Piątek 2 maja 2025
УСІ КОЛЬОРИ, ЯКІ Я ЛЮБЛЮ
П’ятниця 2 травня 2025 року
Białoczerwona. Nasza flaga, nasz sztandar. Prosty skrót myślowy i uczuciowy do Polski.
I teraz ciąg skojarzeń. Czerwiec 2012, piłkarskie Euro w Polsce. Cudowny wysyp flag na samochodach, wielka duma z Polski. Buzie kibiców i innych pomalowane na Polskę, białoczerwono.
Wcześniejsze skojarzenie, kwiecień 2005, odejście Jana Pawła II. Też flagi, na taksówkach, balkonach mieszkań, w rękach ludzi. Białoczerwone i żółte. Przeplecione czarną wstążką żałobnego kiru.
A kto był na Monte Cassino, na polskim cmentarzu, na pewno pamięta sporych rozmiarów flagę białoczerwoną. Co za duma! I jeszcze kwiaty na grobie generała Władysława Andersa, zawsze białoczerwone. Polska, duma, miłość do Ojczyzny.
I jeszcze. Czerwiec 1956, 28 czerwca, Romek Strzałkowski, trzynastoletni. Idzie na czele pochodu z flagą, białoczerwoną. Dostaje bodajże dwie kule. Kona owinięty w tę flagę, a krew powiększa czerwień sztandaru. Za moją, naszą Polskę ta śmierć.
I jeszcze. Kilka dni temu jeden z kandydatów na prezydenta w Polsce zdejmuje w Białej Podlaskiej flagę ukraińską z jakiegoś budynku. Smutno, bo dotychczas tylko Rosjanie zrzucali ukraińskie flagi w okupowanych przez siebie miastach w Ukrainie.
Jakoś bardzo droga jest mi Białoczerwona. Wiem, to tylko dwa kolory i materiał. Droga jest mi także ta niebiesko żółta, za która giną moi bracia znad Dniepru. I chociaż jestem białoczerwonym Polakiem, to miłość bliźniego każe mi kochać wszystkie kolory.
Білий і червоний. Наш прапор, наш стяг. Проста ментальна та емоційна абетка для Польщі.
А тепер низка асоціацій. Червень 2012 року, футбольне Євро в Польщі. Чудове вивішування прапорів на автомобілях, велика гордість за Польщу. Обличчя вболівальників та інших людей, розфарбовані в польські кольори, біло-червоні.
Більш рання асоціація, квітень 2005 року, смерть Івана Павла ІІ. Також прапори, на таксі, балконах квартир, в руках у людей. Біло-жовті. Упереміж з чорною стрічкою траурного кірасира.
А той, хто бував на Монте-Кассіно, польському цвинтарі, напевно пам’ятає чималий біло-червоний прапор. Яка гордість! А також квіти на могилі генерала Владислава Андерса, завжди біло-червоні. Польща, гордість, любов до Батьківщини.
А ще. Червень 1956 року, 28 червня, Ромек Стшалковський, тринадцять років. Він іде на чолі процесії з біло-червоним прапором. У нього влучили, ймовірно, дві кулі. Конає, загорнутий у цей прапор, і кров посилює червоний колір стяга. За мою, нашу Польщу ця смерть.
І навіть більше. Кілька днів тому один з кандидатів у президенти Польщі знімає український прапор з якоїсь будівлі в Білій Підляській. Сумно, бо досі лише росіяни знімали українські прапори в окупованих ними містах України.
Якось так сталося, що біло-червоний прапор мені дуже дорогий. Я знаю, що це лише два кольори і матеріал. Мені також дорогий синьо-жовтий, за який гинуть мої побратими з-за Дніпра. І хоча я червоно-білий поляк, любов до ближнього змушує мене любити всі кольори.
