Strona o Bogu i życiu dla niewierzących, wierzących, wątpiących, poszukujących, tych, którym się wydaje, że wierzą i tych, którym się wydaje, że nie wierzą. Ks.Mieczysław Puzewicz
Post, powstrzymywanie się bądź ograniczenie od pokarmów, stał się w ostatnich latach nawet modny, głównie z powodu walorów zdrowotnych.
Na końcówkę Wielkiego Postu przypomnę słowa Chrystusa – Z każdego bezużytecznego słowa, które wypowiedzą ludzie, zdadzą sprawę w dzień sądu. Bardzo potrzebny jest nam post od słów, wypowiadamy ich za dużo. Ile z nich jest bezużytecznych, pustych, złych? To najtrudniejszy post. Jeśli go podejmiemy, będzie bolało. Możemy nie wytrzymać i stwierdzić – na przykład – To już wolę nie pić piwa! Post od słów wymaga heroicznej walki wewnętrznej.
Na pewno będzie bardzo miły Panu Bogu.
Піст, утримання або обмеження в їжі, останніми роками навіть став модним, головним чином через його користь для здоров’я.
З нагоди завершення Великого посту дозвольте нагадати вам слова Христа: «За кожне лихе слово, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь у судний день». Нам вкрай необхідно постити від слів, ми вимовляємо їх надто багато. А скільки з них непотрібних, пустих, злих? Це найважчий піст. Якщо ми візьмемося за нього, він буде болючим. Ми можемо не витримати і сказати, наприклад: «Краще я більше не буду пити пиво!». Піст від слів вимагає героїчної внутрішньої боротьби.
Wielkanoc coraz bliżej, dla chrześcijan najważniejsze święto, w tym roku obchodzone w tym samym dniu na Zachodzie i Wschodzie. Wspólna data to mały symbol pojednania pomiędzy wyznawcami Chrystusa.
Są trzy wymiary pojednania, do których sam dążę i was zachęcam. Pojednanie z Bogiem, dla tych, którzy w Niego wierzą, dokonuje się na kilka sposobów. Prostym jest przeproszenie Go, szczere, za grzechy i zło. Możemy także – w różnej formie – wyznać nasze grzechy i otrzymać ich odpuszczenie. Grzechy gładzi także jałmużna.
Pojednanie z ludźmi, czyli usunięcie murów, które powstały wskutek kłótni, sporów, zranień i zawiści. To trzeba zaczynać od słowa „przepraszam, wybacz mi” oraz „nie gniewam się, wybaczam”. Za słowami niech idą gesty. Nikogo nie wolno potępiać, przeklinać i niszczyć.
Najtrudniej jest pojednać się z samym sobą, czyli uznać w sobie głupotę, błędy i wpadki, a z drugiej strony uwierzyć w swoją wielkość, szlachetność i dobroć. Połączyć w jedno te przeciwne sobie z pozoru rzeczy. Trudne, ale pojednamy się z Bogiem i ludźmi, to i ze sobą samym też nam się uda! Co za radość!
Mam na koniec prośbę, zbliża się Wielkanoc, jak co roku spotkamy się, wolontariusze, z Naszymi, czyli osobami bezdomnymi, samotnymi, ubogimi, byłymi więźniami, będą także nasze siostry i bracia z Ukrainy. W wielkanocny poranek wspólnie pomodlimy się, a potem zjemy śniadanie, w liczbie ponad 100 osób. Prozę Was o wsparcie tego dzieła, dzięki Wam już wielokrotnie mogliśmy godnie świętować z nimi. Bez nas i bez Waszego wsparcia, siedzieliby w ten poranek w pustostanach, zawaliskach, na działkach lub na parkowych ławkach. Bardzo proszę o tę jałmużnę.
