минеться. Сьогодні ми є – завтра нас не стане. Залишиться тільки те, що ми зробили для Бога, з любові до Нього.
