Czwartek 21 listopada 2024
УРОК ПРАВДИ ПРО СВЯТИХ І П’ЯНИХ
Четвер 21 листопада 2024
W małym włoskim miasteczku, w środku uroczej Toskanii, wszyscy wiedzą wszystko o wszystkich, zwłaszcza jeśli sprawy toczą się na rynku.
I dlatego wszyscy wiedzieli – w właściwie widzieli – że Paolo z zachodniej części rynku, codziennie idzie wieczorem do baru i spędza tam długie godziny aż do zamknięcia lokalu, o północy. I powtarzali, że Paolo to pijak i hulaka. Wszyscy wiedzieli też – a właściwie widzieli – że Giorgio, z południowej części rynku, codziennie biega do kościoła i spędza tam długie godziny, aż do zamknięcia świątyni, zaraz po dwudziestej wieczorem. Chwalili jego pobożność i uważali prawie za świętego.
Ponadto widziano ich obydwu, jak codziennie rano wchodzili do banku. Wścibska toskańska kwiaciarka, handlująca różami Variegata, wydobyła od koleżanki z banku, że pijak Paolo codziennie wybiera z konta pokaźną sumę lirów(włoska waluta przed euro), a pobożny Giorgio wpłaca codziennie na swoje konto spore sumy, raz mniejsze, raz większe.
Kwiaciarka, Laura z imienia, jeszcze rozumiała, że Paolo wybiera liry i traci je na Fattoria il Colle Brunello di Montalcino, wyborna i bardzo drogie toskańskie wino. Ale skąd bierze liry Giorgio? Proboszcz raczej za hojnego nie uchodził. Zatem Laura zrobiła małe śledztwo, kosztem oczywiście kilkudziesięciu niesprzedanych różyczek. Poprzez swoją koleżankę z baru zakradła się na zaplecze i zobaczyła rzecz wstrząsającą. Otóż Paolo wypatrywał najbardziej upitych klientów baru, podchodził do nich i przekonywał, jak na przykład krawca o imieniu Luigi:
– Przepiłeś już prawie całą tygodniówkę, masz żonę i pięcioro dzieci, weź ten milion lirów i idź kup wszystkim bagietki i szynkę parmeńską. I już więcej tu nie przepijaj swojego życia i rodziny.
Laura zakradła się też do kościoła, San Antonio, i zobaczyła coś, co wstrząsnęło nią jeszcze bardziej. Otóż Giorgio siadał w ostatniej ławce i wypatrywał starsze zamodlone kobiety, sprytnie i po cichu podchodził i wybierał z ich torebek portmonetki z lirami. Te liry następnego dnia wpłacał na swoje konto.
Nigdy nie sądźmy z pozorów, nigdy nie mówmy źle o ludziach chadzających do barów i nie gloryfikujmy tych, co zdarli podeszwy na chodzeniu do kościoła. Do Toskanii warto pojechać, choćby po tę lekcję jaką sam usłyszałem.
У маленькому італійському містечку посеред чарівної Тоскани всі знають все про всіх, особливо якщо це стосується ринкової площі.
І тому всі знали – навіть бачили – що Паоло із західної частини ринкової площі щовечора ходить до бару і проводить там довгі години, аж поки заклад не зачиняється опівночі. І вони повторювали, що Паоло – п’яниця і хуліган. Всі також знали – або бачили, – що Джорджіо з південної частини площі щодня бігає до церкви і проводить там довгі години, поки храм не зачиняється, відразу після 8-ї вечора. Вони хвалили його побожність і вважали його майже святим.
Більше того, їх обох бачили щоранку, коли вони йшли до банку. Допитливий тосканський квіткар, який торгує трояндами сорту Варієгата, дізнався від колеги в банку, що п’яниця Паоло щодня знімає зі свого рахунку велику суму лір (італійська валюта до євро), тоді як побожний Джорджіо щодня кладе на свій рахунок великі суми грошей, іноді менші, іноді більші.
Квіткарка, на ім’я Лаура, все ж зрозуміла вибір лір Паоло і витратила їх на Fattoria il Colle Brunello di Montalcino, вишукане і дуже дороге тосканське вино. Але звідки Джорджо бере свої ліри? Парафіяльний священик навряд чи був відомий своєю щедрістю. Тож Лаура провела невелике розслідування, звісно, за рахунок десятків непроданих рожевих. Через свою подругу з бару вона пробралася в задню кімнату і побачила шокуючу річ. Паоло вистежував найбільш п’яних відвідувачів бару, підходив до них і переконував їх, як, наприклад, кравця Луїджі:
– «Ти пропив майже всю свою тижневу зарплату, у тебе дружина і п’ятеро дітей, візьми цей мільйон лір і піди купи всім багетів і пармської шинки. І не пропивай своє життя і сім’ю тут знову.
Лаура також пробралася до церкви Сан-Антоніо і побачила те, що шокувало її ще більше. Джорджіо сідав на останню лаву і дивився на літніх жінок, які молилися, спритно і тихо підходив до них і виймав з їхніх сумок гаманці з лірами. Ці ліри він покладав на свій рахунок наступного дня.
Ніколи не судіть за зовнішнім виглядом, ніколи не говоріть погано про людей, які ходять до барів, і ніколи не прославляйте тих, хто стер підошви, йдучи до церкви. До Тоскани варто поїхати хоча б заради уроку, який я почув сам.