Stowarzyszenie Centrum Wolontariatu ul. Gospodarcza 2 20-217 Lublin
Numer konta 64 1240 1503 1111 0000 1753 2101 Bank PEKAO
Tytuł wpłaty Darowizna na cele statutowe – kryzys bezdomności
Ogromnie dziękuję, Bóg zapłać!
Все ближче і ближче Великдень – найважливіше свято для християн, яке цього року відзначається в один день на Заході і Сході. Спільна дата є маленьким символом примирення між послідовниками Христа.
Існує три виміри примирення, до якого я сам прагну і вас заохочую. Примирення з Богом для тих, хто вірить у Нього, досягається кількома способами. Найпростіший – це щиро попросити у Нього вибачення за гріхи і кривди. Ми також можемо – в різних формах – визнати свої гріхи і отримати їх прощення. Милостиня також забирає гріхи.
Примирення з людьми, тобто усунення стін, які були створені сварками, суперечками, образами і заздрістю. Починати це потрібно зі слів «Пробач, прости мене» і «Я не гніваюсь, я прощаю тебе». Нехай за словами слідують жести. Нікого не можна засуджувати, проклинати і знищувати.
Найскладніше – примиритися з самим собою, тобто визнати в собі свою дурість, помилки і промахи, а з іншого боку – повірити у свою велич, благородство і доброту. Поєднати ці, здавалося б, протилежні речі в одне ціле. Важко, але якщо ми примиримося з Богом і людьми, то примиримося і з самими собою! Яка радість!
Наостанок маю прохання, наближається Великдень, як і щороку ми, волонтери, зустрінемося з Нашими, тобто бездомними, самотніми, бідними, колишніми ув’язненими, будуть також наші сестри і брати з України. Вранці на Великдень ми будемо разом молитися, а потім снідати, більше 100 осіб. Прошу вас підтримати цю справу, завдяки вам ми вже багато разів мали змогу гідно святкувати з ними. Без нас і без вашої підтримки вони сиділи б сьогодні вранці на пустирях, у розвалених будівлях, на присадибних ділянках чи на лавках у парку. Я дуже прошу про цю милостиню.
Dziewięcioro dzieci zginęło w ostatni piątek wskutek uderzenia rosyjskiej rakiety na miasto Krzywy Róg w Ukrainie. Ta zbrodnia przeszła jednak bez większego echa, trudno ją skwitować stwierdzeniem „No, cóż, wojna …”, to była egzekucja, zginęły dzieci.
Piszę o tym, ponieważ większość z nas nie chce już czytać i oglądać takich rzeczy albo już nas znudziły.
Myślę jednak, że ciągle pozostaje ważne, aby być z tymi, którzy cierpią, nawet myślami i modlitwą. Zachować wrażliwość serca, wzruszyć się i przenieść wyobraźnią do rodziców tych dzieci, ich najbliższych. To pozwoli nam także pozostać w solidarnej wspólnocie z nimi.
Tak też wypełnimy ewangeliczne wezwanie – Płaczcie z tymi, którzy płaczą.
Дев’ять дітей загинули минулої п’ятниці в результаті російського ракетного удару по місту Кривий Ріг в Україні. Цей злочин, однак, пройшов без особливого відлуння, його навряд чи можна підсумувати фразою «Ну, ну, війна…», це була страта, загинули діти.
Я пишу про це тому, що більшість з нас вже не хоче читати і дивитися подібні речі, або вони нам вже набридли.
Але я думаю, що все одно залишається важливим бути з тими, хто страждає, хоча б думками і молитвами. Зберігати чуйне серце, перейматися і переносити свою уяву до батьків цих дітей, до їхніх близьких. Це також дозволить нам залишатися з ними солідарними.
Так ми також виконаємо євангельський заклик – плачте з тими, хто плаче.
Kto z was jest bez grzechu, niech pierwszy rzuci w nią kamieniem, tak było przed 2 000 lat. Kto z was jest bez grzechu, niech pierwszy chwyci smartfon lub laptop i napisze ostry komentarz lub stworzy złośliwego mema. Biblijne śmiercionośne kamienie miały zasięg kilkumetrowy, współczesne kamienie internetowe hulają po całym świecie.
I ja cię nie potępiam, usłyszała bohaterka dzisiejszej Ewangelii, niech to będzie i nasza dewiza wobec każdego człowieka.
Mam na koniec prośbę, zbliża się Wielkanoc, jak co roku spotkamy się, wolontariusze, z Naszymi, czyli osobami bezdomnymi, samotnymi, ubogimi, byłymi więźniami, będą także nasze siostry i bracia z Ukrainy. W wielkanocny poranek wspólnie pomodlimy się, a potem zjemy śniadanie, w liczbie ponad 100 osób. Prozę Was o wsparcie tego dzieła, dzięki Wam już wielokrotnie mogliśmy godnie świętować z nimi. Bez nas i bez Waszego wsparcia, siedzieliby w ten poranek w pustostanach, zawaliskach, na działkach lub na parkowych ławkach. Bardzo proszę o tę jałmużnę.
Stowarzyszenie Centrum Wolontariatu ul. Gospodarcza 2 20-217 Lublin
Numer konta 64 1240 1503 1111 0000 1753 2101 Bank PEKAO
Tytuł wpłaty Darowizna na cele statutowe – kryzys bezdomności
Ogromnie dziękuję, Bóg zapłać!
Хто з вас без гріха, нехай першим кине в неї камінь, так було 2 000 років тому. Хто з вас без гріха, нехай першим схопить свій смартфон або ноутбук і напише різкий коментар або створить злісний мем. Біблійні камені смерті мали радіус дії кілька метрів, сучасні інтернет-камені кидаються по всьому світу.
І я не засуджую вас, чули героїню сьогоднішнього Євангелія, нехай це також буде нашим девізом по відношенню до кожної людини.
Наостанок маю прохання, наближається Великдень, як щороку ми, волонтери, будемо зустрічатися з Нашими, тобто бездомними, самотніми, бідними, колишніми ув’язненими, там будуть також наші сестри і брати з України. Вранці на Великдень ми будемо разом молитися, а потім поснідаємо, більше 100 осіб. Прошу вас підтримати цю справу, завдяки вам ми вже багато разів мали змогу гідно святкувати з ними. Без нас і без вашої підтримки вони сиділи б сьогодні вранці на пустирях, у розвалених будівлях, на присадибних ділянках чи на лавках у парку. Я дуже прошу про цю милостиню.
Jezus udał się na Górę Oliwną, ale o brzasku zjawił się znów w świątyni. Cały lud schodził się do Niego, a On, usiadłszy, nauczał ich.
Wówczas uczeni w Piśmie i faryzeusze przyprowadzili do Niego kobietę, którą dopiero co pochwycono na cudzołóstwie, a postawiwszy ją pośrodku, powiedzieli do Niego: «Nauczycielu, tę kobietę dopiero co pochwycono na cudzołóstwie. W Prawie Mojżesz nakazał nam takie kamienować. A Ty co powiesz?» Mówili to, wystawiając Go na próbę, aby mieli o co Go oskarżyć.
Lecz Jezus, schyliwszy się, pisał palcem po ziemi. A kiedy w dalszym ciągu Go pytali, podniósł się i rzekł do nich: «Kto z was jest bez grzechu, niech pierwszy rzuci w nią kamieniem». I powtórnie schyliwszy się, pisał na ziemi.
Kiedy to usłyszeli, jeden po drugim zaczęli odchodzić, poczynając od starszych, aż do ostatnich. Pozostał tylko Jezus i kobieta stojąca na środku.
Wówczas Jezus, podniósłszy się, rzekł do niej: «Kobieto, gdzież oni są? Nikt cię nie potępił?» A ona odrzekła: «Nikt, Panie!» Rzekł do niej Jezus: «I Ja ciebie nie potępiam. Idź i odtąd już nie grzesz».
W Ewangelii Maria, Matka Boża, nie uczyniła żadnego cudu. Jednak obdarzamy Ją wielką czcią, szacunkiem i miłością. Słusznie!
To, co mnie najbardziej fascynuje i inspiruje, to zapis o Jej postawie tuż przed śmiercią Jezusa na krzyżu. „ Obok krzyża Jezusowego stała Matka Jego” – podaje św. Jan. Stała obok krzyża. Stała obok umierającego Syna. Stała, czyli była obecna.
Obecność przy skrzywdzonych, cierpiących i konających, jest najważniejsza. Jest pełnią miłości.
Tego staram się uczyć od Marii.
У Євангелії Марія, Божа Матір, не вчинила жодного чуда. Проте ми віддаємо їй велику шану, повагу і любов. І це справедливо!
Найбільше мене зачаровує і надихає запис про те, як Вона стояла перед смертю Ісуса на хресті. «Біля хреста Ісуса стояла його мати». – стверджує святий Іван. Вона стояла біля хреста. Вона стояла біля вмираючого Сина. Стояла, тобто була присутня.
Присутність біля скривджених, страждаючих і вмираючих – це найважливіше. Це повнота любові.
Przed oczyma migają mi newsy, Trump, Putin, cła, wojna w Ukrainie, u nas kłótnie w parlamencie i gonitwa do pałacu prezydenckiego. Plus garść sensacji z życia gwiazd.
Często rozmawiam z ludźmi, którzy cieszą się, że mają zasiłek 400 złotych, którzy po raz kolejny próbują pokonać uzależnienie od alkoholu i z takimi, którzy już tak dawno nie mieszkali w domu, że czują stres wchodząc do korytarza w mieszkaniu. I z takimi, którzy pogodzili się już z tym, że nigdy nie powrócą nad Dniepr.
O ile jednak świat widziany przez pryzmat newsów, szybko mnie nudzi i odpycha, to spotkania z żywymi ludźmi i ich kosmosami mocno mnie wciągają. Bo tu jest miejsce na głębokie rozmowy, szczere łzy i prawdziwe przekleństwa. Tu rozgrywają się akty przebaczenia, życiowe dramaty i zrywy ku nadziei. Tu toczy się walka o godne życie i nawet o wieczne zbawienie.
Новини миготять перед очима, Трамп, Путін, тарифи, війна в Україні, вдома суперечки в парламенті та перегони до президентського палацу. Плюс жменька зіркових сенсацій.
Я часто розмовляю з людьми, які радіють надбавці в 400 злотих, які вкотре намагаються подолати алкогольну залежність, і з тими, хто так давно не жив удома, що відчуває стрес, виходячи в коридор у квартирі. І з тими, хто вже змирився з тим, що ніколи не повернеться до Дніпра.
Але якщо світ, побачений крізь призму новин, швидко набридає і відштовхує, то зустрічі з живими людьми та їхнім космосом сильно притягують. Бо тут є місце для глибоких розмов, щирих сліз і справжніх прокльонів. Тут розігруються акти прощення, життєві драми і пориви до надії. Тут відбувається боротьба за гідне життя і навіть вічне спасіння.
Jezus zbliżając się do końca swojego życia zaczął objawiać uczniom kim jest, robił to w obrazach – Światło, Prawda, Życie. Wreszcie otwarcie przyznał, że jest Synem Bożym, a więc Bogiem.
To było trudne do uwierzenia dla Jego uczniów, znali Go, jedli z Nim i pili, żartował z nimi, razem spali i wędrowali. I teraz mieli przyjąć, że ten ich znajomy, owszem niezwykły, ale jednak człowiek, jest samym Bogiem. Niedowierzali, najbardziej zwątpili w chwili śmierci Jezusa.
Stoimy przed taką samą próbą wiary. Mamy dookoła siebie ludzi, znamy ich, ich słabości i braki, jemy i pijemy z nimi. A jednak to w nich – w nas samych także – mieszka Bóg. Trudne do uwierzenia, ale i bardzo radosne!
Ісус, наближаючись до кінця свого життя, почав відкривати учням, ким Він є. Він робив це в образах – Світла, Істини, Життя. Зрештою, Він відкрито визнав, що є Сином Божим, а отже, Богом.
Його учням було важко повірити в це, вони знали Його, вони їли і пили з Ним, Він жартував з ними, вони спали і мандрували разом. А тепер вони повинні були припустити, що цей їхній знайомий, так, незвичайний, але все ж таки чоловік, був самим Богом. Вони не повірили, найбільше сумнівалися в момент смерті Ісуса.
Ми стоїмо перед тим самим випробуванням віри. Навколо нас є люди, ми знаємо їх, їхні слабкості і недоліки, ми їмо і п’ємо з ними. І все ж саме в них – і в нас самих – живе Бог. У це важко повірити, але це дуже радісно!
Z wdzięcznością wspomnę dzisiaj Jana Pawła II, poproszę Go także o wstawiennictwo w ważnych sprawach, wierzę w świętych obcowanie i ich aktywność na naszą korzyść.
Trochę mi żal, że w ostatnim czasie rzuconych zostało na niego, także w Polsce, niesłusznych zarzutów i że nie wykorzystujemy ogromnego potencjału Jego osoby. My, Polacy, mamy taką wadę, że nie szanujemy naszego „narodowego srebra” czy nawet złota i chętnie przyczepimy się do wielkich postaci z naszej historii. Spośród żyjących najlepiej rozpoznawalni na świecie są Jan Paweł II i Lech Wałęsa. Robert Lewandowski i Iga Świątek to piękne, ale przelotne przykłady popularności. Mało dbamy jednak i o innych, nie mamy dobrych kampanii promocyjnych Kopernika, Chopina czy Marii Curie – Skłodowskiej, choćby w produkcjach filmowych.
Dość narzekania, bądźmy dumni z wielkich Polaków, są naszym narodowym kapitałem.
Wiele zapamiętałem ze spotkań z Janem Pawłem II, wiele Jego słów ukształtowało moje życie i postępowanie. Przykład? Proszę bardzo – Na różnych miejscach bowiem cierpi człowiek i woła o człowieka. Potrzebuje jego obecności, jego pomocy. Jakże ważna jest ta obecność ludzkiego serca i ludzkiej solidarności.
Tak staram się żyć i was zachęcam.
Na zdjęciu – lublinianie w marszu po śmierci Papieża, piętnaście lat temu, kwiecień 2005.
Сьогодні я з вдячністю згадую Івана Павла ІІ, прошу його заступництва у важливих справах, вірю в спілкування святих та їхню діяльність для нашого блага.
Мені трохи шкода, що останнім часом на його адресу лунають неправдиві звинувачення, в тому числі і в Польщі, і що ми не використовуємо величезний потенціал його особи. Ми, поляки, настільки недосконалі, що не поважаємо своє «національне срібло» чи навіть золото і прагнемо прив’язати себе до великих постатей з нашої історії. З нині живих найбільш визнаними у світі є Іван Павло ІІ та Лех Валенса. Роберт Левандовський та Іґа Свєнтек є прекрасними, але швидкоплинними прикладами популярності. Однак, ми також недостатньо дбаємо про інших; у нас немає хороших промо-кампаній для Коперника, Шопена чи Марії Кюрі-Склодовської, навіть у кінопродукції.
Досить скаржитися, давайте пишатися великими поляками, вони є нашим національним капіталом.
Я багато чого пам’ятаю з моїх зустрічей з Іваном Павлом ІІ, багато його слів вплинули на моє життя і вчинки. Навести приклад? Ось він – бо в різних місцях людина страждає і волає до людини. Вона потребує його присутності, його допомоги. Як важлива ця присутність людського серця і людської солідарності.
Так я намагаюся жити і вас до цього заохочую.
На фото – люблінці на марші після смерті Папи, п’ятнадцять років тому, квітень 2005 року.
W Wielkim Poście, który zmierza ku końcowi, nie chodzi o to, żeby pościć. Chodzi o to, żeby spotkać się z żywym Bogiem. W tym celu podejmujemy różne aktywności, idziemy na drogę krzyżową, pościmy, rekolekcje, może nawet Gorzkie Żale.
Gdzie jednak jest Bóg? On przychodzi do naszego serca. Przychodzi, a tam nas nie ma! Akurat skrolujemy w Internecie albo plotkujemy. Albo – uwaga! – jesteśmy na drodze krzyżowej. Robimy bardzo wiele rzeczy, żeby nie wejść do swojego serca, łudzimy się, że spotkamy Boga gdzieś tam, na zewnątrz. Nie tak! „Oto stoję u drzwi i kołaczę, kto usłyszy mój głos i otworzy, wejdę do niego…”
Jeszcze raz zachęcam – idźcie do swoich serc, spotkajcie tam żywego Boga. Ale jak tam iść? Codziennie znajdźcie 15 minut, aby spokojnie usiąść, zamknąć oczy i pozwolić umysłowi zstąpić do serca. Mała aktywność, ale niezawodna, aby spotkać się z Bogiem.
Великий піст, який добігає кінця, – це не про піст. Це час зустрічі з живим Богом. Для цього ми здійснюємо різні заходи, ходимо на Хресну дорогу, постимо, реколекції, можливо, навіть гіркі плачі.
Але де є Бог? Він приходить у наші серця. Він приходить, а нас там немає! Ми просто гортаємо сторінки в інтернеті або пліткуємо. Або, зауважте, ми на Хресній дорозі. Ми робимо багато речей, щоб Бог не входив у наше серце, ми обманюємо себе, що ми зустрінемо Бога десь там. Але це не так! «Ось, стою під дверима і стукаю; хто почує голос Мій і відчинить, до того увійду…».
Ще раз закликаю вас – ідіть у свої серця, зустрічайте там живого Бога. Але як туди піти? Щодня знаходьте 15 хвилин, щоб спокійно посидіти, заплющити очі і дозволити своєму розуму спуститися у своє серце. Невелике заняття, але надійний спосіб зустріти Бога.
Dla wierzących w Ewangelię toczy się Wielki Post, czas na nowe życie, odrodzenie. Jego symbolem będą wielkanocne jajka i głośne Alleluja!
Pożegnamy dziś marzec i wejdziemy w drugi kwartał roku, nie warto odwlekać decyzji o nowym życiu. Znam wiele osób z Ukrainy, które stanęły przed wezwaniem do rozpoczęcia nowego życia, z powodu wojny. Udało się mim, zaryzykowali, pracowicie budowali i budują życie od nowa.
Nie potrzeba jednak wojny do przebudzenia. Nowe życie zaczyna się, gdy przestajemy marnować czas, gdy lepiej myślimy o ludziach, gdy zgodnie z rytmem wiosny tryskamy radością i humorem. I kiedy mocniej jeszcze kochamy.
Для віруючих у Євангеліє триває Великий піст – час нового життя, відродження. Його символом будуть крашанки і лунке Алілуя!
Оскільки сьогодні ми прощаємося з березнем і вступаємо в другий квартал року, не варто зволікати з рішенням про нове життя. Я знаю багатьох людей з України, які зіткнулися з викликом почати нове життя через війну. Вони досягли успіху, ризикнули, старанно працювали, щоб побудувати і будують життя з чистого аркуша.
Однак для пробудження не потрібна війна. Нове життя починається тоді, коли ми перестаємо гаяти час, коли ми думаємо про людей краще, коли ми сповнені радості та гумору в ритмі весни. І коли ми любимо ще сильніше.
